Гіперопіка та її наслідки

Кожні батько й мати піклуються про благополуччя й безпеку своєї дитини. Це природно, коли малюк потребує допомоги дорослого, щоб реалізувати й задовольняти свої потреби. Відповідна допомога батьків дозволяє дитині розвиватись у різних сферах: емоційній, соціальній, фізичній, інтелектуальній та пізнавальній. Звучить логічно. Бігати за дитиною з їжею, скрізь возити її у візочку, зашнуровувати взуття та одягати, оберігати від ударів або зідраних колін – також має сенс і підстави. За умови, що це відповідає віку дитини та етапу її розвитку!

Адже чотирирічний малюк може йти пішки на прогулянку й не потребує перевезення у візочку, в якому вже практично не поміщається. У свою чергу, п'ятирічна дитина може сама зашнурувати черевики і сказати, що голодна, її вже не треба годувати з ложечки. Однак якщо ми зашнуровуємо взуття, кажемо щось замість дитини, а прогулянки – це завжди їзда, то можна стверджувати, що таку дитину утримують під ковпаком або ж під «оберігаючою парасолькою». У даному випадку – це атрибути гіперопіки.

Коли ми можемо сказати, що турбота про дитину надмірна? Простіше кажучи, гіперопіка – це купівля сину ігрової приставки, щоб він отримував свою «дозу» рухів і занять спортом, але в безпечних умовах домашнього затишку поруч з батьками, яким однак відомо, що дитина наразі має труднощі у стосунках з людьми. Так, звучить карикатурно, однак відображає суть справи.

Батьки, які оточують дитину гіперопікою, надмірно захищають її від ситуацій, які можуть бути стресогенними, викликати розчарування й наблизити до поразки. Ці ситуації, власне, не що інше, як важкий або незнайомий виклик, що вимагає від дитини самостійності як у діях, так і в мисленні, а іноді пов'язаний з якимось ризиком. Батьки, керуючись турботою й любов'ю, виручають дітей навіть у простих ситуаціях, дивлячись на своє чадо зовсім некритично й надмірно поблажливо.

Як це відображається на дитині?

Для кожного малюка батьки є найбільш важливими й найулюбленішими людьми на світі. Якщо мама й тато кажуть: «Не бігай, бо впадеш», або «Будь обережний, щоб чогось не сталось», «Я боюся за тебе», або «Як ти впораєшся?», то дитина отримує стійке переконання, що світ за межами дому небезпечний і повний всіляких пасток. Це породжує в неї страх!

Крім того, такі висловлювання прищеплюють негативні переконання про самого себе: «Я слабкий», «Я нічого не вмію», «Я не можу», а це призводить до низької самооцінки. У результаті в дитини формується потреба бути поруч з батьками, адже тільки мама й тато є основою та умовою виживання в цій негостинній навколишній реальності. У такій ситуації саме батьки є для дитини єдиною безпечною базою, яка з великою ймовірністю може приймати характер симбіотичних зв'язків.

Життя під ковпаком призводить до ускладнень у соціальних контактах. Якщо дитина відчуває занепокоєння і проявляє симбіотичний зв'язок з батьками, то ізолює себе від групи однолітків. Їй не вистачає навичок ініціювання та побудови товариських стосунків, оскільки при здійсненні невмілих спроб турботливі батьки одразу ж поспішають на допомогу навіть у розмові.

Якщо дитина не має шансів висловити свої аргументи й розповісти про потреби, то як їй стати впевненою в собі і сформувати довіру до своїх світовідчуттів? Усе це призводить до відсутності самостійності й невміння приймати рішення. У цьому хибному колі дитина позбавляється простору для прояву своєї власної самобутності, яка в майбутньому дозволила б їй перетворитись на автономну одиницю.

Виховання дитини – це важке мистецтво, бо кожний наступний етап розвитку віддаляє дитину від батьків за рахунок придбання нових навичок, самостійності та соціальних контактів. А як дозволити піти тому, кого любиш понад усе?..

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/217/

Мобінг та булінг на робочому місці: як не стати жертвою

Проблема мобінгу на робочому місці

Вас часто і, на вашу думку, безпідставно критикують, ігнорують ваші успіхи, перебільшують прорахунки? Вам здається, що ставлення до вас з боку колег і керівництва є упередженим? Ви часто отримуєте від співробітників необхідну інформацію в останній момент або тоді, коли вона вже неактуальна? Ви відчуваєте себе в ізоляції? Ви є об’єктом пліток, насмішок і образ? Що відбувається?

Ймовірно, ви – жертва мобінгу!

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.

Чому виникає мобінг?

Причини можуть бути різними.

Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.

Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.

Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.

Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Ви давно працюєте в колективі й раптом почали відчувати себе небажаною персоною? Що може бути причиною? Можливо, керівник хоче, щоб ви звільнилися. І мобінг – це спосіб, який дозволить, не застосовуючи офіційних заходів, змусити працівника піти. Ймовірно, ви перешкоджаєте чийомусь кар’єрному зростанню.

Або ви – неординарна особистість, яка своєю зовнішністю чи поведінкою дратує оточуючих, що не готові прийняти того, хто відрізняється від них.

Проте завжди слід пам’ятати, що реакція на нашу поведінку є відповіддю на те, що відбувається. Ми власними вчинками можемо провокувати неприйняття. Не так часто жертвою мобінгу стає привітна і доброзичлива людина.

Чим небезпечний мобінг?

Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?

• Шукайте порозуміння з колегами.
• Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.
• Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу). 
• Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.
• Не уникайте спілкування на перерві.
• Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.
• Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.
• Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.
• Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.

Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?

• Не поспішайте звільнятися.
• Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.
• Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.
• Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.
• Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.
• Якщо справа у тому, що керівник хоче вас позбутися, відстоюйте свої права – вимагайте службової перевірки, пояснень, офіційно висловлених претензій. Проте, якщо компромісу не вдалося досягнути, можливо, краще звільнитися. Жодна робота, якою б цікавою і престижною вона не була, не варта життя і психічного здоров’я.

Булінг учнями вчителя

прояви булінгу щодо вчителя:

•  ігнорування;
•  образливі прізвиська;
• обговорення приватного життя вчителя;
•  систематичне порушення дисципліни;
• відмова виконувати вимоги педагога;
•  негативні пости у соцмережах;
•  відправка листів з образами та погрозами (частіше за все – анонімних).

Причини булінгу щодо вчителів

• Найчастіше ініціатором булінгу щодо вчителя стають ті діти, які ображають і своїх однолітків. Це можна порівняти з виходом на новий рівень «майстерності» – коли лідер прагне продемонструвати, що не боїться навіть дорослих.
• Цькують насамперед тих, хто не може за себе постояти. Це педагоги, які проявляють крайню терплячість, дозволяють з себе знущатися, не можуть поставити задираку на місце.
• Однією з найбільше поширених причин є невміння педагога налагодити з учнями гарні взаємини, зворотній зв’язок, неповага до них.
• Важливим фактором є професійне вигорання: якщо учителю самому вже «нічого не хочеться», він є песимістом та вічно незадоволеним – діти це відчувають і підсвідомо «карають» учителя за те, що і їм самим стає нудно. А з іншого боку – підштовхують його до звільнення, щоб на його місце прийшов інший.

Серед інших причин:

•  нетактовна поведінка учителя
• учитель, прагнучи стати учням другом, дозволив їм панібратство (іншими словами, дозволив вилізти собі на голову);
• не слідкує за своїм зовнішнім виглядом;
• закриває очі на проблему та дозволяє деструктивним настроям наростати.

Підбиваючи підсумок: головна причина булінгу щодо педагогів – це втрата їхнього авторитету серед учнів.

У сучасних школах багато вчителів старої радянської закалки. А в той час була апріорна повага до вчителя. Викладачі досі чекають такого ставлення від учнів, але його, на жаль, вже не існує. Професія педагога знецінилася, але люди цього не відчувають, і, як і раніше, вимагають залізної дисципліни і поваги. Діти не готові до цього, тому виникає багато конфліктів.

Що робити?

• По-перше, слід зізнатися самому собі, що ця проблема існує та усвідомити, що педагог став жертвою насилля. Варіант «перечекати» відкинути зразу. Навпаки – про проблему мають знати і адміністрація освітнього закладу, і батьки учнів, які ображають учителя. Потрібно розібратися у причинах, а тоді прибирати наслідки.
• По-друге, педагогу варто замислитися: можливо, він робить щось не так? Чому учні вибрали саме його? Нецікаві уроки? Занадто сувора поведінка? Чи навпаки – дозволив перейти межі дозволеного? Дуже важливо бути цікавим для своїх учнів, проявляти доброзичливість і водночас не перетворюватися на тирана. Не демонструвати свою перевагу, і в той же час не виказувати занепокоєння і страх.
• По-третє, навчитися поважати себе. І не декларативно, а «на ділі». Знати свої права, показати, що педагог готовий їх відстоювати. Не боятися при цьому «підняти на вуха» керівництво закладу, а не мовчки погоджуватися «не виносити сміття».  Якщо ж педагога у цьому не підтримають – то чи варто залишатися на такому місці роботи?
• По-четверте, складіть правила поведінки. Це своєрідна угода з учнями. Важливо прописати у ній не лише обов’язки учнів, а й власні, як і окреслити вчинки-табу. Звичайно, це не юридичний документ, проте визначення правила гри дисциплінує і дозволяє стримати прояви негативної поведінки.

Джерело: http://uire.org.ua/publikatsiyi/buling-z-boku-uchniv-yak-uchitelyu-zahistitisya-vid-nasillya/

                https://naurok.com.ua/post/mobing-yak-ne-stati-zhertvoyu

Якщо дитині не вистачає уваги батьків

Привертання уваги – поведінка типу «мені потрібна твоя особлива увага». Коли батьки, однолітки, колеги чи односельці не реагують на нашу присутність: не бачать, не відповідають, не помічають, що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитись. Хочеться так чи інше дати зрозуміти: я не пусте місце!

Якщо потреба важлива, вона повинна бути задоволена. І діти навчились її задовольняти. Що робить маленьке дитя, коли йому потрібна увага? Його вже навчили, як просити їсти та пити, але як правильно просити уваги? Цього багато людей не знає навіть і в зрілому віці.

Півторарічна дитина методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб отримання уваги. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, розбити, розлити, вдаритись. І тоді мама відірветься від телефону і приділить якусь увагу – нехай негативну, але увагу! У мозку дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги – веди себе погано.

Роби погано – і тебе помітять! Адже в нашому житті прийнято більше уваги приділяти поганій, а не гарній поведінці.

Досягнення визнання та належності  - дві головні потреби, які запрограмовані в нас з народження. Відчуття належності досягається, коли дитина відчуває ємоційний зв’язок із членами родини. Вона знає своє місце в сім’ї, те, як вона вписується в неї. Відчуття визнання приходить від усвідомлення власних можливостей, від розуміння, що дитина може зробити великий внесок в родину і відчувати свою силу, тобто певний рівень впливу та контролю над тим, що відбувається з нею. По суті, кожен має основну потребу в силі і владі, і якщо ми не отримуємо її позитивним способом, то вдаємося до негативних.

Коли діти впевенені у своїй належності, та відчувають визнання, потреби досягати їх за допомогою сварок відпадає. Покарання лише погіршують ситуацію. Внаслідок цього саме страх покарання, а не бажання вчинити правильно керує дітьми, і цей досвід їх не навчає нічого, окрім иого, щоб старатись краще, щоб їх не спіймали. Якщо застосовувати позитивні стратегіїї і брати все найкраще з результатів їх утілення, то ми не лише зможемо попередити непослух унаслідок нестачі відчуття належності та визнання, а й навчимо дітей альтернативної поведінки для благополуччя кожного члена родини.

Прийом «Час для розуму, тіла і душі»

Щоб застосувати прийом, необхідно звільнити десять хвилин один-два рази на день для  дитини. За ці десять хвилин не слід звертати увагу ні на що інше, а  усі свої тіло, розум і душу приділити дитині та тому, що вона робить. Фарбувати нігті з дванадцятирічною донькою або прикидатись літаком для маленького сина? Робіть усе, в межах розумного, що хоче ваша дитина протягом десяти хвилин. Цей прийом допомагає дитині підвищіти не лише почуття належності, коли батьки приділяють їй увагу, а й відчуття значимості і особистої сили, адже їй дають право обирати, чим саме батьки із нею будуть займатись. Коли щодня батьки виокремлюють час на те, щоб налагодити емоційний контакт з дитиною і пізнати її світ, спілкування з нею покращиться. Навіть підлітки охочіше підуть на розмову, якщо батьки час від часу слухатимуть разом із ними музику чи гратимуть в улюблені ігри. Усе це допоможе побудувати стосунки, які назавжди залишаться міцними. Якщо батьки дадуть дитині безумовну любов, приділені час та увага щодня, то матимуть можливість з більшою впевненістю протистояти невиправданим вимогам дитини.

Поради і підказки

• Визначте, коли ви зможете протягом дня суцільно і безроздільно приділяти десять – п’ятнадцять хвилин на кожну дитину;
• З молодшими дітьми можна досягти кращого результати, роблячи прийом двічі на день, адже їм потрібна постійна увага;
• Ізолюйте те, що може відволікати: телефони, комп’ютери, телевізори;
• Дайте цьому часу назву, наприклад, «Час мами та Сашка» або «Час разом» - головне, щоб ви були цілком зосереджені на дитині;
• Будьте винахідливими. Прийом не обов’язково проводити дома. Це може бути часу дорозі. Можна розбутити дитину трохи раніше та влаштувати бій подушками аьо разом бігати, готуючись до змагань;
• Перш ніж почати, переконайтесь, що справа, яку ви робитимете разом, матиме логічне завершення за десять хвилин (якщо більше немає часу);
• Якщо дитина не може сама визначитися, що робити, посидьте разом із нею і складіть список можливих занять, який потім можна повісити на холодильник;
• Цінуйте проведений разом час. Щоразу не забувайте сказати дитині, як вам усе сподобалось, на зразок «Ми чудово провели час! Не дочекаюсь нашої завтрашньої гри!» Так ви заповните потребу дитини в увазі та владі, а також покажете їй, що насолоджуєтесь часом, проведеним із нею;
• Для молодших дітей установлюйте відведений час на таймері, щоб вони знали, що час завершується. Якщо вони сприймають це не надто добре, подумайте, що ви зможете їм запропонувати після цього часу.

Якщо підлітку не сподобалась така ідея

Імовірно, підлітку потрібен час, аби звикнути до цього і навчитись сприймати це не як ще одну можливість для батьків втрутитися в його життя. Не відступайте, навіть обидва почуваєтесь ніяково, спробуйте творчо поставитись до того, що робитимете удвох. Можливо, приготуйте разом щось за новим рецептом, допоможіть відпрацювати удар лівою або дозвольте навчити вас редагувати фотографії онлайн – це допоможе розслабитись та весело провести час. Але не допитуйте дитину про те, що вас цікавить і що вона не готова вам розповісти.

Джерела: http://berdpo.info/news/korisno/poradi_psihologa_shchodo_vihovannya_distsiplinovanosti_u_ditey-id7647.html

Е.Макріді "Я,Я,Я! Як перевиховати егоїстичну дитину (або її батьків)

Чого не слід робити, розмовляючи про домашнє насильство?

🔸 Запитувати «чому ви не пішли?».

Це формулювання звучить так, що жінка, яка пережила насильство, поводиться як пасивна людина, яка не хоче нічого робити для своєї безпеки. Таким чином, на жінку покладають провину за вчинений по відношенню до неї злочин, найчастіше дії жінки продиктовані абсолютно протилежними причинами - бажанням забезпечити максимальну безпеку собі і дітям. Жінки можуть залишатися в аб'юзивних стосунках через страх помсти партнера, через те, що не розуміють, де знайти кошти для існування, через страх за дітей або страх втратити право спілкуватися з ними, через те, що щиро люблять партнера і сподіваються, що він зміниться. Багатьом вдається "розірвати коло" лише після декількох спроб. Найчастіше жінки вирішують нарешті піти від небезпечного партнера через усвідомлення, що він не зміниться, і те, що насильство стає все більш жорстоким.

🔸 Запитувати «чому ви народили дітей від нього».

Питання про вибір «народжувати чи не народжувати» знову переносить відповідальність за злочин на постраждалу від насильства жінку. Нездорові стосунки ніколи не є нескінченним потоком фізичного насильства і образ. Є цикли: спочатку напруга наростає, потім відбувається «вибух» і насильство досягає свого піку. Але після «вибуху» настає стадія «медового місяця»: кривдник може каятися у своїй поведінці, обіцяти, що насильство більше не повториться, піклуватися про постраждалу, купувати подарунки - до тих пір, поки напруга знову не почне наростати.

🔸Говорити постраждалій від насильства жінці, що це був її вибір.

Наскільки вільним може бути вибір жінки, яка перебуває в ситуації постійного насильства і погроз? Відповідальність за насильство завжди лежить на кривдникові. Тільки його вибір - відмовитися від насильства чи ні - має значення в такій ситуації.

🔸 Говорити, що причиною насильства стала поведінка постраждалої.

Дослідження визнають існування факторів, які дозволяють передбачити, що у стосунках з більшою ймовірністю розвинеться ситуація насильства. Це, наприклад, напружена фінансова ситуація в сім'ї або те, що партнер в минулому сам стикався з домашнім насильством. Проте жоден з них не скасовує головного - провини самого кривдника в тому, що відбувається. Відповідальність за насильство завжди лежить на тому, хто його застосовує - якими б не були життєві обставини.

Джерело: Розірви коло

Протидія булінгу: досвід інших країн

Фінляндія

У 2006 році в університеті Турку в Фінляндії було розроблено антибулінгову  програму KiVa (абревіатура фінського терміну «проти булінгу») для учнів віком від 7 до 15 років. Ця програма була затверджена на державному рівні як обовязковий та дієвий спосіб боротьби з булінгом. Майже 90 % державних шкіл користуються нею.

Метою впровадження цієї програми було зменшення поширеності булінгу, протидія виникненню відносин «кривдник – жертва», а також зменшення негативних наслідків цькування. Програма KiVa системна та комплексна, вона передбачає щоденне докладання зусиль для боротьби з булінгом, а не реалізується як тимчасовий проєкт. У Фінляндії ця програма впроваджується з 2006 року і дотепер. Процес носить  загальношкільний характер, тобто на всіх рівнях залучається персонал закладу, учні та їх батьки.

Що ж передбачає досить ефективна програма протидії булінгу, яка використовується в багатьох країнах Європи впродовж майже 10 років?

Програма має три різні версії з урахуванням віку (7-9, 10-12 і 13-15 років) та складається  з двох типів дій: універсальні заходи та визначені дії.

У кожній школі є команда KiVa, до якої зазвичай входять викладачі та персонал, зокрема шкільні консультанти та психологи, що пройшли спеціальні підготовчі курси за програмою KiVa. Така команда займається розслідуванням випадків булінгу або схожих на нього подій.

Коли у школі виникає конфліктна ситуація, дорослий, який першим почув про неї, визначає, чи є це булінг. У разі потреби до справи береться команда KiVa. Учень, який зазнав булінгу, обговорює ситуацію з іншими учасниками цькування. Також команда організовує обговорення з рештою дітей. Вчитель зустрічається з кількома однокласниками жертви і заохочує їх підтримати постраждалу дитину. Проводиться робота і з булером з метою усвідомлення їм своєї поведінки та її зміни.

Універсальні заходи програми KiVa досить обширні, до їх реалізації залучено багато людей.

Для учнів протягом навчального року проводиться курс спеціальних уроків – на різних рівнях навчання для окремих вікових груп. Це 10 уроків тривалістю 45 хвилин кожен. На уроках розкриваються такі теми, як: повага до інших, визнання відмінностей  людей,  визнання та регулювання емоцій, виявлення булінгу, конструктивні дії, якщо ви стали свідком булінгу.

Дуже цікавий захід з протидії цькуванню – спеціальна комп’ютерна гра KiVa. Діти грають у неї на тематичних уроках, на перервах або вдома. В процесі гри школярі стають учасниками віртуальних історій, що дозволяють їм побачити наслідки деяких дій або, навпаки, бездіяльності. Учень-гравець управляє мультиплікаційним аватаром, який потрапляє в ситуації цькування. Це ситуації, які можуть трапитися з дитиною у реальному житті. Наприклад, вона може стати свідком залякування. І їй потрібно вирішити, як поводитися у цій ситуації: прийти на допомогу, проігнорувати чи зробити щось інше. Є різні варіанти захисту жертви, які призводять до різних наслідків та виникнення нових ситуацій. І ось щодо вибору та ймовірних наслідків діти розмірковують в процесі гри.

Також учні можуть потренуватися, як поводитися добре з кимось, які слова підтримки можна сказати і в яких випадках, як проявити співчуття, надати допомогу  іншому. Це теж відбувається у грі. Тобто програма KiVa дозволяє не тільки опанувати навички поведінки у випадках цькування, але й розвиває у дітях доброту, емпатію, повагу до інших.

Останні дослідження фінських вчених показали, що завдяки впровадженню програми KiVa у школах випадки булінгу скоротилися майже на 50 %.

Універсальна або превентивна програма KiVa працює також з батьками. Зокрема, регулярно проводяться загальношкільні та класні батьківські збори, присвячені попередженню булінга. Спеціально для батьків створено сайт, де є загальна інформація на цю тему та інформація щодо конкретних випадків. Керівництво школи та представники команди KiVa тримають постійтний зв’язок з батьками дітей, які вже були у ситуаціях цькування або є потенційними учасниками.

Багато уваги у програмі приділяється навчанню тренерів та персоналу шкіл навичкам поводження та реагування у ситуаціях булінгу, а також протидії йому.

Є KiVa-тренінг для тренерів: триденний тренінг для підготовки персоналу на базі школи з отриманням сертифікату. До підтвердження участі в тренінгу всі майбутні тренери запрошуються на бесіду, щоб бути акредитованими тренером KiVa.

Тренери KiVa можуть навчати та підтримувати школи в межах їх районів.

Також існують тренінги для шкіл. В ідеалі на такому тренінгу мають бути присутні два співробітники кожної школи-учасниці, оскільки існують окремі семінари з універсальної програми для школи та стратегії команди KiVa для боротьби з підтвердженими випадками булінгу. Перед початком навчання школи повинні зареєструватися, щоб отримати доступ до додаткового матеріалу для вчителів, онлайн-ігор та заходів KiVa, а також щоб дати можливість дітям брати участь в онлайн-опитуваннях.

Цікавий факт: персонал на дитячому майданчику ходить у майках KiVa, щоб нагадати дітям про програму.

Чехія

В Чехії використовують декілька засобів, як протистояти цькуванню. Одне з головних правил - "класні уроки", протягом яких вчителі розмовляють із учнями про те, як минув тиждень, які відносини та атмосфера у класі. Це робиться для того, аби діти звикали розмовляти одне із одним про проблеми. Щоб вони вчилися обговорювати також неприємні речі. Аби вони могли сказати про це спокійно та порядно, без агресії. Також у цій школі з 5-го класу є урок, який називається «Я та Ми». Його основне завдання – скріпляти стосунки між дітьми. Аби вони могли обговорювати та конструктивно критикувати одне одного, нікого не ображаючи. Коли ж дитина переходить на другий шкільний рівень (у чеській шкільній системі їх два: 1-6 класи – перший, і 6-9 – другий) – тут заведена коротка подорож для адаптації: учні із вчителем разом виїжджають на 3 дні за місто, де проводять час без навчання у неформальній обстановці. Метою таких поїздок є згуртування колективу, націленого на рішення будь-яких проблем у взаємовідносинах одне з одним.

Джерело: http://osvmarker.com.ua/novini-osviti/2316/

                 https://www.radiosvoboda.org/a/30123070.html

Як допомогти дитині адаптуватися до нового колективу

Перехід в іншу школу – важке випробування для школяра. «Новачкові» належить пройти етап адаптації до колективу, вчителів й умов у класі. Особливо складно дитині або підлітку, у якого перехід в іншу школу збігається з переїздом, розлученням батьків або іншими сімейними змінами.

У «новачків» також можуть бути проблеми з відносинами в колективі:

Стосовно будь-якої незнайомця у нас включаються різні захисні механізми, які сильно ускладнюють спілкування. Сумного або замкнутого в собі «новачка» можуть прийняти за «слабака» і вигадають для нього глузування. А того, хто підлещується до нових однокласників, захочуть «провчити».

«Новачок» входить у колектив, де простір уже освоєно, ролі розподілені, і він у класі часто виявляється «зайвим».

Перейшовши в нову школу, нікому не уникнути пильного вивчення з боку однокласників. Так що чекати, що «новенького» відразу візьмуть в компанію не варто, адже класу також потрібен час, щоб адаптуватися до незнайомця.

Скільки часу треба на звикання?

У початковій школі дитині знадобиться на це 6-8 тижнів.

Перший етап адаптації (3-4 тижні) — фізіологічний. Уся дитяча енергетика працює над тим, щоб адаптуватись у приміщенні, колективі, опанувати нові знання, здобути повагу та авторитет у дорослих.

Другий і третій етап — «повільна адаптація». Рівень стресу спадає. Це 4-6-й тиждень. Але деяким дітям може знадобитися навіть два місяці, тому дорослі повинні чекати.

Четвертий етап — коли дитина займає «своє» місце в колективі.

Адаптація учнів старших класів зазвичай триває місяць.

Адаптація в новому колективі потребує мобілізації всіх ресурсів, адже дитина прагне створити про себе найкраще враження та з’ясувати для себе правила нової групи.

Для повної адаптації навіть дорослій людині може знадобитися від трьох тижнів до трьох місяців — так стверджують психологи. Безумовно, діти в новому колективі будуть придивлятися до новенького і влаштовувати «випробовування» для того, щоб з’ясувати, чи можна з ним товаришувати, шуткувати та довіряти йому. Серед основних причин дитячих тривог: «Як мене приймуть?», «Як мене оцінять нові однокласники?», «Чи сподобається їм моя зовнішність?», «Чи зможу завоювати авторитет?»

Інтегруватися в новому класі дитині мають допомогти її сильні сторони, здібності та навички, а також підтримка батьків.

Почніть розмову зі слів «Знаєш, ось коли я в новій школі (таборі, коледжі, університеті)….», і дитина почує, що ви — співрозмовник, який її розуміє, а вона — не одна в цій ситуації і має до кого звернутися за порадою. Запитайте: «У перший день до тебе можуть поставитися з насторогою, для тебе це некомфортно. Готовий до такого?» Обов’язково розкажіть кумедну історію про школу зі свого досвіду, разом посмійтеся. Готуйте дитину, але не давайте завчасних приводів для паніки.

Посиленої допомоги під час першого тижня в новій школі (класі) потребують діти-інтроверти. Їм піде на користь рефлексувати після закінчення дня: розповісти, що турбувало, в якому емоційному стані знаходилися, наскільки комфортно було. Якщо дорослий відчуває, що дитині не вистачає впевненості в собі, треба додатково це проговорити: «Розкажи, які моменти тебе турбували? З якими дітьми в тебе немає контакту і чому, на твою думку? А що ми можемо зробити, як відчуваєш?»

Під час звикання учня до нових умов  батькам не слід акцентувати увагу на успіхах  у навчанні. Усі вимоги відкладіть. За місяць дитина не «скотиться» різко в знаннях. Треба перечекати, адже новачок і так витрачає чимало зусиль, щоб просто «вписатися» у нову ситуацію.

Як спростити адаптацію «новачка»: поради батькам

• Не забороняйте спілкуватися з колишніми однокласниками і друзями зі старої школи.
• Налаштуйте себе і школяра на позитивний лад, знайдіть кілька позитивних сторін переходу.
• Приділяйте багато часу спілкуванню: замість звичного «Як справи в школі?» ставте конкретніші питання: «Що нового ти сьогодні дізнався?», «З ким сьогодні познайомився?», «Чи стикався ти зі складнощами сьогодні?», «Що робив на перервах? », – так ви зможете отримати більше інформації.
• Кожен день на період адаптації допомагайте з підготовкою уроків. Але не робіть домашні завдання замість дитини. Допомога повинна полягати у спільному пошуку інформації, обговореннях і под.
• На час адаптації звільніть дитини від виконання домашніх обов'язків.
• Не обговорюйте і не засуджуйте при ньому стару школу, педагогів, однокласників, навіть якщо школяреві стало складніше вчитися.
• Влаштовуйте спільні розваги: ​​це допоможе дитині відволіктися і зарядитися хорошими емоціями.
• Підтримуйте нові знайомства чада, допоможіть влаштувати вечірку або просто зберіть нових друзів у вас вдома.
• За згодою дитини, запишіть його на секцію, гурток чи курси, на які ходять його однолітки. Це допоможе йому знайти точки дотику з новими однокласниками.

 Джерела: https://kidsvisitor.com/uk/news/227-perekhid-v-inshu-shkolu-instruktsiia-dlia-novachka/#

https://osvitoria.media/opinions/dopomagayemo-dytyni-adaptuvatys-porady-psyhologa/

Кольори в нашому житті

Ми рідко замислюємося над тим, яке значення в нашому житті має колір. Звичка бачити небо - синім, траву - зеленою, а кров - червоної така сильна, що інших сполучень ми не можемо собі уявити. Кольори – це невід’ємна частина нашого життя. Життя повне тоді, коли воно наповнене фарбами, кольорами та відтінками. Починаючи з найдавніших часів колір був сильною, але все ж невловимою силою, що визначає поведінку людини. Проведено велику кількість дослідів, написано багато статей і все-таки, до цих пір, колір - це явище загадкове. На даний момент добре відомо, що оточуючі нас кольори є одними з найважливіших факторів встановлення суспільства.

М. Деребіре приводить наступний опис впливу кольору на психіку:

Зелений колір – болезаспокійливий, гіпнотичний. Він впливає на нервову систему, знімаючи дратівливість, безсоння, втому, знижує кров'яний тиск і піднімає тонус.

Блакитний колір – антисептичний. Він ефективний при запаленнях і нагноєннях. Чутливій людині блакитний допомагає більше, ніж зелений, але від його "передозування" виникають деяка втома й пригніченість.

Жовтогарячий колір стимулює почуття й прискорює пульсацію крові, не впливаючи при цьому на кров'яний тиск. Він має сильну стимулюючу дію, створює почуття благополуччя й веселощі, але може втомлювати.

Жовтий колір впливає на мозок і тому ефективний при розумовій недостатності.

Червоний колір має теплоту. Він стимулює мозок, ефективний при меланхолії, але в той же час легко робить дратівний вплив.

Фіолетовий колір збільшує витривалість тканини, впливаючи на серце, легені й кровоносні судини.

Колір в одязі

Багато-які відомі модельєри вважають, що колір одягу виражає внутрішню красу людини. І тут теж існують кольорові уподобання та асоціації.

СИНІЙ — самий улюблений колір європейців, займає значну частину в кожній колекції. Хоча синій холодний колір, проте для більшості він асоціюється з гармонією, дружелюбністю, тугою за далеким і прекрасним країнам; ЧОРНИЙ — звичайно пов`язується з елегантністю, має деяку ауру сили і тим самим робить нас трохи сильніше. Цей колір є актуальним завжди. Різні стилі — діловий, елегантний, спортивний, вечірній, авангардний — велику увагу приділяють саме цьому кольору як найпрактичнішому, універсальному щодо всіх випадків життя та пір року. Велика кількість відтінків від вугільного до графітового, фактурних ефектів дає політ фантазії;

ЧОРНИЙ ТА ТЕМНО-СИНІЙ надають респектабельний вигляд та сприяють рішенню важливих ділових проблем, чорний колір особливо підкреслює інші кольори та відтінки;

ФІОЛЕТОВИЙ — завжди є присутнім у колекціях більшості екстравагантних дизайнерів, вважається кольором оригінальності, розкоші марнославства і фантазії;

СИНІЙ і ФІОЛЕТОВИЙ сприяють спогляданню та роздумам, навівають фантазії, тому часто казкові персонажі, чарівники та фокусники одягнені в одяг цих кольорів;

БІЛИЙ — колір чистоти, чистоти не тільки гігієнічної, але й духовної, колір досконалості;

ЖОВТИЙ посилює концентрацію уважності, стимулює роботу мозку, "вселяє" оптимізм;

СВІТЛО-БЛАКИТНИЙ ТА ТІЛЕСНИЙ втихомирять і заспокоять надмірно роздратованих;

ПУРПУРОВИЙ "надасть" хазяїну велику кількість геніальних ідей (пригадайте історично відомий пурпуровий колір мантій королів);

ОРАНЖЕВИЙ значно підвищить енергію для виконання важких та негайних справ;

ЧЕРВОНИЙ допоможе боягузам набратися рішучості та сміливості, а у випадку повного падіння сил рекомендується червоний одяг;

ЗЕЛЕНИЙ створює у самого хазяїна і всіх оточуючих заспокійливий настрій, дає надію, почуття гармонії, безпеки, вільності.

Кольори в інтер’єрі

Колірне рішення, колорит - найбільш важливий елемент інтер'єру приміщення. Адже вся колірна гама завжди багато значила для психології людини, найчастіше визначаючи її щиросердечний настрій і створюючи психологічний комфорт, або дискомфорт. Тому до колірного рішення свого житлового простору ми повинні підходити з особливою старанністю. Перевантажувати приміщення колірною гамою не варто. Бажано вибрати не більш п'яти кольорів (а ще краще два-три плюс їхні відтінки). Спочатку підбирається домінуючий колір, а потім - підкреслюючи його, допоміжні.

Колірні сполучення

Найважливіша умова колірного оформлення інтер'єра - гармонія в сполученні різних кольорів і відтінків.

Для молодих людей, що обожнюють гучні вечірки, підходять сміливі контрастні рішення (фіолетовий з жовтим, синій з жовтогарячим і навіть червоний із зеленим). Тим же, для кого будинок насамперед, місце спокою і затишку, краще будувати колірне рішення на нюансах - тобто або підбирати відтінки кольору, обраного за основний, або світлі відтінки інших кольорів. А вже потім на цьому ненав'язливому тлі можна розмістити окремі контрастні плями - темні меблі, різнобарвні вітражі, ефектні вази. За допомогою різних кольорів можна виділяти "зони" у приміщеннях, особливо у випадку кімнат зі сполученими функціями ("кухня-їдальня", "кабінет-вітальня"). Контрастні кольори варто сполучати з особливою обережністю. Якщо ви вибираєте фіолетово-жовте сполучення, то перший колір повинен бути темним і насиченим, а другий, навпаки, - чистим (без домішок інших кольорів). Якщо ж ви вирішили розширити приміщення за допомогою білого кольору, треба враховувати, що він здатний освітлювати яскраві кольори. Наприклад, червоний поруч з білим прийме рожевий відтінок, а синій – блакитнуватий

 Кольори в рекламі

Найважливіше значення для ефективної реклами має світло і колір. Займаючись підготовкою друкованої реклами, дуже важливо добре продумати дизайн: правильно розташувати текст, знайти ефектну картинку і вибрати ту колірну гамму, на тлі якої реклама товару буде сприйматися найкращим чином. Так, червоний, жовтий, оранжевий кольори візуально наближають предмет, збільшуючи його обсяг і як би "підігріваючи" його. Блакитний, синій, фіолетовий, чорний - візуально віддаляють об'єкт, зменшують і "охолоджують" його. Тому, вибираючи той чи інший колір для реклами товару, слід оцінити його з точки зору цих параметрів.

Роль кольорів у процесі оптимізації навчальної діяльності

Сучасні діти переважно отримують інформацію через телебачення та відео, а не через книги, як було раніше. Це означає, що інформація сприймається здебільшого через праву півкулю, яка відповідає за образне мислення; ліва ж півкуля, яка відповідає за сприйняття знаків та логічне мислення, – працює менше. Очевидно, це впливає на розвиток дитини: має місце недостатній розвиток навичок аналізу та синтезу. Саме колір здатен поєднати роботу обох півкуль для покращення вироблення навичок логічного мислення. Без сумніву, кольори не можуть не впливати на навчання, але як? Ми не знайшли відповіді в науково-популярній літературі. На сьогоднішній день мало вивчено значення кольорів у навчанні. Саме тому це питання стало одним із напрямків наших практичних досліджень.

Колір є скрізь, уявити життя без кольору неможливо. Це частина нашого світобачення, нашої мови, нашого мистецтва та нашого фольклору.

З давніх часів кольори були символами абстрактних ідей. Тим не менш, абстрактні ідеї щодо якого-небудь конкретного кольору не є універсальними за своїм значенням. Сенс кольорів варіюється в залежності від раси людини, віросповідання, національності і навіть фізичного, психологічного та культурного клімату.

З усіх форм невербальної комунікації колір є самим швидким методом передачі почуттів та змісту. Перш ніж люди навчилися цінувати естетику кольору, були набагато більш практичні аспекти його використання. Саме наше виживання залежить від здатності ідентифікувати певні об’єкти або попереджувальні сигнали, де колір є невід’ємною частиною цього процесу ідентифікації. Крім цього, колір стимулює взаємодію усіх почуттів, символізує абстрактні поняття і думки, висловлює фантазії чи бажання, нагадує інший час або місце подій та виробляє естетичні чи емоційні реакції. Велика частина людської реакції на колір є підсвідомою і людина, як правило, не знає про переконливий ефект кольору - психологічний, який відбувається миттєво. Близько 90% інформації, яку ми сприймаємо за допомогою органів чуттів, є візуальною. Тим не менш, колір – це більше, ніж просто об’єктивна інформація про наш світ, оскільки колір впливає на те, як ми себе почуваємо. Колір має енергію та впливає на людину фізично, як наслідок - вплив кольору на фізіологічну, психічну та нервову діяльність нашого тіла. Іншими словами, ми фізіологічно та психічно реагуємо на дію кольору.

Автор: Гачкало С.Я. 

Джерело: http://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/psychology/33170/

Залежність vs життя

Наркотик - це речовина, яка викликає фізичну і психічну залежність і змінює психіку. Відчути дію наркотика і не втягнутись - неможливо. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Вживаючи наркотик, наркоман насамперед ставить під удар власний мозок, обманюючи його. Емоції наркомана вже не залежать від впливу зовнішнього світу, від подій, що відбуваються. Він живе у штучно створеному, віртуальному світі ілюзій, байдужий до навколишнього світу і оточуючих людей. Наркотик замінює йому весь світ в усьому різноманітті та красі. Мозок наркомана - генератор помилкових відчуттів та емоцій.

Залежно від механізму впливу на центральну нервову систему людини наркотики поділяються на депресанти, стимулятори-антидепресанти, галюциногени і деякі інші. Встановлено, що ЛСД (галюциген) негативно впливає на механізм спадковості. Навіть одноразове вживання галюциногенів, особливо ЛСД, може призвести до порушення генетичного коду та народження неповноцінних дітей. Вживання ЛСД і інших галюциногенів тягне за собою роздвоєння особистості. З вживанням фентанілу, якого називають «Білий китаєць», що асоціюється з азіатським героїном, пов'язана величезна кількість смертельних випадків.

Чому підлітки починають вживати наркотики?

- В основі психології початківців наркоманів, вважає Юрій Чапала («Папам и мамам о наркотиках и наркоманах»), лежать два основних міфи:

- міф про «кайф», з яким не можуть зрівнятися жодні відчуття і радості  життя;

- міф про власну «нарконевразливість». Кожен, навіть найбільш затятий наркоман, в глибині душі щиро вірить, що, мовляв, при великому бажанні він завжди зможе «зіскочити з голки», «зав'язати». Але, якщо теоретично це, в принципі, можливо, то на практиці все виглядає зовсім по-іншому. Наркоманія - це, насамперед, важке психічне захворювання, яке, прогресуючи, пригнічує в людині вольові якості, вбиває їх. Жоден наркоман, який впав у залежність, за рідкісними винятками, не в змозі самостійно припинити вживання наркотиків: для цього потрібна допомога оточуючих і тривалий час.

- тиск однолітків;

- цікавість, бажання вбити нудьгу;

- схильність до ризику та прагнення бути «крутим»;

- протест навколишньому світу, прагнення довести свою незалежність;

- перенасиченість дозвіллям та розкошами, а з другого - бідний вибір розваг, байдикування молоді;

- підлітки без нагляду. Дитина, яка після уроків приходить в порожню квартиру, має вдвічі більшу вірогідність курити, приймати алкоголь чи наркотики;

- сексуальне або фізичне насильство. Виявлена сильна залежність між насильством і наступним початком прийму наркотиків;

- бажання втекти від проблем життя, довготривалий стрес і прагнення заглушити внутрішній біль;

- незрілі особистості, особи з низькою самооцінкою і відчуттям самоізоляції більш схильні стати наркоманами, але самі по собі ці фактори не викликають наркотичну залежність;

- духовний вакуум в житті;

-приклад батьків.

Наслідки

•          наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70 % - це наркомани).

•          Наркоман, незважаючи на захист своєї поведінки, може відчувати вину і сором,  ці почуття призводять до навернення або до відчаю і ще більшої залежності.

•          Сексуальна активність.

•          Прогули уроків і проблеми з поведінкою (гіперактивність або депресія).

•          Втрата всіх колишніх інтересів і мотивів. Наркозалежні перестають вчитися, слідкувати за зовнішністю, спілкуватися з батьками, родиною, колишніми друзями. Коло знайомих звужується до спілкування з такими ж узалежненими.

•          Самогубства і смертність як наслідок передозування і нещасні випадків в ДТП.

•          Злочинність. Всі думки наркомана спрямовані на те, щоб дістати дозу. Оскільки на це потрібно гроші, наркоман здатен на будь-який злочин.

•          Фізіологічні наслідки: блідий, нездоровий вигляд, сонливість, втрата ваги, підвищена чутливість до болю, головокружіння, тиск у скронях, нежить, подразнюючий кашель, позіхання, шлунково-кишкові розлади, надмірне вживання солодощів, різке розширення або звуження зіниць, почервоніння очей, свербіння, надмірне потовиділення, "гусяча шкіра", тремтіння, гнійні нариви на кінцівках, жовтяниця.

•          Зовнішність: вигляд п'яного без вживання алкоголю, і при цьому - вигляд отупіння.

Що робити, якщо ви впевнені, що ваша дитина  вживає наркотики?

Більшість батьків, діти яких починають вживати наркотики, стикаються з питанням – що робити і як поводитися в цій ситуації. Чи потрібно щось робити, якщо дитина тільки «спробувала»? Діяти потрібно неодмінно, не можна залишати ці експерименти без уваги. Звісно, зовсім не обов’язково, що ваша дитина стане наркозалежним. Досвід вживання наркотиків може виявитися для нього неприємним або безрезультатним, і він втратить до них інтерес. Тим не менше, краще все-таки заздалегідь «підстелити соломки» і зробити все можливе, щоб уникнути можливої трагедії.

У першу чергу, необхідно відверто поговорити з дитиною. У цій бесіді по душах потрібно з’ясувати, чому він почав вживати наркотики, коли і за яких обставин це відбулося. Запитайте також про те, як сама ставиться до ситуації, що склалася і що він має намір робити надалі.

Ця розмова дуже складна – і для вас, і для вашої дитини, – тому дуже важливо, щоб ви повелися правильно. Не кричіть, не закочуйте скандалів і не звинувачуйте її у всіх тяжких. Постарайтеся вести себе спокійно і по-діловому. Відкрито і чесно скажіть їй, що ви дуже турбуєтеся за її долю і з чим пов’язана ваша тривога.

Разом з тим, не робіть вигляд, що все нормально. Скажіть, що він, звичайно, господар своєї долі, але ви, незважаючи на всю свою любов, не станете жодним чином заохочувати його згубні звички. Що ви не станете жаліти, не будете допомагати грошима і т.д. Що вашу всебічну допомогу вона може одержати тільки в одному випадку – якщо він свідомо і щиро буде прагнути «зав’язати» з наркоманією. Ваша дитина має зрозуміти, що відповідальність за свої вчинки доведеться нести їй самій: ніхто не буде віддавати її борги, захищати від наркоторговців, опікати у навчанні або на роботі. Головне – дати зрозуміти, що ви не збираєтеся дозволяти псувати життя рідним і близьким.

Вам варто дізнатися якомога більше про наркотики, наркоманію, способи детоксикації, лікування, реабілітації.

Необхідно визначити стратегію вирішення проблеми.

Не намагайтеся сховатися від проблем, визнайте, що трапилося і продумайте систему цілеспрямованих дій для лікування та реабілітації наркомана.

Почніть з себе

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вилікувався від наркоманії – почніть аналіз ситуації з себе і зі своїх сімейних відносин. Де і як в сім’ї були створені умови того, що дитина захотів втекти у світ наркотиків? Перш ніж лікувати дитину, позбудьтеся від цих умов, інакше ваші дії не матимуть ефекту.

Пам’ятайте, що ваша дитина – особистість. Як мінімум, не можна його насильно вести до нарколога. Навчіть його перш поважати самого себе. Тоді він зможе поважати і вас, і все суспільство. А поки він залежний, він поважає лише свій наркотик, а себе як особистість не ставить в гріш (навіть якщо його наркоманія – це наслідок його крайнього егоцентризму).

Щоб дитина сама захотіла вилікуватися, то нехай, врешті-решт, він почне заздрити вашій повнокровним щасливого життя без наркотиків. А якщо ви, батьки, нещасливі самі, як ви можете довести дитині, що життя – цінність, і що в реальному світі жити краще, ніж у наркотичному?

Не намагайтеся діяти самостійно

Якщо дитина хвора на наркоманію, треба йти до спеціаліста. Сам він не вибереться. Якщо ви думаєте, що ви і члени вашої родини самостійно можете вирішити проблему, то помиляєтеся. Вилікувати наркоманію можна тільки за участю фахівців – лікарів, психологів. Перш за все, необхідно звернутися до кваліфікованого спеціаліста, який зможе точно поставити діагноз і визначити ступінь залежності, а також можливі способи лікування та реабілітації.

Джерело:  http://www.christusimperat.org/uk/node/37077

                 http://knowledge.org.ua/uk/jak-viznachiti-chi-vasha-ditina-narkoman-i-shho-robiti-jakshho-pripushhennja-pravilne/

Психологія хюге: затишок та прості речі

      

Дати визначення для данського поняття «хюге» досить складно. В данську мову воно прийшло з норвезької і означало воно «благополуччя» або «благоустрій». Зараз його можна прирівняти до слова «затишок», а якщо розглядати більш глубоко – то це скоріш за все «атмосфера» або «почуття щастя». Як відчути хюге? Одна з головних думок – насолоджуватись моментом, жити тут і зараз, радіти простим (можна навіть сказати – скромним) житєвим задоволенням. Вираз «найважливіші у житті речі – не речі» точно описує філософію «данського щастя».

      Хюге-задоволення – це чашка ароматного какао, трескіт каміну, теплі плетені шкарпетки, великі светри і пухнасті пледи, звуки дощу за вікном, коли знаходишся вдома, домашня випічка з корицею, цікава книга, близькі люди поряд. Хюге не сумісне з поняттям лоску та розкіші: там, де є шик, взагалі відсутнє хюге. І навпаки.

Ознаки хюге

Вкус хюге

Знайомий, приємний, заспокійливий. Якщо чай, то з медом, якщо печиво – зі смачною глазуррю, рагу – із додаванням улюбленої приправи.

Звук хюге

Звуки доща, грому (якщо ви знаходитесь вдома), каміну, вітру за вікном, дерев, звуки, які можна почути лише у тиші.

Доторки хюге

Приємні відчуття, які виникають, коли торкаєшся пальцями до старого дерев’яного столу,  плетеного пледу, грієш руки гарячою чашкою.

Запахи хюге

Ті, що переносять до минулого, туди, де було затишно та безпечно. Бузок, ванільна випічка, дерев’яні меблі, новорічна ялинка, мамині духи...

Як створити хюге-атмосферу?

1. Освітлення

Ніщо не створить такого відчуття комфорту та затишку, як свічки (але не забувайте про пожежну безпеку!). Це можуть бути невеличкі «чайні» свічки, або різнобарвні різних форм та розмірів. Не менш «затишкові» властивості мають і інтер’єрні гірлянди: вогники миттєво підіймають настрій, адже вони асоціюються із Новим роком.

2. Інтер’єр

Плетені подушки, ковдри, пледи, фоторамки, настінні панно, декоративні аплікації – всі ці непомітні, але симпатичні елементи допоможуть сформувати відчуття комфорту і гармонії.

3. Час із близькими

      Під час карантину особливо важливо знаходити час для відпочинку та невимушеного  

      спілкування із рідними. Визначте час для всієї родини, коли можна пограти в настільні  

      ігри, поласувати чимось смачним, подивитися фільми, не торкаючись політики,  

      поганих новин, роботи чи навчання.

4. Зручний одяг

Відчути хюгге в незручному одязі неможливо. Хюге-стиль – це натуральні матеріали, багатошаровість, тепло. Хюге виявляється в дрібницях – симпатичних аксесуарах (плетені шарфи, капелюхи, бактуси, снуди).

5. Затишне місце

Створіть місце, де можна затишно проводити час. Для цього ідеально підійде широке підвіконня, куди можна покласти м’які подушки та пледи. Тут можна пити чай вечорами, спостерігати за падаючим снігом, читати книгу.

      6. Орієнтація на почуття

      І головне – мистецтво помічати свої почуття, прислохувавтись до себе, вміти

      насолоджуватись моментом, вбачати, що приносить задоволення саме вам (якщо вам

      не подобаються свічки чи перевантаження дрібничками кімната, це не значить, що ви

      не здатні відчути хюге).

Джерело: https://blog.allo.ua/chto-takoe-hyugge_2017-11-25/

                https://lifehacker.ru/hygge/

Якщо дитина каже неправду

Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди.

Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть.

1. Фантазія – не брехня

Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі. Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя.

Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника.

2. Вигадані персонажі як елемент реальності

«Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати.

Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації?

3. Бажання порадувати

Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.

4. Страх від очікування наслідків

Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її.

Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду.

5. Усвідомлена брехня

У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.

6. Бажання справити краще враження

Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди.

Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.

Що можуть зробити батьки та вчителі

Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації:

1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість.

2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду.

3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання.

5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде».

6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди.

7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи.

Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».

Чого робити не варто

Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси.

Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.

Джерело: https://naurok.com.ua/post/chomu-diti-breshut-ta-scho-z-cim-robiti