1.Змішана стратегія
Це коли інколи забороняють і «муштрують по струнці», а
інколи — дозволяють дитині все, що тій забагнеться. Дитина взагалі перестає
дослухатися до адресованих їй вказівок і прохань. Адже практика засвідчила:
дорослі самі не впевнені, що треба наполягати на своїх словах. А отже, не варто
до них прислухатися. Немає потреби їх виконувати. Навпаки, можна диктувати
дорослим свої бажання. І певної миті раптом виявляється, що вся родина опинилася
під владою дитини. Вона і сам не знає, чого хоче, але
воює з усіма довкола. Домагається свого криком, істериками. Батьки
поступаються, бо пасують перед такими бурхливими проявами емоцій малюка.
Отже, слід
виробити спільну для всіх членів родини стратегію поведінки з дитиною і
неухильно дотримуватись її. Дитині також дуже важлива стабільність в її житті.
2.Багатослівні пояснення
Одна з причин «неслухання» звучить парадоксально: наші
малюки не чують нас тому, що ми все пояснюємо. Дорослі говорять із малюками
мовою обгрунтованих аргументів. Розумних, логічно струнких. Ці аргументи
містять увесь накопичений дорослою людиною життєвий досвід — досвід
відвойовування свого місця під сонцем. Інколи дорослі це навіть не
усвідомлюють. Але саме цей досвід і намагаються передати дітям — причому весь і
одразу! Самі того не усвідомлюючи, дорослі
під час розповіді про ці речі (гроші, начальник, звільнення), здавалося б, самі
собою зрозумілі, повідомляють дитині про беззаперечні цінності свого життя.
Тому й очікують на сприйняття їх дитиною як обов`язкових до виконання. На жаль, усіх названих батьками понять немає
в дитячому життєвому досвіді. Усе, про що їм розповідають, не лише не має для
малюків жодної цінності, а й навіть сенс сказаного для них поки недоступний. Усі
розумні та справедливі слова дорослих є для малюків примусом. Так батьки самі формують реакцію неслухання на
свої пояснення. Тому що пояснення ці — несвоєчасні. Проте реакція ця спрацює й
тоді, коли пояснення будуть вже потрібні і своєчасні.
3.Негативні оцінки дитини
А от і ще одна причина не чути батьківських прохань та
настанов. Це — негативні оцінки на свою адресу. Ігнорування батьківських
прохань, настанов та закликів — це одна зі стратегій, якою тепер уже дитина
користується для збереження внутрішнього спокою та рівноваги. Дитина
безпомилково відчуває — її звинувачують у тому, що вона погана. І не хоче чути
цього звинувачення.
Варто відслідковувати
позитивні прояви в поведінці дитини та заоохочувати їх.
4.Занадто велика кількість зауважень
Якщо постійно
повторювати зауваження і контролювати кожний крок дитини, рано чи пізно вони
почне сприймати їх як фон, і не реагуватиме на них. Доцільно використовувати
діалог, а не монолог під час спілкування з дитиною, зменшити кількость того, що
їй не можна робити.
5.Батьки не чують власних дітей
Діти копіюють
поведінку власних батьків. Тому якщо вони цілий день відволікаються від дитини,
не вислуховують її розповіді, звертання, запитання, то згодом у дитини
виробляється так ж сама поведінка відносно дорослих. Таким чином, доцільно
дослідити поведінку оточуючуючих дитину людей, і можливо, щось підкорегувати.
6.Використання частки «не»
«Не бігай», «не кричи»... Навіть дорослі пропускають частку «не». Запобігайте
прохань-заперечень, оскільки у такому випадку дитина не має альтернативи. Краще
замінити такі висловлювання на «Скажи це тихо!», «Рухайся повільніше,
обережніше».
Комментариев нет:
Отправить комментарий