16 днів проти насильства. Сім'я - простір без насильства

 

Сім’я повинна бути безпечною територією,­ де можна почувати себе комфортно і затишно­ де панує любов і злагода,­ де можна знайти захист від небезпек навколишнього світу. Але життя доводить,­ що реальна ситуація в сім’ї може бути дуже далекою від цієї ідилічної картини.­­ Сім’я може бути і місцем,­ де розігруються невидимі,­ а іноді й видимі для оточуючих людські трагедії,­ місцем,­ де панує найжорстокіше насильство.­ Домашнє насильство дуже поширене­ - але ніколи не буває виправданим.

На жаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім'ї є внутрішньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

 Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї,особливо над дітьми.

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сімці. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

- у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Джерело: https://naurok.com.ua/sim-ya-prostir-bez-nasilstva-181074.html

Акція "16 днів проти насильства"

Щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія "16 днів проти насильства" з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім'ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

 В Енергодарській гімназії №7  заплановано проведення різноманітних заходів з метою привернення уваги учасників освітнього процесу до проблем, пов'язаних із насильством, розвитку в учнів навичок безконфліктного спілкування, безпечної поведінки, просвіти батьків та вчителів. 

План заходів акції: 

- 25.11 - оновлення блогів, стендів спеціалістів психологічної служби. Інфографіка "Мій улюблений світ без насильства"

- 26.11. - поширення буклетів серед учнів 5 - 6 класів "Як себе захистити?"

- 29.11. - виховна година "Спілкуємось без насильства" для учнів 2 - 3 класів.

- 30.11. - тренінг для 6х класів "Булінг. Як протидіяти?"

- 01.12. - акція "Червона стрічка". Виховна година "Україна без ВІЛ СНІД"

- 02.12. - психологічна гра "Мій гендерний дісплей",. Печа-куча для учнів 7х класів "Насильство в сім'ї. Гендерне насильство". 

- 03.12. - година психолога "Добро починається з мене". Акція "Душу зцілює добро"

- 06.12. - тренінг для учнів 4х класів "В колі друзів"

- 07.12. - година психолога для учнів 5х класів "Права і обов'язки дитини"

- 08.12. - виховна година "Відповідальність неповнолітніх"

- 09.12. - Виховна година для учнів 7х класів "Чи завжди веселі наші жарти"

- 10.12. - Година психолога для учнів 1х класів "Абетка прав людини"

Чому саме 16 днів? Вони охоплюють важливі дати: - 

25 листопада - Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок.

1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

2 грудня - Міжнародний день боротьби з рабством.

3 грудня - Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями.

5 грудня - Міжнародний день волонтера.

6 грудня - Вшанування пам'яті студенток, розстріляних у Монреалі.

10 грудня - Міжнародний день прав людини.

Тиждень толерантності. Що варто прочитати дітям?

Світ вражає різноманіттям: народи, раси, етноси та культури, а разом з тим  специфічні особливості, риси та потреби роблять кожного з нас унікальними. Однак, усі ми рівні, усі ми хочемо бути щасливими та вимагаємо поваги до себе. Саме тому варто привчати дітей змалку розуміти, що є люди, які відрізняються від них тільки зовні: кольором шкіри чи способом пересування, але всередині вони добрі та заслуговують розуміння.

Повага та толерантність в книгах для дітей дуже важливі. 

Книга “Рі(з)дні люди” Тані Стус і Марти Кошулінської описує толерантність у широкому розумінні. Ми різнимося великою кількістю рис та особливостей: починаючи від статі, віку, кольору шкіри та закінчуючи темпераментом, характером та звичками.  Книга “Рі(з)дні люди” навчає бути терпимими до таких самих, але інших людей. Завдяки вмілим ілюстраціям Марти Кошулінської та контурам різних людей ми

Толерантність буває різною, а нам слід навчати своїх дітей кожному її виду. Приклади терпимості знаходимо в книжках про інклюзивність. “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама” Оксани Драчковської – історія про одного особливого зайчика, який не може ходити та стрибати. У Зайчика з’являється зручний візочок і він починає ходити до школи разом з іншими дітками. Книга “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама” навчає сприймати та розуміти особливих діток, не боятися допомагати їм та товаришувати з ними.

Толерантність у казках завжди постає в алегоричній формі, оскільки в такий спосіб дітки найкраще розуміють складний світ взаємодії з іншими людьми. 

Дуже незвичайна казка “Як зрозуміти козу” від Тараса Прохаська закликає “зрозуміти козу”, тобто побачити світ очима іншої істоти. Кроти, білки, зайці, лисиці, вовки – цілком звичні казкові герої. А як щодо острову кіз, які розмовляють іншою, ніж лісові мешканці, мовою? Казка ставить дорослі запитання про інших людей, яких, на перший погляд, неможливо зрозуміти, проте якщо трохи постаратися, то все можливо!

Марк Лівін «Рікі і дороги»

Дедалі більше з’являється у нас та наших дітей можливостей дізнатися про тих людей, які не вписуються у рамки так званої «норми». Принцип інклюзивності шкільного навчання наближає інші реальності та інші способи взаємодії із дітьми з розладами аутистичного спектру. Саме цій тематиці письменник Марк Лівін присвятив свою книгу про підлітка з синдромом Аспергера. Що ж це за синдром? Зазвичай його називають високофункціональним аутизмом, адже у осіб, у яких він є, інтелект нормального або навіть високо рівня. Натомість великою їх проблемою лишається соціальна взаємодія та емоційний розвиток: їм важко дається невербальна комунікація, а повторювані ритуали, складання списків та дотримання розкладу тримають їх світ разом. В історії 14-річного Матвія, яку написав Марк Лівін, є дуже важливий друг — уявний собака Рікі, який є для Матвія провідником шляхами, що мають вести додому.

Р.Дж.Паласіо «Диво»

Бестселер Р. Дж. Паласіо розповідає про хлопчика августа, який народився з рідкісною генетичною аномалією: усі риси його обличчі — перемішані між собою. Йому зробили 27 операцій, у свої 10 років він ще жодного разу не був у школі. А тепер повинен туди піти. Вперше. До звичайних дітей.

Джерело: https://womo.ua/5-dityachih-knizhok-pro-tolerantnist/

              https://book-ye.com.ua/blog/e-shcho-chytaty/khudozhni-knyhy-pro-tolerantnist-ta-multykulturnist/

Тиждень толерантності. Як правильно висловлювати критику?

 

 

Мета конструктивної критики ― не тільки виявити проблему, але і вирішити її. В її основі лежить бажання допомогти людині, і вона спрямована на конкретну проблему.

Конструктивна критика має свою протилежність ― це неконструктивна критика. Вона, на відміну від конструктивної критики, спрямована не на допомогу у вирішенні проблеми, а на особистість опонента, його приниження і образу.

Слід звернути увагу на тон, яким ви висловлюєте свої претензії. Більшість людей адекватно реагують на доброзичливе звернення.

Правила конструктивної критики припускають можливість домовитися, тому навіть якщо вас долає бажання висміяти людини або виникає спокуса висловити іронію і сарказм, краще відмовитися від такого прояву своїх емоцій. Конструктивна критика не терпить прояви неповаги і агресії.

Ви повинні випромінювати щирість, відкритість і бажання поліпшити ситуацію.

Людина, яку ви піддаєте конструктивної критики, повинна розуміти, що саме ви хочете їй сказати. Адже в бажанні випадково її не образити ви можете впасти в іншу крайність ― висловлюватися напівнатяками і загальними фразами, ходити навкруги, виявляючи свої дипломатичні здібності, з-за чого «загубиться» сам об’єкт критики.

Не слід забувати, що в процесі критики не можна переходити на особистості. Критикувати треба не саму людину, а її вчинки. Якщо, наприклад, ваш друг зробив помилку, не треба йому говорити: «Ти дурень! Як ти міг таке зробити?». Конструктивна критика передбачає приблизно такі слова: «Ти розумний, розсудливий, а вчинив необережно!»

Критикуючи іншого, не варто йому нав’язувати своє бачення вирішення проблеми. Наприклад: «Ти вчинив необережно ― не ходи туди!». Таке нав’язування своєї думки може викликати у людини бажання зробити навпаки, тому краще висловити його не в такій категоричній формі, а у формі пропозиції: «Ти вчинив необережно, може, не варто туди ходити?».

 

Критика повинна бути спрямована на допомогу у виході з ситуації ― адже безвихідних ситуацій не буває.

Людину, що потрапила в халепу», неконструктивна критика здатна лише повергнути в смуток.

Щоб висловити людині критичне зауваження, варто подумати не тільки про зручний час, але і про місці. На жаль, в житті часто доводиться помічати, як чоловік критикує дружину або дружина чоловіка в присутності сторонніх людей. Така критика апріорі не може бути конструктивною, навіть якщо критика абсолютно прав.

Тому збираючись когось «конструктивно» покритикувати, будь то колега, друг чи близька людина, необхідно подбати про відсутність сторонніх людей. Публічна критика не може бути конструктивною ― вона скривдить і принизить людину і не принесе користі.

Перед тим, як почати критикувати когось, нехай і справедливо, можна спочатку згадати про власні недоліки або помилки, зроблені в минулому. Самокритика дозволить того, кого ми критикуємо, не відчувати себе ураженим, і йому буде легше визнати і виправити свої помилки.

Щоб у людини не опустилися руки після наших критичних зауважень, стоїть перед тим, як приступити до критики, нагадати йому про його достоїнства і знайти, за що його можна похвалити.

Перш ніж почати робити критичні зауваження, потрібно уявити можливу відповідну реакцію людини. Всі люди різні і критику теж сприймають по-різному, і тут необхідний індивідуальний підхід.

Знати правила конструктивної критики необхідно будь-якій людині – вони дозволять вибудувати щирі стосунки і в особистому житті, і на роботі. Якщо ж діяти згідно з правилами не виходить, то краще не намагатися когось критикувати, щоб не нажити собі ворогів або недоброзичливців. Як сказав англійський письменник Оскар Уайльд, «Критика вимагає значно більше культури, аніж творчість».

Джерело: https://busines.in.ua/pravyla-konstruktyvnoyi-krytyky/

Тиждень толерантності. Добірка відеороликів

 

Тиждень толерантності. Як розмовляти з дітьми про толерантність?

 

У якому віці найкраще почати говорити з дитиною про толерантність? Може варто почекати, поки вона сама про все дізнається?

Перший етап — це дошкільний вік.

«Навіть немовля може сприймати різницю в тому, як виглядає інша людина. Потім у три роки дитина потрапляє до соціуму — починає бачити інших дітей. До цього часу вона не дуже розуміє, що таке інша людина — просто якийсь предмет, який рухається. А з трьох років діти сприймають інших дітей, починають розпитувати про все: “А чому вона бігає? А чому він лисий?” тощо. Тобто в цьому віці діти ставлять перші запитання, на які ми можемо відповідати толерантно, пояснюючи інакшість», — каже Катерина.

На цьому ж етапі в дітей формується почуття справедливості, тому потрібно пояснювати, що є справедливим, а що — ні, краще на прикладах. Можна запитати: «А що, якби хтось установив правило для дітей з іншим кольором волосся їсти в садочку не таку їжу, як усі? Чи було б це справедливо?»

Другий етап — це молодший шкільний вік, 8—12 років. У цьому віці дитина вже тісно спілкується з однолітками та може бачити приклади дискримінації на власні очі, до того ж вона вже чітко розуміє, що люди зовні можуть відрізнятися. Тут важливо підкреслювати схожість. Наприклад, сказати: «У твоєї однокласниці руде волосся, але ви обоє однаково захоплюєтесь спортом».

А якщо моя дитина взагалі не ставить таких запитань, усе одно варто про це говорити?

Може бути й таке, що дитина не запитує про інші культури — це нормально. «Якщо ми зненацька візьмемо дитину, посадимо, скажемо: “Зараз ми з тобою говоритимемо про культурне розмаїття”, — це буде не дуже правильно. Якщо ми будемо просто намагатися поговорити серйозно в будь-який час, коли нам заманеться, дитина може злякатися й навіть стигматизуватися. Дитина буде думати, що якщо ми так серйозно з нею говоримо, то вона щось накоїла», — каже психолог.

До того ж, дитина може не усвідомлювати, що стикається з дискримінацією чи цькуванням інших дітей, тому що просто не знає, що це таке. Тож можна почати розмову самому, на простих прикладах. «Ми можемо розповісти якусь історію, де є дві героїні, а потім, наприклад, запропонувати уявити, що одна з них була темношкірою, і запитати, чи щось змінилося для дитини в цій історії. Нічого. Тобто дитина може і сама робити висновки», — вважає Катерина.

Ну гаразд. Із чого мені почати розмову і як це зробити?

Можна допомогти своїй дитині осмислити думки і почуття на прикладі фільмів, запитавши, що вона думає про те, що побачила в кіно, або про що говорять її друзі. Це допоможе вам зʼясувати, що ваша дитина розуміє в питанні толерантності, щоб ви могли заповнити прогалини фактами або підкреслити цінності, яких ви дотримуєтеся у своїй родині.

Визнавайте та зазначайте відмінності — якщо дитина запитує про чийсь колір шкіри, ви маєте визнати, що люди справді виглядають інакше, але вказати на риси, які у нас є спільними.

Будьте відкритими — дитина має розуміти, що ви завжди відповісте на її запитання, заохочуйте дітей приходити до вас із ними. Якщо ваші діти вказують на людей, які виглядають по-іншому, не виказуйте невдоволення, інакше вони подумають, що ця тема — табу.

Говоріть про справедливість, адже діти повинні зрозуміти, що цькування є несправедливим і неприйнятним, і тому нам потрібно працювати разом, щоб усім було комфортніше жити в суспільстві.

Чи варто говорити з дитиною про расові стереотипи? Як це зробити?

Так, дитина може часто стикатися з такими стереотипами. У розмовах з іншими дітьми, в мультфільмах або дитячих шоу. Наприклад, якщо баскетболістка, то обовʼязково темношкіра, а якщо майстер кунг-фу — то азіат. Дітям часто буває важко розпізнати ці стереотипи — для них ці образи зрозумілі. Як же тоді пояснити дитині, що образи занадто спрощені?

Придивіться до персонажів, яких бачать діти. Попросіть порівняти їх з людьми, яких вони знають у реальному житті. Наскільки персонажі відрізняються від людей?

Поясніть дитині, що якщо один член групи показаний певним чином, це не проблема, але коли більшість або всі члени цієї групи показані таким чином, то це вже узагальнення.

Знайдіть декілька прикладів стереотипів зі старих мультфільмів або книг. Поясніть, що змінилося за останні 20 років і розкажіть дитині, як було раніше.

Також памʼятайте, що дитина переймає установки від батьків. «Сприйняття починається з наших батьківських установок, які нам, дорослим людям, ще наші батьки давали: “Не ходи туди, там цигани живуть, вони можуть вкрасти в тебе щось” або: “Не товаришуй з людьми з цієї родини, бо вони погані, тому що в них немає грошей”. Тому, звичайно, треба починати із себе. Треба мати певні внутрішні установки, щоб пояснити дитині, що люди всі різні, що ми маємо бути різними. Але ця інакшість — у кольорі шкіри, розрізі очей чи етнічному походженні — не робить з людини крадія чи бідняка. На це впливають інші фактори — культурні, соціальні, економічні. Будь-хто може опинитися в будь-якій скрутній ситуації, і вона не обов’язково безпосередньо залежить від національності або країни народження чи походження», — каже Катерина Гольцберг

А в шкільних програмах на тему толерантності та різності щось є?

Програми та підручники, які використовують у початковій, середній та старшій школі, уже дають можливість говорити про різноманіття. Але тут багато залежить від особистої позиції та рівня кваліфікації вчителів. Вони можуть і проігнорувати цю тему.

«Важлива й антидискримінаційна експертиза проєктів шкільних підручників. Цей процес координується Інститутом модернізації змісту освіти. Питання толерантності та прийняття різноманіття враховується при створенні освітнього контенту — через вилучення дискримінаційних текстів та ілюстрацій і через включення контенту, який зображує людей і суспільство в усьому його різноманітті», — говорить Олена Масалітіна.

Дитина побачила, як у школі знущаються з дитини, яка відрізняється зовні. Розповіла про це вчителю або батькам. Чи є якась «інструкція»? Що в таких випадках має зробити педагог, а що — батьки?

Кваліфіковані педагоги та шкільні психологи знають, як реагувати на випадки цькування. Якщо дитина розповіла про такий випадок батькам, було б добре, аби батьки одразу проговорили з дитиною, що знущатися з будь-кого в принципі — не гідно, так само не можна байдуже замовчувати такі випадки», — каже Олена.

Залежно від віку дитини можна спробувати знайти спільні й відмінні риси між етнічно різними людьми, починаючи з родини і найближчих друзів та завершуючи однокласниками й знайомими, поговорити про те, що будь-яка зовнішня відмінність людини — її особливість, індивідуальність, а не вада.

«Також варто поговорити про те, що людина протягом життя може в собі розвивати якісь позитивні риси чи, навпаки, позбуватися шкідливих звичок — і тут може ще бути якесь поле для дискусій, різне ставлення до цього. Але є певні ознаки, які людина має від народження і не може їх ані обирати, ані змінити — як-от зріст, колір шкіри, певні риси зовнішності тощо. І спроби оцінювати це або навіть цькувати за них є виявом негідної поведінки людини».

Джерело:https://babel.ua/profit/59820-yak-poyasniti-ditini-shcho-vsi-lyudi-rizni-koli-krashche-pochati-rozmovu-pro-tolerantnist-ta-yakimi-slovami-pro-ce-govoriti-vidpovidayemo-na-prosti-zapitannya

Тиждень толерантності

 

З 15 по 19 листопада в Енергодарській гімназії №7 проходить тиждень толерантності. Міжнародний день терпімості (толерантності) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 2005р. з нагоди 50-річного ювілею цієї організації і відзначається щорічно 16 листопада. 

Кожний з нас має прагнути підтримувати принципи терпимості, плюрализму, взаємної поваги та мирного співіснування, бути готовим до усування стереотипів і спотворених уявлень, виступати на захист жертв дискримінації. 

У Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і будемо прагнути до створення терпимого суспільства, в житті якого вкорениться цей основоположний ідеал.  

В Енергодарській гімназії №7 заплановано проведення різноманітних заходів, спрямованих на розвиток толерантності, навичок ненасильницького спілкування, мирного співіснування та взаємоповаги. 

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=294&year=2021

Якщо у класі дитина з особливими освітніми потребами: рекомендації вчителям

 

Акцент на дитину

Пам’ятайте: перед вами — дитина, а не її особливості. Дитина з інвалідністю — окрема особистість з інтересами й уподобаннями. Нам варто змінити фокус із того, що дитина НЕ МОЖЕ, і сконцентруватися на тому, що вона МОЖЕ.

Вчителям варто сприймати індивідуальні відмінності учнів як корисний ресурс, а не як проблему.

Знайомство

Ще до того, як до класу прийде учень з особливостями розвитку, в колективі слід створити сприятливу й дружню атмосферу. Для цього вчителю варто організувати окрему зустріч чи мінітренінг для батьків класу, щоб пояснити, у чому полягає особливість розвитку чи поведінки дитини з інвалідністю. Можна переглянути разом ролики про інклюзивне навчання чи конкретно про особливості розвитку або психіки саме цього учня-новачка.

Також вчителю добре було б познайомитися з батьками учня та розповісти, як все влаштовано в школі. А ще — детально поговорити про дитину. Адже побоювання вчительки інклюзивного класу теж можна зрозуміти: а раптом щось піде не за планом?

Буває і так, що батьки, наслухавшись різних історій, можуть навмисне приховати частину інформації, мовляв, «щоб дитину взяли до школи». Тож адміністрація школи має потурбуватись про створення атмосфери під час співбесіди з батьками, щоб ті відчули: вони прийшли в дружнє середовище, де їх готові не тільки слухати, а й чути.

Розмова з майбутніми однокласниками

Батькам учнів варто поговорити вдома з дітьми: «До вас прийде дівчинка, яка погано бачить. Вона сидітиме за першою партою, а її зошит буде відрізнятись від твого». Або ж: «Разом із тобою у класі навчатиметься хлопчик з аутизмом. Він користуватиметься спеціальними книгами/картками. Буде добре, якщо ти і твої друзі приглядатимете, щоб ці речі завжди були поряд з ним. Або: «Якщо твоя нова однокласниця говоритиме замість слів певні звуки — це не тому, що вона якась невихована чи «не така». Вона просто не може інакше. У когось низький чи високий зріст, волосся — руде чи кучеряве. Ми різні, і в цьому особливість цієї дитини».

Анкета із секретами

До першого знайомства з учителем батькам учня з інвалідністю варто розробити детальну анкету, яка розповість про всі важливі аспекти в спілкуванні з їхньою дитиною.

Саме так вчитель дізнається, що подобається цій дитині, а що ні. До прикладу, дитина потребує, щоб вчитель сідав поряд з нею, а не навпроти. Або ж не любить гучні звуки, тому треба подумати, як приглушити звук дзвоника в класі, щоб це не стало негативним тригером.

Визначити суперсилу дитини

Гарний спосіб допомогти влитись у клас дитині з особливостями розвитку — визначити її суперсилу. Наприклад, вона вміє робити щось, чого інші не вміють. Дитина з порушеннями слуху користується жестовою мовою. «Чи знаєте ви хоча б одне слово жестовою мовою? Чи можете прочитати щось за допомогою шрифта Брайля? Тоді можете навчитись у нашого нового однокласника».

Спокійно реагувати

Буває, що дитина з особливими освітніми потребами поводиться нестандартно: щось викрикує, ховається під стіл, закриває обличчя руками чи навіть падає. Вчителю варто налаштуватись на спокійну реакцію в таких випадках. Якщо дитина потребує допомоги — надати її і спокійним тоном проговорити: «Все нормально, так буває». Або сказати: «Окей, зараз Олесику комфортніше посидіти під столом».

Командна робота

Дитина з особливими освітніми потребами має бути максимально залучена в процеси, що відбуваються в класі. Якщо це вечірка — дитина може допомогти створити декор, вийти на сцену та проявити будь-який зі своїх талантів.

Якщо це спортивні змагання — дитина з інвалідністю може вболівати за свій клас, тримаючи плакат. Головне — залучати учнів з ООП максимально, не відсторонювати й не ігнорувати.

 

Терміни для освітян, щоб впевнено комунікувати про інклюзію

Особи з інвалідністю

Особи з такими стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, що вони під час взаємодії з різними бар’єрами (архітектурними, освітніми, соціальними) можуть заважати повній та ефективній участі особи в житті суспільства нарівні з іншими (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю).

Інтегроване навчання

Навчання та виховання дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку в установах загальної системи освіти разом з дітьми, які нормально розвиваються.

Корекційне навчання

Вид навчання, що має на меті часткове або повне подолання вторинних відхилень у розвитку учня, зумовлених порушенням розвитку.

Інклюзивне освітнє середовище

Сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей.

Джерело:https://osvitoria.media/experience/ne-invalid-ne-autyst-i-ne-slipyj-komunikuyemo-pro-inklyuziyu-pravylno/

 

Взаємодія з родиною дітей з особливими освітніми потребами: поради для педагогів

 1. Намагайтеся зрозуміти батьків, прислухайтеся до їхньої точки зору;

2. Вмійте бачити в дитині індивідуальність, незалежно від її особливостей;

3. Пам'ятайте: всі члени команди індивідуального супроводу дитини мають рівний статус;

4. Пояснюйте батькам, що навчання і виховання їх дітей відбувається тільки невеликими кроками, але систематично;

5. Спільно з батьками вирішуйте проблеми і плануйте подальшу діяльність;

6. Надавайте чітку інформацію про те, що відбувається в класі: що дитина зробила, що йому (їй) вдалося, а що ні, над чим ще треба попрацювати. 

7. Повідомляйте батькам про успіхи, які зробила дитина. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити. 

8. Не приховуйте погані новини від батьків. Дуже важливо інформувати батьків про всі новини. Якщо ви говорите, що все добре, а насправді це не так - у майбутньому це призведе до непорозумінь та неприємностей. 

9. Не користуйтеся правилом "Я скажу, тільки якщо мене запитають". Будьте проактивними. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть зворотній зв'язок. 

Джерело: https://nus.org.ua/articles/10-pravyl-komunikatsiyi-z-batkamy-ditej-z-osoblyvymy-osvitnimy-potrebamy/

Булінг: що мають пам'ятати діти?

Одразу повідомити батькам

Потрібно пояснити дитині, що навіть якщо батьки заклопотані та мають свої справи — у вас однаково є час на них! Діти не повинні залишатися без вашої підтримки. Тим паче, у небезпечних ситуаціях лише дорослі можуть допоогти ухвалити правильне рішення.

Часто ми, намагаючись навчити дитину самостійності, відвертаємось від неї зі словами: «Вчися розв’язувати проблеми самостійно!». У такому разі дитина ніколи не звернеться до вас по допомогу, як би важко їй не було. Пам’ятайте: наслідки булінгу можуть бути непередбачуваними.

Не переходити межі

Діти, особливо підлітки, не усвідомлюють різниці між  з’ясуванням стосунків за законом і «по поняттях». На цьому етапі вони дуже легко можуть перейти від жертви до агресора, навіть якщо діятимуть з найкращими намірами. У результаті винною може стати саме ваша дитина.

Не вважати себе слабшим

Ставши жертвою булінгу, дитина почувається слабшою за когось. Не даси відсіч — будуть цькувати ще більше. Важливо пояснити дитині, що звертаючись до дорослих, вона навпаки виявляє свою розумність. Мовчати та терпіти знущання — небезпечно для психічного здоров’я.

Не звертати уваги на погрози

Жертв булінгу залякують словами «Розповіси — гірше буде!». Важливо пояснювати дитині, що боятися не потрібно. Будь-якому агресорові можна дати відсіч. Головне — щоб все відбувалося за законом.

Побудувати коло довіри

Дитина має знати, до кого, крім батьків, вона може звернутися по допомогу. Тітка, старший брат, учитель, тренер — будь-хто з дорослих, кому дитина може довіряти. Вона у жодному разі не повинна залишатися на самоті зі  своєю проблемою.

Не пускати все на самоплив

 

Коли виникає ситуація булінгу, одразу починайте діяти. Не чекайте, що все само собою минеться. Зверніться до директора школи, соціального педагога, викличте батьків інших дітей, які беруть участь у цькуванні. Звертатися до поліції (на крайній випадок!), коли ситуація виходить з-під контролю або знову повторюється.

 

Джерело: https://www.4mamas-club.com/porady/buling-yak-navchiti-ditinu-diyati-pravilno/?fbclid=IwAR0Z6wz_vM57GvQuwE7iuc9nvxBevRPSPZrTuhJtAeuVlPwpPjBiXavLZio

Як спілкуватися з батьками, щоб уникнути конфліктів?

 

1. Не приймайте на свій рахунок всі претензії батьків. Об’єктивно оцініть суть проблеми, будьте готові до критики. Якщо ви були не праві, попросіть вибачення.

2. Контролюйте свої емоції. Намагайтеся зосередитися на проблемі, а не на емоціях. З’ясуйте, з якого питання батьки хвилюються, та знайдіть спільне рішення.

3. Дайте батькам можливість висловитися. Не перебивайте їх. Навіть якщо ви з чимось не згодні, пам’ятайте, що дослухати того, хто з тобою говорить – просте правило ввічливості. Можливо, батькам просто потрібно виговоритися.

4. Не копіюйте інтонацію батьків, коли вони роздратовані. Говоріть спокійно та коректно. Обмірковуйте кожне слово. Будьте дружелюбні!

5. Стежте за мовою вашого тіла. Зберігайте невимушену відкриту позу, підтримуйте зоровий контакт із батьками. Не складайте руки на грудях і не відвертайтеся.

6. Цікавтеся дитиною. Дізнайтеся у батьків про її улюблені заняття, інтереси.

7. Зробіть батькам опосередкований комплімент. Похваліть дитину. Це усунить напругу під час спілкування. І лише потім тактовно обговоріть проблему.

8. Будьте терплячими. Звертайтеся до батьків декілька раз, якщо проблема стосується безпеки та реалізації прав дитини.

9. В будь-якому випадку висловіть подяку батькам за те, що вони звернулися до вас.

10. Враховуйте вік. Чим старша людина, тим складніше їй змінюватися. Вона збирала досвід, знаходила підтвердження своїм переконанням все життя. Навчити бачити світ інакше – складне завдання. Можна вплинути на деякі переконання, але робити це потрібно м’яко та поступово.

11. Не загрожуйте. Не варто маніпулювати чи залякувати. Спокійно та коректно ознайомте батьків із відповідальністю за навчання та виховання дитини і наслідками, які виникають через неналежне виконання батьківських обов’язків. Наголосіть на тому, що це передбачено чинним законодавством.

12. Не нав’язуйте власну точку зору. Спробуйте поглянути на проблему з боку батьків.

13. Продемонструйте батькам, що ви їх розумієте. Для цього використовуйте те методи ефективного слухання:

- З’ясування: «Будь-ласка, уточніть це», «Ви вважаєте, що саме в цьому полягає проблема?».

- Відображення почуттів. Покажіть невербально, що ви також стурбовані  щодо того, що повідомляють батьки. Їм варто зрозуміти, що педагог їм співчуває, розділяє їх емоції.

- Резюмування: «Вашими основними ідеями, як я зрозуміла, є…», «Якщо підвести підсумок сказаному, то…», «Отже, ви вважаєте, що…»

- Перефразування  -  власне формулювання повідомлення для перевірки точності розуміння: «Якщо я правильно вас зрозуміла..», «Іншими словами, вас турбує те, що…»

14. Відразу визначіть проблему, з якою звертаються батьки, та запропонуйте шляхи її вирішення – подальші дії школи та/або батьків. Варто докладно пояснити, що саме ви збираєтеся робити для вирішення проблеми. Якщо вам потрібно більше часу, запропонуйте зустріч чи подальшу телефонну розмову.

15. Пам’ятайте, що для кожних батьків їх дитина – найкраща. Повідомляйте про проблеми у поведінці чи навчанні так, щоб можна було зрозуміти, як їх можна вирішити. Не варто вдаватися лише до однієї критики, звертайте увагу і на позитивне у поведінці дитини.

16. Увійдіть у положення батьків. Під час дистанційного навчання буває важко організувати час та мотивувати дитину, а коли школярів у родині декілька і є складнощі із технічним боком – ситуація ускладнюється. Запропонуйте разом подумати, що кожний може зробити для покращення ситуації.

17. Відкіньте негативний досвід. Зрозуміло, що за роки вашого вчителювання траплялися прикрі випадки під час вирішення складних питань з батьками деяких учнів, що наклало негативний відбиток на ваше сприйняття. Але ж це у минулому. Перед вами інші батьки, тому не налаштовуйтесь заздалегідь на негативну реакцію. Зустрічайте всіх з посмішкою та позитивом. Може статися так, що саме ваш піднесений настрій допоможе уникнути конфлікту та зробити спілкування позитивним.

18. Застосовуйте принцип «Тут і зараз». Якщо попередні непорозуміння не стосуються наявної проблеми, не варто їх пригадувати. Запобігайте формулюванням на кшталт «Ви постійно…», «Ви ніколи…», «Ви завжди…».

Джерело: https://emetodyst.mcfr.ua/792101

https://osvitanova.com.ua/posts/1924-komunikatsiia-vchytelia-i-batkiv-8-laifkhakiv