Вітаю з міжнародним днем захисту дітей!

У перший літній день в Україні, як і у всьому світі, відзначають добре і радісне свято – День захисту дітей. Діти – наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє. Дуже хочеться, щоб діти в усьому світі, щохвилини, щодня були радісними та щасливими. Адже дитинство – це пора сподівань та здійснення мрій.

Немає більшого щастя у світі, аніж посмішки дитини. Піклування про підростаюче покоління, його майбутнє – головний обов’язок батьків, суспільства та держави. Врешті-решт, саме для цього всі ми живемо та працюємо.

Зігріваючи теплом і любов’ю кожне дитяче серце, об’єднуючи зусилля заради майбутнього – ми виховуємо достойних українців, які неодмінно стануть гордістю держави. Діти – наше майбутнє, а значить – майбутнє України. І саме від нас, дорослих, залежить, яким буде становлення маленької людини та як складеться її доля.

31 травня - всесвітній день боротьби з тютюнопалінням

Правила поведінки в громадських місцях. Безпека на літніх канікулах

Наближаються літні канікули. Пропоную пригадати правила безпеки та культури поведінки в громадських місцях та на природі.

1.Під час карантину слід не забувати користуватися антісептиками та ретельно мити руки, виходячи з дому, вдягати маску, дотримуватись соціальної дистанції;

2. На вулиці та в громадських місцях розмовляти без крику, не заважати іншим людям;

3. Виявляти ввічливість до дорослих людей, допомагати маленьким, бути уважними до людей з обмеженими можливостями;

4. Дотримуватись чистоти в громадських місцях - не сміттити, берегти зелені надсадження;

5. Не завдавати шкоди суспільному та чужому майну;

6. Не ображати тварин, не гратися із бродячими тваринами;

7. Життєво небезпечно забиратися на дахи, в підвали;

8. Дотримуватися правил дорожнього руху, уважно переходити дорогу;

9. Небезпечно чіпати незнайомі і вибухонебезпечні предмети;

10. Неповнолітнім заборонено вживати спиртні напої та палити в громадських місцях.

Правила дорожнього руху для пішоходів

1.Не слід вибігати на проїзну частину з тротуару, можна лише спокійно зійти, попередньо оцінивши ситуацію;

2. Ходити лише тротуарами, дотримуючись правої сторони, а якщо вони відсутні — по узбіччю, обов'язково повернувшись обличчям до транспорту, що рухається, — тоді не тільки водій бачитиме пішохода, а й пішохід — водія;

3. Не переходити дорогу на червоне світло незалежно від наявності на ній автомобілів;

переходити дорогу можна лише у дозволених місцях – «зебра», підземних та надземний переходи;

4. Зібравшись переходити вулицю, спочатку подивитися ліворуч, а,дійшовши до середини, — праворуч;

5. Пам'ятайте, що причиною ДТП може стати не тільки наїзд автомобіля або мотоцикла, але й велосипеда. Нерідко саме велосипедисти є джерелом напруженості на вулицях, у дворах;

чітко визначте для себе межі території для прогулянок, вулиці переходьте тільки в групі з іншими пішоходами.

Як допомогти дитині пережити розлучення батьків

На думку психологів, щороку від розлучень батьків страждає більше одного мільйона дітей. Коли батьки розлучаються, багато чого в житті дітей змінюється, тому такі події можуть негативно позначатися на психіці дітей. У них з'являються відчуття невдачі, самотності та смутку. Розлучення батьків викликає стрес у дітей. Тому батьки повинні вжити заходів для того, щоб забезпечити благополуччя своїх дітей і допомогти їм упоратися з ситуацією.

Як стрес від розлучення батьків впливає на дітей

Стрес - це реакція організму на різні зовнішні події. Наприклад, розлучення батьків може вибити дитину з колії та помітно вплинути на її здоров'я й благополуччя. Вплив розлучення батьків на дітей пов'язаний з такими факторами, як вік і індивідуальні особливості дитини. Наприклад, маленькі діти можуть відчувати свою особисту відповідальність за розлучення батьків. Стрес може впливати на дитину в різних сферах життя, таких, наприклад, як успішність у школі або взаємини з однолітками. Діти можуть проявляти різні емоційні реакції, такі як гнів, заперечення або смуток. Вони повинні пережити почуття втрати сім'ї. І батьки повинні допомогти їм у цьому, щоб діти не зганяли на батьках свої почуття. Відразу після розлучення батьків у дітей знижується самооцінка, розвивається тривожність і депресія. Велика кількість таких короткострокових стресових факторів призводить до того, що наслідки цієї події позначаються на них і в дорослому житті. Багатьом батькам буває важко розповісти дітям про майбутнє розлучення, тому вони уникають цих розмов або відкладають їх до останнього. Але найкраще відразу поговорити з дитиною, щоб уникнути невизначеності. Незважаючи на розлучення, завжди потрібно робити акцент на почуттях близькості та прийнятті дитини. Діти потребують любові й розумінні - це допоможе їм упоратися з емоційними наслідками розлучення батьків. Коли ви ділитеся з дітьми тим, що з вами відбувається, це допомагає їм підготуватися до життєвих змін. Розуміючи ситуацію, дитина не заперечує її.

Розкажіть про зміни

 

Дитині слід пояснити, що саме зміниться у вашій сім’ї. Можливо, тепер після школи дитину забиратиме бабуся, або ви будете змушені працювати на вихідних. Доступне пояснення змін зменшить рівень напруги та стресу.

Невідомість лякає. Коли ви поясните, що зміниться і хто візьме на себе нові ролі (бабуся, няня, репетитори), дитина краще орієнтуватиметься в ситуації і зможе заспокоїтися.

 Заохочуйте розмови дитини

Важливо, щоб ви мотивували дитину говорити та ставити запитання про ваше розлучення. Знайдіть час, щоб вислухати її, коли вона ділиться своїми побоюваннями. Будьте уважні до того, що вона говорить, і переконайтеся, що ваші невербальні сигнали також свідчать про це. Дитина хоче бути впевненою в тому, що ви прагнете зрозуміти її почуття й побоювання про майбутнє. Не дозволяйте дитині пригнічувати свої почуття з приводу розлучення. Діти бояться того, як ви відреагуєте на їхні побоювання. Замість цього дозвольте їй поділитися з вами тим, що її найбільше турбує. Після цього постарайтеся її заспокоїти. Наприклад, деякі діти можуть почуватися винними в розлученні батьків. Вам потрібно запевнити дитину, що розлучення - це не її вина, а ваше рішення.

 

Поясніть, що дитина не втратила тата

 

Дуже часто діти сприймають розлучення як втрату тата, який вже не мешкатиме разом з вами. Варто нагадувати дитині: «Хоча ми не живемо разом, тато і я тебе дуже любимо та хочемо проводити час з тобою. Ти з татом можеш піти в парк у суботу. А я куплю піцу, і потім ми вдвох подивимося мультфільм». Такі нагадування, що не лише ви, а й батько любить дитину, допомагають сину чи доньці відчувати свою цінність для вас обох.

Також при цьому ви не формуєте негативний образ тата в очах дитини.

Розпізнавайте ознаки стресу, який накопичується

Діти по-різному реагують на розлучення батьків. Вони можуть відчувати сильний смуток. Їм може знадобитися деякий час, щоб пережити втрату сім'ї, такої, до якої вони звикли. Допоможіть дитині відкритися й розповісти про свої почуття або попросіть допомоги в інших членів сім'ї, яким вона довіряє. Це допоможе дитині вивільнити приховані емоції. Разом з тим вам потрібно звертати увагу на ознаки стресу в дитини, який накопичується . Накопичуючись, стрес може привести до депресії. Депресія проявляється в дітей шкільного віку не так, як у підлітків або дорослих. Наприклад, діти можуть бути більш активними, ніж зазвичай, у той час як ознакою депресії прийнято вважати занепад сил. Якщо депресія в дитини не минає, необхідно звернутися по професійну допомогу.

Не заперечуйте емоції дитини

 

Якщо після розлучення батько не спілкується з дитиною, намагайтеся розділити її сум.

Пояснюйте, що бути засмученим та скучати за кимось важливим — це нормально. Дитина каже, що сердита на вас? Запитайте про причини та як їй допомогти. Іноді діти сердяться, коли чогось не розуміють. Є шанс, що після з’ясування причин ви зможете поговорити відкрито та розвіяти побоювання. Уже сама ваша присутність та можливість розділити переживання є дуже істотними для дитини. Не заперечуйте її біль чи бажання плакати. Вона переживає нелегкий період, так само як ви, і має право відчувати різні емоції.

Зрозумійте, через які стадії проходите

 

Дуже важливо усвідомлювати стан, у якому перебуваєте ви та ваша дитина. На розлучення батьків діти реагують по-різному, проте є ряд закономірностей. Ще у 1969 році американська психологиня швейцарського походження Елізабет Кюблер-Росс описала, через які стадії проходять ті, хто переживає горе. Розлучення несе зміни та втрати в сім’ї. Тому імовірно, що дитина чи ви можете заперечувати ситуацію. Згодом може прийти злість: на себе, партнера чи дитину. Часом такий гнів є ірраціональним.

Торги як третя стадія проявляються в тому, що ви (або дитина) думаєте: «А що було б, якби…?», прокручуєте безліч варіантів: як можна було б змінити ситуацію чи запобігти розлученню. Після торгів може наступити значний спад сил та емоцій, тобто депресивний стан. У цей період людині дуже боляче, з’являється розуміння того, що ситуацію змінити не вдасться. Зазвичай, потім приходить прийняття.

Поясніть, що дитина не винна в розлученні

 

Під час стадії торгів дитина обдумує та прокручує у своїй жвавій уяві різні думки: «Чи тато залишився б з нами, якби я була більш чемна?», «Чи наша сім’я далі була би разом, якби тоді я не вередував?» Дитина може вважати, що саме вона спричинила те, що батьки тепер живуть окремо. Її мучать різні підозри та переживання, які не завжди вдається зрозуміло сформулювати для інших. Саме тому необхідно всіляко підтримувати дитину, наголошуючи, що жодної її вини в тому, що трапилося, немає. Звичайно, варто про це говорити, коли ви помічаєте, що дитина намагається вам сказати чи показати свою провину.

 

 

Не перекладайте свої образи на дитину

 

Іноді почуття чи негативні емоції накривають нас з головою. У такі моменти ми почуваємося беззахисними та можемо зробити боляче тим, хто поруч. Дорослі можуть увімкнути критичне мислення та здогадатися, що вам боляче, тому ви зриваєтеся на інших, а їхньої вини насправді немає. Але дитина ще не здатна проводити такий аналіз.

Намагайтеся контролювати, як ви спілкуєтеся. Чи образа на чоловіка/дружину не просочується в розмові з дитиною? Чи ви не формуєте негативний образ батька чи матері в очах вашої дитини? Чи такий вчинок виправданий? Чи ситуація справді цього вимагає?

Намагайтеся пояснювати дитині, що ви відчуваєте та чому сердитеся, засмучені чи стурбовані. Роз’яснення ваших емоцій допомагає дитині усвідомити, що ви і далі її любите. Винна не вона, а зовсім інші фактори.

Ваша підтримка допоможе дитині впоратися з розлученням. З вашою допомогою дитина переконається в необхідності оговтатися від стресу й жити далі. Однак це вимагає зусиль з вашого боку: ви повинні реагувати на тривоги й потреби дитини. Коли ви справляєтеся з напруженістю, а в будинку панує атмосфера піклування, зміни допомагають дитині розвиватися.

Джерело:  https://osvitoria.media/opinions/6-porad-psyhologa-shhob-dopomogty-dytyni-perezhyty-rozluchennya-batkiv/

https://childdevelop.com.ua/articles/parents/4916/

Як налагодити дисципліну у класі

Зустрічайте учнів біля дверей классу

Вчителька однієї з вашингтонських шкіл розпочинає день з вітання з кожним учнем: тисне руку, дає п’ять або обіймає. Каже, що так намагається встановити зв’язок.

Таке привітання на вході допомагає вчителям запровадити позитивний настрій на весь день, покращуючи академічну залученість на 20% і водночас знижуючи шкідливу поведінку на 9%.

Встановлюйте, підтримуйте та відновлюйте стосунки

Вибудовування стосунків з учнями через такі стратегії як вітання у дверях – хороший початок. Але також необхідно підтримувати їх упродовж навчального року і відновлювати після конфліктів.

Коли учень довіряє вчителю, то докладає більше зусиль, щоб виконувати правила.

 А коли вчителі докладають зусиль, щоб краще пізнати своїх учнів на більш особистісному рівні, вони отримують більше для свого вчительського досвіду. Кожен клас повинен бути схожим на сім’ю. Якщо ви неправильно вимовляєте прізвище учня, говорите із сарказмом і змушуєте почуватися дітей по-дурному, коли вони ставлять запитання, – цю вашу поведінку потрібно змінити насамперед.

Стратегії встановлення, підтримки та відновлення стосунків – такі як фокусування на рішеннях, а не на проблемах – можуть допомогти знизити проблемну поведінку до 75%.

 Використовуйте нагадування і сигнали

Увагу молодших школярів привертає новизна – різні звуки, наприклад, дощу.

Старшим учням підійдуть нагадування і сигнали. Вони допомагають заохотити учнів дотримуватися правил без надмірного контролю і силування. Наприклад, якщо ви можете передбачити небажану поведінку – вставання з місць, коли учні закінчили завдання раніше – зробіть коротке нагадування, що діти повинні зробити замість цього.

Нагадування зазвичай усні, але можуть бути також візуальні, звукові (маленький дзвіночок у вчителя) чи навіть знак рукою, щоб учні зайняли свої місця.

Робота з розміщенням учнів у класі

Коли діти самі обирають, де їм сісти, вони частіше будуть порушувати дисципліну. Ба більше, вони, ймовірно, оберуть місце біля друзів і будуть багато говорити.

Запропонуйте учням самим вирішити, де сісти, але якщо не можуть виконувати завдання, то мають повернутися за парту. Дисципліна значно покращиться. Учні почуватимуться більш розслаблено і вмотивовано в умовах, де їхній вибір поважають.

Хваліть поведінку

Це може звучати нелогічно, але відзначення хорошої поведінки та ігнорування незначної поганої можуть бути більш ефективними, аніж покарання. Замість фокусуватися на окремих учнях, запропонуйте похвалу за поведінку, яку хочете підкріпити. Також допомагає уникання частки “не”. Учні радше послухають те, що має чіткі аргументовані пояснення.

Встановіть чіткі очікування

Замість встановлювати правила поведінки, проведіть дискусію з учнями про те, чому ці правила важливі. Створіть з ними список правил, щоб з’явилося відчуття спільноти. Це допоможе підтримувати поведінку класу.

Активний контроль

Спокусливо – сісти за свій стіл і розібратися з контрольними, але це запрошення учнів до поганої поведінки. Будьте активними – рухайтеся класом, перевіряйте, що зрозуміли учні, запитуйте. Це не про нагляд, а про взаємодію.

Дослідження 2017 року виявило, що невербальна комунікація вчителів – така як усмішка і зоровий контакт – можуть “зменшити фізичну та/або психологічну дистанцію” з учнями, викликаючи в учнів позитивні відчуття до вчителя і навчального матеріалу, покращуючи поведінку.

Будьте послідовними у правилах

Шкільні і класні правила повинні виконуватися і вимагатися справедливо від усіх учнів. Не виокремлюйте нікого – ви маєте сконцентруватися на поведінці, а не на конкретній дитині. Виправляйте помилки, коли їх бачите, і забезпечуйте додаткові поради або переучуйте, коли виникає погана поведінка.

Робіть позитивні дзвінки батькам

Дзвонити батькам у разі проблеми – дуже швидко стає звичкою. Ці дзвінки дійсно потрібні, але повідомити про досягнення – так само важливо, якщо не більш важливо. Усі батьки хочуть почути щось хороше про свою дитину, і це завжди добре впливає на саму дитину. Спробуйте щодня робити один позитивний дзвінок батькам різних учнів, навіть якщо ви розкажете про хорошу відповідь на уроці. Це теж, зрештою, сприятиме позитивній поведінці у класі.

Святкуйте важку роботу

Покажіть учням, що цінуєте їхні зусилля. Помічайте досягнення у роботі кожного щодня. Раз на тиждень обирайте особливо працьовиту команду чи учня, щоб розповісти їхню історію. Нехай клас розпитає, як команда чи учень виконували роботу. Це дуже цінний урок, коли учні чують історії від своїх однолітків, що для них означає важка робота. Крім того, діти, які знають, що їхню роботу відзначать не просто оцінкою, будуть більш уважними і сфокусованими.

Джерело: https://cpsvatschool8.blogspot.com/p/blog-page_54.html

Якщо агресивний учень зриває урок

Застосуйте метод «розстановки сил»

Вчителю варто займатися попередженням конфліктів. Він повинен добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось з дітей.

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Попросіть допомоги в школярів

У багатьох українських школах за підтримки Міністерства освіти зараз створюються так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок.

Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів.

Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.

Якщо дитина кидає в однокласників чи вчителя різні предмети, штовхається, кричить), треба якнайшвидше ізолювати дитину від публіки. Бо саме публікою виступає клас у цей момент.

Вчитель має спокійним упевненим рухом взяти дитину, що агресує, за руку і провести до іншої кімнати, де можна залишитися сам на сам. Річ у тім, що часто діти демонструють таку поведінку «на куражі», коли отримують задоволення від того, що інші спостерігають за їхнім «виступом».

Спробуйте відволікти школяра спокійними простими запитаннями. Підбирайте їх залежно від віку дитини. Наприклад: «Тобі не холодно? Ти весь тремтиш», «Що тобі потрібно для того, щоб заспокоїтися? Хочеш води?», «Бачиш, що то за пташка за вікном полетіла?» Лише після того, як дитина заспокоїться, слід попросити: «Розкажи мені про причини, через які ти так поводишся».

У такі моменти дієвим може стати метод переформулювання. Тобто ви повертаєте учню інформацію, яку він сказав у негативному ключі, так, щоб вона стала нейтральною.

Наприклад, школяр каже: «Вони всі мене задовбали!» А вчитель відповідає: «Ти справді відчуваєш таке сильне невдоволення від їхньої надокучливості?» Тобто слід прибрати конфліктогенний компонент з речення, однак залишити його суть. Тоді дитина перейде до конструктиву, напруга спаде, — так влаштований людський мозок.

Також треба уникати оціночних суджень, натомість ставити більше відкритих запитань. Доречними будуть такі: «Що відбулося перед тим, як ти вирішив так вчинити? Про що ти думав, коли з’явилося бажання заподіяти шкоду іншим?»

Це дасть змогу дитині розкрити ситуацію так, як вона сама її проектує власною поведінкою. Адже агресія — це спосіб прокричати про ту чи іншу проблему. Завершити розмову варто так: «Як те, що відбулося, відбилося на тобі? Як думаєш, що буде далі?»

 

Заручіться підтримкою коллег

 

Українські вчителі звикли самотужки вирішувати проблеми і не звертаються по допомогу до колег навіть коли йдеться не про одного учня, що зриває уроки, а про цілий клас, що робить різні капості.

Однак коли вчитель бачить, що справа стосується його авторитету, потрібно сказати про проблему керівництву школи, звернутися до шкільного психолога або навіть винести питання на педагогічну раду.

Колеги допоможуть проаналізувати ситуацію, адже агресивний учень чи клас можуть ставитися так до всіх вчителів. Також колеги можуть допомогти вам подивитися на себе зі сторони — зрозуміти, що може провокувати агресивну поведінку дітей. Поради інших вчителів допоможуть виявити заводія, лідера думок у класі. Варто попросити психолога провести з ним бесіду.

З’ясуйте позицію агрессора

 

У кожної дитини є позиція, тобто те, що вона демонструє своєю поведінкою. А також інтерес із цього питання, який діти часто намагаються замаскувати.

Наприклад, жбурляння папірців у вчителя чи однокласника — це висловлення позиції. А який інтерес ховається за нею — може пояснити лише сам агресор. Тому варто запитати: «Що ти хочеш сказати, коли так робиш? Про що твоя дія? Що ти демонструєш? Навіщо ти тут — отримувати знання чи проводити час?»Застосовуйте метод відкритих запитань, щоб школярі почали озвучувати свої потреби. Тоді вчитель має висловити у відповідь свої, щоб побачити, де вони пересікаються. Однак завершувати необхідно категорично: «Треба, щоб це припинилося просто зараз».Потреби дітей — комфорт і безпека. Якщо викладач надто вимогливий і влаштовує контрольні без попередження, то може сказати школярам таке: «Бачу, ви незадоволені несподіваними контрольними. Це впливає на ваше відчуття безпеки. Якщо це некомфортно для вас, я буду попереджати за кілька днів, щоб ви мали змогу підготуватися, а страх отримати погану оцінку не викликав негативної реакції».Недоречно стояти на позиції «я вчитель, тому я правий». Треба донести конструктив: «Я приходжу до школи виконати свою роботу — передати знання та вміння. І зможу це зробити тільки в атмосфері взаємоповаги». Наприкінці бесіди обов’язково запитайте в класу: «Ми з вами про це поговорили чи ми з вами про це домовились?»

Застосовуйте принцип ненасильницького спілкування

 

Не слід застосовувати агресію у відповідь на агресію. Висловлювання «Ти що собі думаєш? Як посмів?» вирішити конфлікт не допоможуть. Варто застосувати принцип ненасильницького спілкування.

Приміром, ідеться про глузування якогось учня чи цілого класу з вчителя. Спокійно висловіть дітям свої почуття з цього приводу. Скажіть: «Коли ви смієтеся в мене за спиною, я засмучений. Я не можу виконувати свою роботу в ці моменти так, як мені хотілося б. Мені боляче від того, що ви проявляєте неповагу. Є пропозиції, як ми можемо вирішити цю проблему?»

Завершіть розмову відкритим прямим проханням: «Давайте закінчимо все це негайно». Це спосіб донести до людини інформацію так, щоб у неї з’явився внутрішній мотив вчинити, як хочете ви.

 

Станьте посередником між батьками

 

Саме вчитель має виступити в ролі «буфера» між батьками агресора та батьками дітей, яких він ображає. Зберіть батьків разом для бесіди. Однак розмова має бути стриманою. Вчитель повинен слідкувати, щоб не звучало образливих висловлювань.

Батьки дитини-агресора і так у складному становищі, надмірний тиск може змусити їх захищатися, а не знаходити консенсус. Спершу треба їх уважно вислухати: можливо, у родини виникли серйозні проблеми і їй потрібна допомога. У жодному випадку вчитель не повинен допускати, щоб одні батьки сварили інших. Викладач має володіти компетенцією дипломата-посередника. Запитуйте в обох сторін: «Що відбулося? Що це для вас означає? Як ви бачите цю ситуацію в майбутньому?» Батьки мають зрозуміти, що їх об’єднує спільна мета — безпека їхніх дітей. Тому разом треба думати, як вирішити проблему.

Джерело: https://osvitoria.media/opinions/yak-diyaty-vchytelyu-yakshho-uroky-zryvaye-agresyvnyj-uchen/

Як впоратись із стресом

Стрес і здоров'я

З усіх видів стресу найнебезпечнішим є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу виявляються деякі специфічні симптоми, ознаки виснаження організму:

виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;

відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;

з’являються больові відчуття: найчастіше болять голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;

турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;

втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;

з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;

підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;

загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Розрізняють фізичні, емоційні, інтелектуальні й духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть фізична активність щодня по 20 хвилин значно покращує самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування.  Люди, які перебувають у стані хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, у яких містяться потрібні для подолання стресу вітаміни й мінерали.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення потрібно близько трьох тижнів. Щовечора треба лягати в один і той самий час. Перед сном потрібно провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другові, подрузі, батькам. Проблема, обговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки й почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагають заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Аутогенне тренування.

Аутогенне тренування – це розумовий процес, який дозволяє за допомогою позитивних думок та візуалізацій налаштувати себе на добрий лад, щоб прожити майбутній день у сприятливому настрої та мінімізувати негативний вплив можливого стресу. Аутогенне тренування зменшує ступінь емоційних реакцій на стрес, допомагає досягти заспокоєння, розслаблення, відігнати тривожні думки. Не дозволяйте стороннім людям створювати для вас стресову ситуацію – завжди намагайтеся бути спокійними та врівноваженими. Визначте для себе ваш особистий темп роботи, працюйте в найбільш комфортному для вас ритмі і не поспішайте – поспіх також приводить до стресу.

Інтелектуальні способи керування стресом

Планування часу – неодмінний складник профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Однак якщо попри наші зусилля бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Шукайте підтримки у друзів та рідних.

 Соціальні зв'язки, підтримка друзів і членів сім'ї є сильною і безапеляційною протидією стресу. Чим самотніша та  ізольованіша людина, тим більше вона схильна до стресу. Близькі друзі та родичі завжди готові віддати вам свою турботу та підтримку, що в свою чергу допомагає пережити сильні потрясіння. Тому близькі дружні стосунки – гарний фактор у профілактиці та лікуванні стресу. Важливо, щоб ви самі та ваші друзі були оптимістами, оскільки оптимісти, маючи сильне почуттям гумору, легше долають труднощі, визнають, що зміна є частиною життя, і вірять у вищі сили або цілі. Водночас дозволяйте собі відпочинок від оточуючих і не будьте легкодоступними завжди і всюди.

Пам'ятайте!

Тютюнопаління, вживання енергетиків, алкогольних та наркотичних речовин не є ефективними засобами боротьби зі стресом, це міфи. Збуджений настрій та ейфорія внаслідок прийому таких речовин швидко зникають, надаючи місце пригніченню, поганому самопочуттю. Шкідливі звички лише поглиблюють проблеми, приводячи організм до виснаження.

Джерело:  http://llt.multycourse.com.ua/ua/page/22/97

http://www.vpu25.org.ua/index.php/k2/poradi-psikhologa/item/861-yak-dopomohty-pidlitku-vporatys-zi-stresom

Міжнародний день сім'ї

Сім'я – це щастя, любов і удача,

Сім'я – це влітку поїздки на дачу.

Сім'я – це свято, сімейні дати,

 Подарунки, покупки, приємні витрати.

Народження діток, перший крок, перший лепет,

Віра в найкраще, хвилювання і трепет.

Сім'я – дружна праця і вічні турботи,

 Сім'я – це багато вдома роботи.

 Сім'я – це складно.

Сім'я – це важливо.

Сім'я – це коли Все на світі можливо.

Міжнародний день сім’ї — міжнародний день, що відзначається в системі Організації Об’єднаних Націй. Цей день щорічно святкується 15 травня.

У 1989 році Асамблея ООН проголосила 1994 рік Міжнародним роком сім’ї. Мета — поглиблення розуміння питань родини, об’єднання можливостей різних країн для розв’язання всіх найсерйозніших питань, пов’язаних із сім’єю. Запровадження свята було викликано стурбованістю світової спільноти сучасним становищем родини та її значенням у процесі виховання покоління, що підростає.

Отже, 20 вересня 1993 року відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН було запроваджено Міжнародний день сім’ї, який відзначається щороку 15 травня. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї — єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

У світі багато чудес і дивовижних місць, але як би не було цікаво за сімома морями, людина завжди буде прагнути повернутися до свого домашнього вогнища, до своєї сім'ї. Всі скарби світу нізащо не зрівняти з ласкавими маминими обіймами, ніжним цілунком дружини і щасливою дитячою усмішкою. Вітаю вас з Міжнародним днем сім'ї, будьте завжди здорові й щасливі, любіть і підтримуйте одне одного – цим ви обов'язково зробите світ трішечки кращим!

Джерело: https://www.unian.ua/lite/holidays/z-dnem-sim-ji-2020-ukrajina-kartinki-i-listivki-z-dnem-sim-ji-istoriya-svyata-10996940.html

https://inlviv.in.ua/suspilstvo/traditsiyi/15-travnya-mizhnarodnyj-den-sim-yi-istoriya-ta-tradytsiyi-svyatkuvannya

Мотиви вживання алкоголю підлітками

Імітація

Дитина або підліток вчиться, наслідуючи старших. Отже, якщо вона бачить перед

собою, що курить або вживає алкоголь, їй захочеться зробити те ж саме. Цестосується і вживання наркотику, і вживання великих доз спиртного. Наслідуючи дорослих,підліток або дитина може подумати: «Я хочу вирости таким, як мій тато», «Я хочу робити все, що робить моя улюблена поп-зірка», «Я хочу бути таким, як друг мого старшого брата».

Належність до групи

Людина ― це соціальна істота. Вона чекає, що її прийме група, до якої вона хоче належати. Люди тягнуться до собі подібних, і це особливо важливо в підлітковому віці, коли з’являється відчуття власного «Я». Ось про що може подумати підліток: «Кожен, кого я знаю, вживає алкоголь!», «Я хочу залишитися в цій групі і, якщо вони вживають алкоголь, я робитиму це також».

Потреба бути дорослим

 Дорослі мають деякі переваги. Їм дозволено те, чого не можна дітям

(наприклад, пити алкогольні напої), у дорослих інша шкала відносин. Іноді дорослі поводяться з підлітками, як з малими дітьми, і одночасно чекають від них дорослої поведінки. Не дивно, що підлітки хочуть здаватися дорослими. Деякі вважають, що вживання алкоголю зробить їх досвідченішими у житті. Підліток може подумати: «Я достатньо зрілий, щоб приймати рішення!», «Я вже виріс і можу пити ― я сам подбаю про себе!».

Цікавість.

Наркотики та алкоголь оточені ореолом таємниці, яка підсилює цікавість. А це важлива якість для вивчення, яку треба заохочувати. Але цікавість до наркотиків та алкоголю заохочувати, зрозуміло, що не слід. Підліток міг би сказати: «Це дуже цікаво і збудливо! Чому вони мене зупиняють?».

Дослідження своїх можливостей

Підлітковий вік ― час визначення своїх можливостей, на що людина здатна. Підлітки запитують себе: «Що я можу зробити?». І вони досліджують свої можливості та можливості інших. Для деяких необхідно знати межі і рамки батьківської любові і турботи. Підліток може сказати: «Я хочу бути самостійним», «Я зможу зупинитися,

коли захочу».

Низька самооцінка

Деякі діти/підлітки невисокої думки про себе, і вони хочуть дізнатися думку інших про себе. Вживання алкоголю підвищує зарозумілість. Низьке самооцінка викликає такі думки: «Я не такий привабливий, як мої друзі».

Втеча від дійсності

 У деяких дітей/підлітків є бажання утекти від дійсності. Деякі перебувають у тяжких умовах: їх ображають в сім’ї, принижують, б’ють, пригнічують. Інші ― приховують свої проблеми. Наприклад, нещасливе кохання, або коли можливості не відповідають батьківським очікуванням, або загальна незадоволеність життям провокують втечу від дійсності. Підліток може подумати: «Я не зможу витримати цього!».

Нудьга та потреба в збудженні

 Нерідко підліток просто не володіє достатнім арсеналом знань щодо ефективних та безпечних способів підвищення настрою. Бажаючи змінити емоційний стан дитина/підліток може подумати: «Нема чим зайнятися, нудно, треба випити пиво і стане

веселіше».

Наслідування моди, бажання бути особливим

 Хочеться відповідати моді, але одночасно й відрізнятися від інших. Підліток може подумати: «Я молодий і відрізняюся від інших!», «У мого покоління інші правила життя, треба все спробувати поки молодий!»

Нестача потрібної інформації, недовіра до інформації

Є багато неточної та перебільшеної інформації про наркотики та алкоголь. Не дивно, що молодь дуже критична до такої інформації. Брак потрібної інформації, недовіра до неї породжує думки: «Дорослі нічого не знають», «Вони мені брешуть, щоб я не міг проводити час так, як я хочу!».

Невразливість, ризик

Часто діти/підлітки не мають досвіду в тому, що роблять. Іноді вони

не знають своїх слабких сторін, вразливих місць і йдуть на ризик. Підліток може вважати: «Я

дуже розумний, щоб турбуватися про наслідки!», «Зі мною нічого не трапиться!».

Як спілкуватися з дитиною про алкоголь?

Під час спілкування з дитиною варто:

● запитати спочатку чи знає дитина, що таке алкоголь;

● розказати дитині чому ви вживаєте (не вживаєте) алкоголь;

● в доступній для дитини формі пояснити чому алкоголь ― це небезпечна речовина для дитини ;

● володіти достовірною інформацією;

● вести діалог, а не повчати;

● дати можливість дитині самій поміркувати над тим, що вживання алкоголю небезпечне;

● запропонувати альтернативу, а не критикувати спосіб життя та світогляд дитини;

● переглянути родинні правила щодо вживання алкоголю, можливо, щось змінити, але обов’язково

показати дитині, що правила в родині виконуються (якщо їх досі немає, встановити).

що варто знати дитині (бажано до початку підліткового періоду) про алкоголь:

● що таке алкоголь;

● в яких напоях міститься алкоголь;

● чому люди вживають алкоголь;

● наслідки вживання слабоалкогольних напоїв;

● що таке алкогольна залежність (алкоголізм);

● наслідки вживання алкоголю для дитини та підлітка;

якщо ви не знаєте як відповісти дитині на поставлене нею питання, варто сказати:

«Я не знаю про,.. але якщо знаєш ти, мені було б цікаво послухати… Давай дізнаємось про це

разом... А як ти вважаєш?.. тощо».

Коли починати говорити про алкоголь?

Про алкоголь можна розмовляти з дитиною, починаючи з 5-ти річного віку. З 9 років варто детально розповідати про наслідки вживання алкоголю, про альтернативні способи проведення вільного часу, про справжню дружбу, шляхи завоювання поваги, способи подолання неприємних емоцій та почуттів без вживання алкоголю.

Етапи формування прихільності за Г. Ньюфелдом

Для розвитку здатності до відносин потрібні роки; вона проходить шість етапів перд тим, як досягнути повної глибини. Якщо умови сприятливі, кожного року протягом шести перших років життя повинні розвиватися різні засоби триматися за свою прихильність. Але здатності до відносин ніколи не пізно розвинутися.

1. Перша стадія прихильності - відчуття.

Дитина прагне бути із тими, до кого вона має прихильність: щоб до неї доторкались, бачили її, відчували її запах. Цей тип зв'язку лежить в основі всієї прихильності, але він особливо необхідний, коли інші засоби прихильності ще не розвинені. Основною людською проблемою з точки зору прихильності є здатність пережити розлуку і водночас зберегти почуття взаємозв'язку. Сучасні електроні зв'язки так популярні, тому що дають миттєву відповідь на фізичну сепарацію. Але все нові і нові дослідження кажуть про те, що віртуальна близкість заміщує собою глибокий особистісний зв'язок та перешкоджає її виникненню. Вона також віддаляє дітей від присутніх в їх житті дорослих, замінюючи їх ровесниками.

2. Наслідування

Діти від року до двох розуміють близкість як схожість, а не просто фізичний контакт. Ця динаміка дозволяє нам "зробити" дитину за своєю подобою без усяких зусиль. Також це ключ до володіння мовою: як всі живі істоти, ми повторюємо звуки за тими, до кого ми прихильні. Якщо прихильність приносить певні плоди, дворічна дитина починає відчувати свою несхожість.

3. Належність

В ідеальному випадку на третьому році життя дитина починає розуміти близкість як належність або відчуття себе частиною іншого або групи. Коли це трапляється, звичайно також виникає ще один спосіб зв'язку. Бути близьким значить бути на одному боці із кимось. Тому діти починають ставати на бік тих, до кого вони прихильні: погоджуватися, заступитася, слухатися.

4. Значущість

Якщо все йде добре на основних рівнях прихильності, на четвертому році життя розкривається четвертий спосіб збереження зв'язку. К цьому часу дитині повинно стати зрозуміло, що батько та мати близьки із тим, що вони цінують. У відповідь на це дитина намагається робити так, щоб її цінували ті, до кого вона прихильна, прагне бути особливою, мати значення, бути значущою для них. Прихильність завжди робить нас уразливими, але якщо ми хочемо мати значення для когось, нас глибоко вражає будь-яка ознака того, що до нас ставляться байдуже. Якщо глибока прихильність небезпечна, "коріння" прихильності залишаються зверхніми. Результатом цього є більш низька здатність до формування прихильності.

5. Емоційна близкість

Якщо все йде так, як потрібно, і відносини можуть поглиблюватися без серйозних травм, на п'ятому році життя розкривається дивуюче явище. Якщо здібність до відносин не розвивається відповідним чином, це може відбутися значно пізніше, або, на жаль, ніколи. Лімбічна система - "емоційний мозок" - "відпускає всі гальма" - і підштовхує дитину до емоційної уразливості. Іншими словами, дитина починає віддавати своє серце тим, до кого вона має прихильність.Ця емоційна близькість значно збільшує межі нашої досяжності, оскільки дозволяє підтримувати зв'язок один з одним в розлуці різними засобами. Однак на відміну від віртуальної близькості цей спосіб потребує сприятливих умов та багато років для того, щоб розвинутись. Саме на цьому етапі деякі діти можуть висловити бажання в майбутньому одружитись з батьком чи з матір'ю. Справа у прихильності, бажанні ніколи не розлучатися з батьками, завжди бути разом. Така прихильність надає дорослим середовище, в якому вони можуть допомагати дитині повністю розкрити її потенціал. Це справедливо також і для шкільної системи. Батьки хвилюються перші декілька тижнів навчального року: чи сподобається дитині вчитель, чи буде дитина вважати, що подобається вчителю. Отже, відносини між вчителем та учнем  - дуже важливий фактор, який впливає на успішність і поведінку учня. Вчителям порібно оволодіти серцями учнів, щоб отримати доступ до їх розуму. 

6. Психологічна близкість

Після того, як дитина віддала серце тим, хто про них турбується, повинно виникнути бажання також поділитися з ними всім, що є в неї на серці. Якщо все йде так, як треба, дитина буде прагнути бути зрозумілим тими, до кого він прихильний. Перед цим, якщо прихильність принесла будь-які плоди, в дитине буде сформовано почуття власного "я" і внутрішній світ хвилювань. Результатом цього природнього процесу людського розвитку є глибоке почуття власної окремості, ізольованості. Для такої дитини почувати близкість значить не бути загадкою для своїх близьких, не мати ніяких секретів від них. Це психологічна близкість - міцне відчуття єдності та взаємозв'язку, яке виникає з відчуття, що тебе по-справжньому знають. 

Отже, у дитини має сформуватися прихильність до дорослих, які за них відповідають. Цепідтримує у дитини життєво-важливе відчуття зв'язку, створює сприятливе психологічне середовище для зростання та виховання. 

Джерело: https://alpha-parenting.ru/2015/03/02/gordon-nyufeld-ob-urovnyah-privyazannosti/

Відносини між братами та сестрами

Практичний психолог Енергодарського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ділиться прийомами, які зміцнюють прихильність між сиблінгами (братами і сестрами):

• Давати дітям можливість піклуватися один про одного (не змушувати, а підтримувати ініціативу). Наприклад, якщо одна дитина образила іншу, можна дати певний час, щоб вона спробувала її втішити, а не поспішати самостійно заспокоювати. Кривдник при цьому зрозуміє, що в його силах не тільки зіпсувати атмосферу, але й налагодити її теж.

• Підказувати дітям, як вони можуть один одному допомогти, робити щось разом.

• Не говорити, що ви любите всіх однаково, а підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини окремо.

• Не давати (часу, солодощів і т.д.) однаково, а кожному по потребі.

• Не порівнювати дітей один з одним! Навіть якщо порівняння здається позитивним для обох, це може підштовхнути їх до подальшої конкуренції. Краще порівнювати кожну дитину з її минулими досягненнями.

• Не можна навішувати ярлики і давати дітям фіксовані ролі в сім’ї. Якщо одну дитину називають “наш танцюрист” або “співак”, то це знецінює цю область розвитку для інших дітей, а сама дитина буде змушена застрягти в цьому званні, навіть якщо захоче поміняти свої інтереси.

• Кожній дитині потрібно намагатися приділяти час наодинці, без інших дітей.

• Якщо обидві дитини вимагають уваги одночасно, потрібно періодично відволікатися і на старшого, навіть якщо молодший зовсім немовля і здається, що його потреби важливіші.

• Не придушувати конфлікти, а визнавати право дітей на негативні почуття один до одного, вчити їх правильно висловлювати свої емоції.

• Намагатись не втручатися і виносити свій вердикт. Іноді достатньо просто вислухати обидві сторони і визнати їх право на злість і образу. Коли вони висловлять свої претензії батькам, їх напруження по відношенню один до одного спадає.

• Озвучувати невисловлені почуття при конфлікті, коли самі діти їх не усвідомлюють.

• Не приймати нічию сторону в конфлікті, так як навіть дитина, яка начебто ініціює агресію, спочатку сама відчуває фрустрацію від неможливості зробити щось по-своєму.

• Нагадувати про позитивні моменти, які нещодавно мали місце, коли одна дитина подбала про іншу, допомогла їй, розсмішила, зробила комплімент.

• Говорити про те, що сім’я – це найголовніше, що брат або сестра завжди будуть поруч, як би вони не сварилися.

• Не забувати, що старші діти теж завжди залишаються дітьми, вони теж маленькі, не можна вимагати від них чогось тільки тому, що вони “вже великі” і повинні терпіти, допомагати, почекати і т.д.

• Не змушувати старших піклуватися про молодших, не ставити їм в обов’язок певні рутинні справи. Якщо дитина хоче допомогти, робить це постійно – це можна приймати і заохочувати. Але вона завжди має мати право передумати і перестати вам допомагати.

• Вибудовувати прихильність відповідно до вікових рівнів, тобто, починати з рівня почуттів, давати дітям торкатися один до одного, вчити їх робити це обережно, не виключати фізичний контакт з немовлятами, навіть якщо вам страшно. При цьому завжди бути поруч. Потім підключати прийоми, які зміцнюють прихильність на наступних рівнях.

• Заздалегідь не давати старшій дитині помилкових надій, що малюк народиться і буде з нею грати, буде її любити. Краще описувати майбутнє якомога реалістичніше, що гратися вони зможуть ще не скоро, а спочатку малюк буде плакати, їсти і спати, часто лежати у мами на ручках.

• Заохочувати інтерес і турботу старшого про молодшого, контролювати і вчити, як це потрібно робити (водити його ручки своїми руками, наприклад), не обмежувати їх контакти в моменти, коли старший щиро хоче зблизитися з молодшим, навіть якщо у нього спочатку погано виходить. Це дуже крихке бажання, яке можна легко зруйнувати заборонами або своєю бурхливою реакцією.

• Не розділяти дітей після народження молодшого, не віддавати старших няні, бабусям. Чим більше часу діти проводять порізно, тим менше у них можливостей навчитися мирному співіснуванню, пізнати один одного, співналаштуватися.

• Поставити поруч ліжка, щоб вони були фізично ближчими один до одного.

• Давати старшому побути малюком, якщо йому хочеться (дозволяти полежати в дитячому ліжечку, поносити його на ручках, загорнути в пелюшку, допомагати одягатися, годувати з ложечки або з пляшечки і т.д.).

• При перегляді фото і відео підкреслювати схожість дітей і відзначати їх індивідуальність в одному і тому ж віці.

• Виділити кожній дитині зону тільки для її речей, не дозволяти іншим дітям брати їх не запитавши у господаря.

• Враховувати індивідуальні інтереси кожної дитини (не вибирати між танцями для доньки і боротьбою для сина і тим більше не віддавати доньку на боротьбу за компанію).

• Організовувати спільні сімейні справи – особливо гарними є походи і поїздки.

• Вибирати з однією дитиною подарунки для інших, заодно можна обговорити, чим вони захоплюються, що люблять.

• Вчити старшого, чим він може зайняти молодшого, щоб спільна гра була продуктивною – видати йому іграшку, навчити нескладним діям в загальній грі, відволікти. Таким чином у молодшого буде менше спокуси влізти на територію старшого і щось йому зіпсувати, викликавши у того невдоволення.

Що робити з ревнощами?

Треба розмовляти з молодшою дитиною про старшу.

"Немовляті все одно, про що з ним белькочете, а старшій дитини - приємно, що про неї говорять, що її пам'ятають, помічають - так вона не відчуває себе обділеною увагою.

Наприклад, потрібно молодшу переодягнути і погодувати - заняття на добрих пів години. Старший син крутиться поруч і явно хоче тактильної близькості, але руки зайняті. Укладаємо поруч і починаємо "погладжувати" словами.

- "Агата, а ти знаєш, що твій брат вміє пекти кекси! Уявляєш? Я тобі зараз розповім його фірмовий рецепт. А коли ти підростеш, можливо, він навчить і тебе". І далі в такому ж дусі, ви зрозуміли.

Молодша їсть, старший розквітає. Всі задоволені.

Прийом дуже простий і не ресурсозатратний. Навіть після суттєвого недосипу батькам буде таке під силу. А головне, де б ви не були і що б не робили: ви завжди можете розіграти цю карту і видати "голодній" дитині порцію уваги.

Що робити, якщо в родині є двоє чи більше дітей, між якими виникає конфлікт? Ось декілька рекомендацій:

• Не займати нічию сторону, якщо ви не бачили, що відбулося;

• Не карати, тим паче у присутності іншої дитини;

• Бути справедливими до дітей;

• Разом проговорити плани, що зробити, щоб у майбутньому цього конфлікту більше не було;

• Всі речі, які є у дітей, ділити на категорії — особисте та спільне.

Детальніше у відео: Брати-сестри: практичні поради для родин з двома і більше дітьми психолога С.Ройз

Джерело: https://www.facebook.com/UNICEFUkraine/videos/2526702187593396/UzpfSTEwMDAxMjE1MTY2MjUyOTo5NjgxMTY1MDAyNzAwNjM/?id=100012151662529

https://www.facebook.com/emcss2015/posts/2591136424545622?__tn__=K-R