Корисні підказки батькам від педагога і психолога Юлії Гіпенрейтер

 

1. Непокора - єдине, що дитина може протиставити неправильному спілкуванню з нею.

 2. "Проблемні", "важкі", "неможливі" діти, також як і діти "з комплексами", "нещасні" - завжди результат неправильно склавшихся відносин в родині.

3. Безумовно приймати дитину - значить любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, помічник, відмінник тощо, а просто так, за те, що вона є!

4. Дитина гірше поводиться, якщо її частіше сварять. Чому ж так відбувається? Виховання дитини не має нічого спільного із дресируванням. Батьки існують не для того, щоб виробляти в дитині умовні рефлекси.

5. Дитина швидше дійде до думки "Мене не люблять", якщо батьки частіше будуть її критикувати, дратуватися, зупиняти її.

6. Встановлення дисципліни - не до, а після встановлення добрих, довірливих стосунків і тільки на їх основі.

7. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Цим ви повідомите їй: "З тобою все добре! Ти впораєшся!"Інша справа, якщо він зіткнувся із серйозними труднощами, які не може подолати. Тоді позиція невтручання не підходить.

8. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть їй. Візьміть на себе лише те, що вона не може виконати самостійно, інше залиште їй. Коли дитина засвоїть те, що давалося їй важко, передайте цю справу цілком їй.

9.Особистість і здібноості дитини розвиваються лише в тій діяльності, якою він займається за власним бажанням і з цікавістю.

10. Підліткова мода подібна вітрянці - багото підлітків її підхоплюють і переносять і більш-менш серйозній формі, а пізніше самі посміхаються озираючись назад. Але не дай Бог батькам в цей час ввійти у затяжний конфлікт зі своїми сином чи донькою. 

11. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Лише тоді її вчинки будуть дорослішати, вона ставатиме свідомішою. 

12. Висловлюйте незадоволення окремими вчинками дитини, але не дитиною в цілому.

13. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття. Незадоволення діями дитини не має бути систематичним, оскільки воно перейде в неприйняття її.

14. Небажана поведінка дитини - нормальна реакція на ненормальні умови життя.

15. Сувора мати емоційно відділена від дитини - саме так вона може відчувати.

16. Дайте дитині змогу бути собою. Не підштовхуйте її весь час. Не вчіть її. Не читайте її весь час нотацій. 

17. Відомо, що спостереження за рухом власної діяльності заважає цій діяльності або ж взагалі її руйнує. Слідкуючи за почерком, ми можемо втратити думку, намагаючись виразно читати - перестати розуміти текст.

18. Самопізнання і самовиховання - найперше завдання батьків та вчителів. Без цієї особистісної роботи вони, замість того, щоб всебічно розвивати дитину, навантажують її власними проблемами. 

19. У всіх випадках, коли дитина сумна, ображена, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися несправедливо і навіть якщо вона просто дуже втомилась - перше, що треба зробити - це дати їй зрозуміти, що ви обізнані про її стан, "чуєте" її.

20. Не вимагайте від дитини неможливого чи важковиконуваного. Замість цього подивіться, що ви можете змінити в оточуючому середовиші. 

Удосконалюємо читацькі навички: поради батькам

 1. Спробуйте зацікавити дитину: придбайте книги за інтересами дитини (про комп'ютерні ігри, звірят чи улюблені мультики), або ж запропонуйте самій обрати книгу. Наразі дитячі книжкові магазини мають великий асортимент яскравих та цікавих видань для будь-якого віку.

2. Заплануйте подорож до бібліотеки. Так дитина матиме змогу взяти декілька книжок до читацького залу та ретельно ознайомитись з ними, або витратити певний час для того, щоб обрати собі книжки, які зацікавили.

3. Демонструйте власний приклад: розгляньте разом з дитиною книжки, що її зацікавили, зверніть увагу на яскраві сторінки чи цікавий сюжет. Якщо дитина побачить ваше захоплення, то й сама наврядчи залишиться байдужою.

4. Для удосконалення читацьких навичок застосовуйте методичну систему "Щоденні п'ять":

• Читання для себе;
• Читання для когось;
• Слухання (дитина слухає, як хтось їй читає);
• Робота зі словами (обговорення незнайомих, незрозумілих слів);
• Письмо для себе (дитина пише про те, що вона прочитала, або на певну цікавц їй тему).

На кожну з діяльностей можна витратити мінімум п'ять хвилин на день. Головне, щоб такі заняття проводились щоденно. 

Вправи з арттерапії для вчителів

 

ЧОМУ ВЧИТЕЛЮ ВАЖЛИВО ЕМОЦІЙНО ВІДНОВЛЮВАТИСЯ

У енергетичному полі вчителя перебувають багато й дітей, і дорослих, тому від його наповненості залежить співпраця всіх учасників освітнього процесу. Роботу педагога супроводжує постійний стрес, тож уміння керувати своїми емоціями та ресурсністю – надважливе.

“Найбільші нарікання, які я чую від учителів, стосуються перевтоми та стану тривожності. І так, психолог може сконцентруватися на тому, щоби прибрати симптоми, але тоді дуже висока вірогідність швидкого їхнього повернення. Тож працювати потрібно з причиною, а вона не так часто лежить на поверхні, її ще потрібно знайти”, – каже Ніла Ярко.

Важливо мати можливість повноцінно харчуватися, отримувати вітаміни, не забувати про рухову активність і якісний сон, а також – про відпочинок, коли є час на те, аби абстрагуватися від робочих питань, отримати задоволення від того, що подобається й що дійсно хочеться робити в певний момент.

“Цьому сприяють різноманітні вправи, які залучають різні органи чуття – зір, слух, доторки, смаки тощо. Арттерапію, на відміну від низки інших психологічних методик, можна використовувати для вирішення двох питань одночасно, – пояснює психологиня. – З одного боку, вона дає змогу виявити сховані причини емоційного виснаження, тривожності й інших психологічних проблем. З іншого – її можна використовувати як відновлювальний ресурс під наглядом фахівця або й самостійно”.

ЩО ТАКЕ АРТТЕРАПІЯ

Арттерапія – це різновид психоемоційної корекції, що базується на використанні прийомів різних мистецтв та творчості. За словами Ніли Ярко, зазвичай, коли людина приходить до психолога чи психотерапевта, їй пропонують довгу емоційно напружену розмову. Але не кожен готовий відверто розмовляти з незнайомцем (психотерапевтом). Тоді замість вербальної мови використовують мову мистецтва, пропонуючи вдатися до створення артоб’єктів. Те, що в результаті виходить у людини, є дуже показовим як для фахівця, так і для неї самої.

“Тобто ми не говоримо тільки про малювання, хоча це перше, з чим асоціюється арттерапія. Сюди можемо відносити й ліплення з глини та інших матеріалів, і малювання на піску, і шиття та вишивання, і спів, і танці. Навіть фотографування та знімання відео можна розглядати як елементи терапії.

Усе це дає людині змогу відкинути, хоча би тимчасово, робочі моменти й поринути у світ своїх емоцій. З одного боку, висловити ті, якими вона охоплена в цей момент, навіть якщо вони негативні. З іншого – врівноважити їх новими, отриманими під час творчості”, – каже Ніла.

Як правило, заняття з арттерапії проводять за участі фахівця-психолога, обізнаного в методиці. Він не лише задає напрям роботи групи чи індивідуально, але й відслідковує й аналізує мову тіла тих, хто працюють. Проте деякі вправи можна виконувати й самостійно й навіть використовувати для занять із дітьми.

“Варто пам’ятати, що робота над відновленням ресурсу має бути систематичною та планомірною, – наголошує арттерапевтка.

Кожен обирає для себе ті вправи, які найбільше відповідають потребам і дають можливість швидко відновитися. Якщо ви працюєте самостійно, без залучення спеціаліста, то просто починайте пробувати, й обов’язково віднайдете свою чарівну вправу, яка буде відновлювати ваш ресурс швидко й ефективно”.

ВПРАВИ

Намалюй своє ім’я

Вправа для групової терапії (можна використовувати для роботи з ресурсністю класу).

“З цієї вправи ми, як правило, починаємо знайомство та налаштовуємо учасників на роботу”, – пояснює Ніла Ярко.

Насамперед, кожному учаснику пропонують назвати своє ім’я та сказати одну фразу про себе – будь-що, що не стосується роботи чи навчання. Далі учасники мають намалювати свої імена на папері з використанням кольорів (як правило, від 3 до 5, хоча кількість кольорів можна й не обмежувати).

Далі – кожен має пояснити, що відбувається в нього на малюнку, чому обраний той чи інший колір тощо.

“Дехто пише ім’я маленькими літерами та в самому куточку. Дехто розмальовує цілу сторінку. У когось літери з нахилом, у когось рядок іде вверх чи вниз. Хтось пише чорним, а комусь мало тих п’яти запропонованих кольорів. Десь є квіточки чи геометричні узори. Насправді все це може дуже багато сказати фахівцю-психотерапевту.

Проте коли ми працюємо з групою учителів, то не маємо завдання аналізувати проблеми кожного. Тож спостерігаємо за реакцією. Мушу сказати, зазвичай що в групі під час обговорення починається суттєвий емоційний підйом, адже в цей момент у кожного починається самопізнання”.

“Намалюй коло”

“Цю вправу рекомендується виконувати щодня самостійно, бажано під вечір, коли робочі справи вже завершено, а домашні ще не розпочаті. Вона допомагає переключити увагу, підняти настрій та трошки відпочити”.

Візьміть аркуш паперу й накресліть на ньому велике коло. Далі – просто малюйте. Малювати можна будь-що, що спадає на думку. Або навпаки – те, що малюється без залучення свідомості. Використовувати для малювання можна будь-які матеріали – олівці, фарби, ручки тощо. Колір також не має значення.

Рекомендується виконувати цю вправу впродовж хоча би 10 хвилин. Ви можете поставити собі будильник, щоби не відволікатися на споглядання годинника.

Ця вправа допомагає відпочити нашим розуму та психіці, заспокоїтися та переключитися, а також (за регулярного виконання) зменшує відчуття тривожності.

“Солодкі спогади”

авторка цієї та двох наступних вправ – Вікторія Назаревич

Цю техніку можна використовувати як для відновлення свого ресурсу, так і для занять у класі з дітьми.

“Наші спогади – це безцінний дар. Ми пам’ятаємо емоційно яскраві для нас моменти. Але наша психіка працює так, що негативні моменти ми згадуємо швидше й більш яскраво. Тоді як приємні хвилини “дістаємо” з пам’яті довше і трошки складніше”.

Для виконання вправи визначте проміжок часу і згадайте позитивні моменти, які відбулися в цей період. Запишіть список на аркуші (одним словом, тезою – як завгодно, але щоби ви розуміли, про що йдеться). Не треба насильства над собою – записуйте те, що приходить на думку, але воно обов’язково має бути приємним для вас.

Візьміть інший аркуш і намалюйте ці спогади у вигляді солодощів. Вони можуть лежати у вазі, на тарілці чи столі або бути “розкиданими” по паперу – як забажаєте й “побачите”. Якщо ви проводите цю вправу в групі, можна обговорити малюнки і спогади.

Солодощі, які з’являться на вашому малюнку, – це ваші ресурсні фрази. Ця техніка має пролонговану дію. Картинку можна з часом домальовувати, заповнювати новими чи згаданими спогадами.

Вправу варто виконувати для боротьби з тривожністю, відпочинку та наповнення свого емоційного ресурсу.

“Подушка безпеки”

Це вправа для знімання тривожності.

“Ми звикли тривожитися. І від поганих моментів, і від хороших, і навіть від самої тривоги ми також тривожимося. І коли ми ловимо себе на цьому почутті, варто переспрямувати наш ресурс на позитив”.

Візьміть аркуш паперу й намалюйте на ньому ваші “подушки безпеки”. Наприклад, у вас є власне помешкання, і це – ваша подушка безпеки. У вас є робота, машина, рахунок, друзі, кохані – малюйте ще подушки. Вони можуть поєднуватися між собою або бути намальованими окремо.

Кожна подушка – це те, що вас підтримує. Їх може бути скільки завгодно – стільки, скільки ви зможете згадати.

Але намалювати їх потрібно так, щоби на кожній ви могли уявити зверху себе. Тож розташуйте аркуш максимально комфортно для вас. Кожну подушку треба підписати (щоби ви не забули, що малося на увазі), їх можна розмалювати в різні кольори.

Під час роботи намагайтеся відслідковувати ваші емоції: чому ви вибрали саме такий колір? яка кількість ваших подушок? чому вони розташовані саме так?

Цей малюнок нагадує нам, що, окрім тривожності, у нас є безліч інших моментів, які підтримують нас і дарують позитивні емоції. А за потреби – зможуть допомогти.

“Багаж щастя”

Уявіть, що за плечима у вас є сумочка чи рюкзачок, у якому лежить усе, щоби відчувати себе щасливим/-ою. Вам треба виписати ті речі та відчуття, які лежать у вашій торбинці. Дайте собі відповіді на запитання:

• що лежить там?
• хто збирав цей багаж?
• що в ньому ваше?
• що там не ваше?
• може, від чогось треба відмовитися чи, навпаки, щось додати?
• наскільки вам легко чи важко нести цей багаж?Після того, як ви відповісте на ці запитання, намалюйте те, що лежить у вас у рюкзачку. Й обов’язково треба відслідкувати свій стан у момент, коли ви не лише думаєте над тим, що лежить у вашій торбинці, а коли бачите всі ці речі намальованими на папері. Вам, напевно, захочеться щось додати або від чогось відмовитися. Зробіть це.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Джерело: https://nus.org.ua/articles/5-vprav-z-artterapiyi-dlya-vidnovlennya-resursu-vchytelya/

Вербальна агресія учня: що робити?

 

         Вербальна агресія - це слова, що завдають болю і змушують повірити людину в те, що вона не має здібностей, що вона невірно сприймає оточуючий світ. Невидима зовні, вербальна агресія руйнує зсередини. Особливо, коли агресор робить вигляд, що нічого не відбувається. Така агресія може бути відкритою (гнівні випади та образи) або прихованою (дуже непомітною та поступовою, наприклад, "промивання мізків"). Відкрита агресія - це звинувачення в чомусь, чого дитина або педагог ніколи не робив і не думав робити. Прихована агресія має більш руйнівну силу. Вона скерована на те, щоб підпорядкувати людину в такий спосіб, щоб вона навіть не здогадувалась про це.

         Словесна агресія непередбачувана, і це одна з основних характеристик цього виду агресії. Партнера буквально вибивають з колії, збивають з пантелику, шокують злі, повні сарказму жарти, уколи та коментарі агресора. Людина ніколи не буває готова до нападу, і, тим більше, вона не може зрозуміти, за що її атакують та як уникнути нападу. Вербальна агресія має тенденцію посилюватися, вона стає більш інтенсивною, частішою і приймає все більш витончені форми. Наприклад, на початковому етапі спілкування учень-підліток може атакувати вчителя лише злими випадами під виглядом жартів або навпаки стриманістю, додаючи потім і інші форми агресії.

         Отже, можна зробити висновок, що вербальна агресія - проблема побудови відносин. Що ж робити педагогу для відновлення порозуміння з учнем?

·        Відкритість.

Педагог, який відмовляється слухати учня, заперечує його переживання, відмовляється ділитися своїми думками та переживаннями - перш за все, порушує основний закон відносин. Якщо учень проявляє себе, як агресор, залежно від його віку, варто зупинити дитину такими фразами: "Я не бажаю більше від тебе це чути", "Я не можу поважати тебе, поки ти зі мною так розмовляєш", "Так, досить. У класі ти не будеш зі мною так розмовляти". І після цього запропонувати відкрито та щиро обговорити можливу проблему: "Лише за таких умов я буду говорити з тобою про справи, які тебе й мене турбують".

·        Прагнення зрозуміти та конструктивна конфронтація.

Агресор постійно суперечить, заперечує партнерові, але свою точку зору при цьому не висловлює. Тому почніть свою думку зі слова "Так" й підтримайте одну з ідей агресора, після чого додайте до речення слово "але" й висловіть лише одне неузгодження з позицією співрозмовника.

·        Прагнення підтримати досягнення і почуття іншого.

Знецінення досягнень і почуттів іншого є заперечує реальність та досвід партнера та є у вищій мірі руйнівним. Якщо партнер, наприклад, говорить "Мені було боляче чути від тебе таке..." агресор каже у відповідь що-небудь, що знецінює почуття партнера. Наприклад: "Ви занадто чутливі", "Ви не розумієте жартів". Дайте відповідь: "Ми можемо бути різними і при цьому домовлятися".

·        Блокування агресії, проявленої у формі замаскованих жартів.

Обезцінювання справжніх переживань - одна з ознак агресії. Принизливі коментарі, замасковані під жарти, зазвичай спрямовані проти жертви. А якщо партнер каже "Думаю, в цьому немає нічого смішного", агресор відповість знеціненням: "У тебе кепсько з почуттям гумору". Агресор може навіть налякати партнера, а потім посміятися, наче це був жарт. Зрозумійте цього "перевертня" у спілкуванні та запропонуйте поговорити про нього.

·        Прояснення інформації.

Вербальний агресор відмовляється спілкуватися, створює спірні ситуації або недомовляє інформацію. У такий спосіб він запобігає будь-яким спробам врегулювати конфлікт. Блокування інформації він здійснює шляхом прямої вимоги припинити обговорення або за допомогою зміни теми. Ось приклади блокування: "Ви знаєте, що я маю на увазі! Ви мене чули. Я повторювати не буду. Досить!". Дайте відповідь, засновану на розумінні: "Я розумію, що тебе це злить. Візьміть тайм-аут і спробуємо іншим часом спокійно прояснити те, що тебе непокоїть".

·        Пропонування емоційної підтримки.

Існують такі форми відмови агресора від емоційної підтримки: коментарі, які спрямовані на те, щоб зруйнувати інтерес і ентузіазм, пряма відсіч, саботаж, погроза. Педагогу варто усвідомлювати цей спосіб захисту дитини, залишатися поряд і створювати атмосферу безпеки для учня: "Мені важлива твоя думка з цього приводу, я готовий вислухати тебе зараз (через 10 хвилин, після уроку).

·        Спокійний, доброзичливий тон.

Командний тон заперечує рівноправність, агресор не визнає за партнером автономної особистості. Коли вчитель віддає накази замість прохань, він залякує учня. Лише емоційно спокійний голос здатен справді заспокоїти агресора та вивести його на конструктивну взаємодію.

 

Автор: Соломудра О.І.

 

Джерело:http://library.ippro.com.ua/attachments/article/171/психологічні%20причиниd.pdf

Як првильно мотивувати дитину вчитися

 Звідки береться мотивація та як її підвищити вирішили дослідити вчені Гарвардського університету. У багатопрофільному дослідженні Національної наукової ради з розвитку дитини при цьому університеті йдеться про те, що на вмотивованість до певної діяльності впливає спадковість. Але значно більше — досвід досягнень та поразок, приклади дорослих, виховання.

«Ця дитина просто не хоче вчитися!» — можна почути і від батьків, і від вчителів. Якби всі школярі мали високу мотивацію, проблем би було в рази менше. «Ви ж професіонали, ви і заохочуйте» — дорікають педагогам батьки. «Якщо дома не привчили вчитися, у школі з таким учнем доведеться мучитися» — відповідають учителі.

Вчені довели: немає дітей, які не хочуть нічим займатися. Вплив родини значний, адже найбільше чутлива до таких змін дитина в дошкільні роки. Та на дитину будь-якого віку можна впливати — на краще чи на гірше.

Діти, які здаються мало вмотивованими до навчання чи дослідницької діяльності, насправді мають розвинену мотивацію уникнення. Вона спонукає уникати небезпеки, ризику, негативу на кшталт критики чи низьких оцінок. За такого настрою налаштувати на довгострокову мету зовсім важко. Є другий вид мотивації — досягнення, яка направляє нас до винагороди, результату. За такого настрою можна розвивати цілеспрямованість, бажання отримати відкладене задоволення. Ці два види мотивації врівноважують один одного.

Системи мотивації мозку є особливо чутливими в період раннього дитячого розвитку. Діти до трьох років починають розрізняти загрози, яких справді потрібно уникати, і ті, що менш небезпечні. Наприклад, грім може злякати, але в присутності дорослого, з яким почуваються захищеними і міцні стосунки з яким значно знижують рівень стресу, малюки дивляться на дорослого і не плачуть.

Якщо такого дорослого немає, дитина переживає забагато страху — будь-що стає джерелом стресу, можна сказати, їй страшно жити. І тоді уникнення стає головним видом мотивації. Проте йдеться не лише про сиріт. Якщо мама тривалий час була на заробітках або в лікарні, а її заміщували по черзі бабусі, тітки — це те саме. Якщо дорослі поводяться як діти — через залежності або просто істерично, непередбачувано. Якщо в мами довго була післяпологова депресія. Якщо батьки не емпатичні, ігнорують сльози та звернення дитини, переймаються лише тим, щоб задовольнити її фізичні потреби. Якщо мама, приміром, схильна гіперопікати і навіює дитині, що на кожному кроці — небезпека, бо надмірно боїться, що малюк постраждає, або уникає клопотів через його самостійність.

Брак позитивних відносин з дорослими знижує мотивацію спробувати нові види діяльності. Навіть за спадкової схильності до мотивації винагороди. Дослідження на тваринах довели: через негативний досвід мозок активізує зону, що породжує страх, одночасно зменшивши зону, що породжує бажання. Із часом відбувається переформатування схем в гіпокампі, що керує пам’яттю, та в мигдалині, що бере участь в емоційних реакціях.

Також важливо, щоб малюк бачив, як дорослі працюють. Дослід довів: дитина до року, яка бачить, як дорослий успішно виконує завдання, зробить значно більше спроб досягти успіху, ніж та, яка бачить, що дорослий не досягає успіху.

Але є ще один період нейронної гнучкості та змін — підлітковий вік. Так, дошкільнятам підтримка дорослих значно важливіша, ніж однолітків, і навіть критика друзів не знизить мотивацію. У підлітків все навпаки. Через бурхливі зміни в організмі вони надто емоційно реагують на відгуки однолітків, особливо протилежної статі. Соціальне прийняття спонукає до збільшення виділення природних опіоїдів і активує ділянку мозку, відповідальну за вивільнення дофаміну. Ті, хто раніше мав мотивацію уникнення, особливо болісно реагують на несприйняття однолітками. Чим можуть допомогти батьки? По-перше, вони мають заздалегідь, ще в допубертатному віці (10–12 років) створити позитивне оточення — шанс знайти друзів на гуртках, студіях, секціях тощо, серед дітей приятелів батьків. Бо підлітки вже не слухатимуть порад мами чи тата, з ким товаришувати. Тож у них має бути хоча б вибір. По-друге, батьки можуть давати підтримку, родинне тепло. Хоча здається, що підлітки на це не звертають уваги, насправді все це — найкращий спосіб знизити ризик, якщо однолітки впливатимуть погано. Якщо компанія заохочує до антисоціальних вчинків або критикує бажання вчитися, найкраще протистоять цьому тинейджери з близькими сімейними стосунками.

7 способів допомогти з мотивацією дітям в інші періоди:

1. Виявляйте допитливість і заохочуйте дослідження

Дошкільнята за своєю природою мотивовані грою, а учні початкової школи — цікавими дослідженнями та бажанням набути майстерності. Дорослі можуть посилювати ці мотиви за допомогою позитивного зворотного зв’язку, а також діти можуть копіювати їхню допитливість.

Діти інстинктивно відволікають погляд від предметів, які надмірно знайомі, але також і від надто складних. Обирають завдання саме тієї складності, яка їм потрібна. Тож у віці 6–10 років важливо йти за інтересами дитини, заохочувати будь-які спроби пізнання довколишнього світу.

2. Не покладайтеся на гаджети

Саме соціальна взаємодія є ключем до мотивації. Найкраща навчальна гра сама по собі не допоможе в цьому. Дослідження довело, що діти вчать мову швидше завдяки безпосередньому спілкуванню з учителем, ніж якщо слухають і бачать його на відео. У нашому цифровому світі гаджети — гарне доповнення під час навчання, але вони не можуть замінити особисте спілкування. Саме воно вивільняє природні опіоїди — дофамін і серотонін, які активують систему винагороди мозку.

3. Хваліть процес, а не результат

Перші спроби бувають невдалими. Кожна дитина у своєму темпі опановує нові навички. Якщо ви оцінюватимете лише вдалі спроби, з’явиться страх негативної оцінки, побоювання не виправдати очікування. Це підсилюватиме мотивацію уникнення. Але «молодець, чудово» на не дуже вдалий результат — теж знижує мотивацію. Адже якщо хвалять за все, навіщо робити зусилля? Тож найкращий вихід: підтримка та похвала за зусилля, зосередженість, працю.

4. Розвінчайте міф про вроджені таланти

Те, що оточення дітей говорить про таланти, має величезне значення. Якщо вважається, що люди мають або не мають здібності від природи, початкова невдача пояснюється браком таланту, а це знижує мотивацію. Якщо йдеться про важливість практики, праці заради досягнення результату, мотивація підвищується. Доведено, що навіть дитина, яка звикла вважати себе позбавленою здібностей, значно підвищує навчальні успіхи, якщо авторитетний дорослий доведе, що це не так, що спроби та помилки дадуть результат.

5. Обережно зі стимулами

Якщо ж хлопчик чи дівчинка привчені до матеріальних винагород, це гасить довгострокову мотивацію. Очікуваний приз втрачає новизну, і мозок виявляє менше нейронної активності в дофаміновій системі. Якщо нагорода ще й менша, ніж очікувалося, мотивація різко гальмує. Тож якщо вдалися до винагород, єдиний спосіб зберігати мотивацію — «підвищувати ставки». Приз має бути сюрпризом та ще й кращим, ніж дитина очікувала. Це не дуже реально. Тому найліпший спосіб прищепити здорову мотивацію — позитивні відгуки плюс цікава дитині діяльність: гра, творчість, дослідження.

6. Даруйте дитині переживання успіху

Доводьте дітям на практиці, що успіх можливий. Ми навряд чи будемо мотивовані робити що-небудь, якщо думаємо, що це неможливо. Якщо учневі щось важко дається, є спокуса давати нові завдання, наздоганяти. Але кожна дитина повинна мати завдання, у яких вона успішна. Складне діліть на «маленькі кроки», щоб учень впорався і захотів рушити далі.

7. Критикуйте вже вмотивованих

Дитина, яка прагне стати спортсменом, конструктивну критику з боку тренера сприйме як шанс поліпшити результати. А ось новачок у фітнес-центрі, що просто зайшов позайматися, після критики може розчаруватися у своїх силах і більше не прийде туди. Тож критикуйте лише тих, хто вже готовий до цього. На тих, у кого мотивація слабка, значно краще вплине заохочення за спроби, підказки, спрощення завдань.

Джерело:https://osvitoria.media/experience/yak-pravylno-motyvuvaty-dytynu-vchytysya-garvardske-doslidzhennya/