З 03 по 10 грудня в Енергодарській гімназії №7 заплановано проведення тематичного тижня прав людини з метою підвищення обізнаності учасників освітнього процесу про права і обов'язки людини та їх захист, основні законодавчі акти, що регулюють їх закріплення. Тиждень права не випадково закінчується 10 грудня - ця дата відзначається як день прав людини, знаменуючи ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини в 1948 році.
можуть розірвати тенета торгівлі людьми та захистити тисячі людей. 
А за весь час незалежності України понад 300 тисяч людей потрапили у тенета торговців людьми та експлуататорів.
Все це підштовхує людей шукати нові варіанти працевлаштування або заробітку. Так, кількість українських трудових мігрантів за кордоном у 2021 році зросла на 11%. На жаль, скрутним становищем українців, готових прийняти будь-яку пропозицію роботи, користуються торговці людьми для 
власного збагачення. І хоча 84% населення чули про явище торгівлі людьми, до уразливої групи належить кожен четвертий українець. 
Це дані нового дослідження МОМ за фінансування USAID, яке проливає світло на масштаби міграції, торгівлі людьми та інших форм експлуатації мігрантів. 
На жаль, проблема поширення захворювання є актуальною, адже понад 30 мільйонів людей в усьому світі є ВІЛ-позитивними. В Україні близько 257 тисяч людей живуть з ВІЛ, і тільки 70% з них знають про свій ВІЛ-позитивний статус, згідно з даними Центру громадського здоров'я МОЗ України.
Виокремлюють три шляхи передавання ВІЛ/інфекції:
1. Статевий - під час сексуальних контактів.
2. Через кров:
- під час переливання інфікованої крові;
- у разі ін'єкційного вживання наркотиків;
- під час виконання медичних, косметичних чи гігієнічних маніпуляцій нестерильними інструментами, які колють або ріжуть.
3. Від інфікованої матері до дитини - під час вагітності, пологів, вигодовування грудним молоком. Цей шлях називають вертикальним, або перинатальним.
На особистому рівні засоби профілактики досить прості. В усьому світі їх формулюють як абетку безпеки, або ABCD:
Abstinence (англ. утримання) - утримання від сексуадьних контактів.
Be Faithful (англ.бути вірним) - взаємна вірність неінфікованих сексуальних партнерів.
Condoms (англ.презерватив) - застосування презервативів щоразу, коли є хоч найменший сумнів щодо ВІЛ-статусу статевого партнера.
Don't share needles (англ.не ділитися голками) - уникати спільного користування медичними та косметичними інструментами, які колють або ріжуть.
Джерело: https://www.facebook.com/WHOUkraine/posts/416210123379822
Воронцова Т.В., Пономаренко В.С. "Захисти себе від ВІЛ. Тренінги життєвих навичок: методичний посібник для педагога-тренера"
Сім’я
повинна бути безпечною територією, де можна почувати себе комфортно і затишно
де панує любов і злагода, де можна знайти захист від небезпек навколишнього
світу. Але життя доводить, що реальна ситуація в сім’ї може бути дуже далекою
від цієї ідилічної картини. Сім’я може бути і місцем, де розігруються
невидимі, а іноді й видимі для оточуючих людські трагедії, місцем, де панує
найжорстокіше насильство. Домашнє насильство дуже поширене - але ніколи не
буває виправданим.
На жаль, в
нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із
членами сім'ї є внутрішньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання
суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над
особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей
зокрема.
Насильство
дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно
від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в
тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель
кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне
створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.
Найчастіше
насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної,
сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї
особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.
Витоки
насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил,
які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну
та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною
мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за
якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний
спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє
мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого
впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій
країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими
членами сім'ї,особливо над дітьми.
Насильство в
сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку
спостерігають акти насильства в сімці. Діти, матері яких зазнали знущань, у
шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні
до зловживань наркотиками та алкоголем.
Щоб
визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:
Фізичне
насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків;
жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при
спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в
небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при
спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється
купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її
майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду
родичам або друзям.
Сексуальне
насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти
її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її;
здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий
акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За
статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.
Емоційна
образа: постійно
дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона
занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її
переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють
нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів
або проганяють їх; критикують її, висміюють.
Економічне
насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття
грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи
проти жертви).
Найнебезпечніше
те, що насильство дає дуже серйозні негативні
соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття
відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття
провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі
спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство;
самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось;
наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.
Наслідки
домашнього насильства для дітей:
Діти з
сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний
дискомфорт, для них це справжня трагедія.
Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та
поведінку більшості таких дітей.
Страхи. Діти з сімей, де практикується
насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним
чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні
прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться
наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті,
вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів
впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
Нездатність
виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї,
діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким дорослі вирішують свої
конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід
говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або
відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
Насильство
над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
- у
залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);
- за часом:
те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
- за
тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
- за місцем
та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на
вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.
Жорстоке
поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної
шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні
наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з'являються серйозні
відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Жорстоке
поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей,
не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є
поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Отже, дитина
потребує соціально-правового захисту.
Про
соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні
соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції
ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для
вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності.
Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим
більше вона потребує захисту!
Джерело: https://naurok.com.ua/sim-ya-prostir-bez-nasilstva-181074.html
Щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія "16 днів проти насильства" з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім'ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.
В Енергодарській гімназії №7 заплановано проведення різноманітних заходів з метою привернення уваги учасників освітнього процесу до проблем, пов'язаних із насильством, розвитку в учнів навичок безконфліктного спілкування, безпечної поведінки, просвіти батьків та вчителів.
План заходів акції:
- 25.11 - оновлення блогів, стендів спеціалістів психологічної служби. Інфографіка "Мій улюблений світ без насильства"
- 26.11. - поширення буклетів серед учнів 5 - 6 класів "Як себе захистити?"
- 29.11. - виховна година "Спілкуємось без насильства" для учнів 2 - 3 класів.
- 30.11. - тренінг для 6х класів "Булінг. Як протидіяти?"
- 01.12. - акція "Червона стрічка". Виховна година "Україна без ВІЛ СНІД"
- 02.12. - психологічна гра "Мій гендерний дісплей",. Печа-куча для учнів 7х класів "Насильство в сім'ї. Гендерне насильство".
- 03.12. - година психолога "Добро починається з мене". Акція "Душу зцілює добро"
- 06.12. - тренінг для учнів 4х класів "В колі друзів"
- 07.12. - година психолога для учнів 5х класів "Права і обов'язки дитини"
- 08.12. - виховна година "Відповідальність неповнолітніх"
- 09.12. - Виховна година для учнів 7х класів "Чи завжди веселі наші жарти"
- 10.12. - Година психолога для учнів 1х класів "Абетка прав людини"
Чому саме 16 днів? Вони охоплюють важливі дати: -
25 листопада - Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок.
1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
2 грудня - Міжнародний день боротьби з рабством.
3 грудня - Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями.
5 грудня - Міжнародний день волонтера.
6 грудня - Вшанування пам'яті студенток, розстріляних у Монреалі.
10 грудня - Міжнародний день прав людини.
Світ вражає різноманіттям: народи, раси, етноси та культури, а разом з тим специфічні особливості, риси та потреби роблять кожного з нас унікальними. Однак, усі ми рівні, усі ми хочемо бути щасливими та вимагаємо поваги до себе. Саме тому варто привчати дітей змалку розуміти, що є люди, які відрізняються від них тільки зовні: кольором шкіри чи способом пересування, але всередині вони добрі та заслуговують розуміння.
Повага та толерантність в книгах для дітей дуже важливі.
Толерантність
буває різною, а нам слід навчати своїх дітей кожному її виду. Приклади
терпимості знаходимо в книжках про інклюзивність. “Зайчик-нестрибайчик
та його смілива мама” Оксани Драчковської – історія про одного особливого
зайчика, який не може ходити та стрибати. У Зайчика з’являється зручний візочок
і він починає ходити до школи разом з іншими дітками. Книга
“Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама” навчає сприймати та розуміти
особливих діток, не боятися допомагати їм та товаришувати з ними.
Дуже незвичайна казка “Як зрозуміти козу” від Тараса Прохаська закликає “зрозуміти козу”, тобто побачити світ очима іншої істоти. Кроти, білки, зайці, лисиці, вовки – цілком звичні казкові герої. А як щодо острову кіз, які розмовляють іншою, ніж лісові мешканці, мовою? Казка ставить дорослі запитання про інших людей, яких, на перший погляд, неможливо зрозуміти, проте якщо трохи постаратися, то все можливо!
Марк Лівін
«Рікі і дороги»
Р.Дж.Паласіо «Диво»
Бестселер Р. Дж. Паласіо розповідає про хлопчика августа,
який народився з рідкісною генетичною аномалією: усі риси його обличчі —
перемішані між собою. Йому зробили 27 операцій, у свої 10 років він ще жодного
разу не був у школі. А тепер повинен туди піти. Вперше. До звичайних дітей.
Джерело: https://womo.ua/5-dityachih-knizhok-pro-tolerantnist/
https://book-ye.com.ua/blog/e-shcho-chytaty/khudozhni-knyhy-pro-tolerantnist-ta-multykulturnist/
Мета
конструктивної критики ― не тільки виявити проблему, але і вирішити її. В її
основі лежить бажання допомогти людині, і вона спрямована на конкретну
проблему.
Конструктивна
критика має свою протилежність
― це неконструктивна критика. Вона, на відміну від конструктивної критики,
спрямована не на допомогу у вирішенні проблеми, а на особистість опонента, його
приниження і образу.
Слід звернути увагу на тон, яким ви
висловлюєте свої претензії. Більшість людей
адекватно реагують на доброзичливе звернення.
Правила конструктивної критики припускають можливість
домовитися, тому навіть якщо вас долає бажання висміяти людини або виникає
спокуса висловити іронію і сарказм, краще відмовитися від такого прояву своїх
емоцій. Конструктивна
критика не терпить прояви неповаги і агресії.
Ви
повинні випромінювати щирість, відкритість і бажання поліпшити ситуацію.
Людина,
яку ви піддаєте
конструктивної критики, повинна
розуміти, що саме ви хочете
їй
сказати. Адже в бажанні випадково її
не образити ви можете впасти в іншу крайність ― висловлюватися напівнатяками і
загальними фразами, ходити навкруги, виявляючи свої дипломатичні здібності,
з-за чого «загубиться» сам об’єкт критики.
Не слід забувати, що в процесі
критики не можна переходити на особистості. Критикувати
треба не саму людину, а її вчинки. Якщо, наприклад, ваш друг зробив помилку, не
треба йому говорити: «Ти дурень! Як ти міг таке зробити?». Конструктивна
критика передбачає приблизно такі слова: «Ти розумний, розсудливий, а вчинив
необережно!»
Критикуючи
іншого, не варто йому нав’язувати своє бачення вирішення проблеми. Наприклад:
«Ти вчинив необережно ― не ходи туди!». Таке нав’язування своєї думки може
викликати у людини бажання зробити навпаки, тому краще висловити його не в
такій категоричній формі, а у формі пропозиції: «Ти вчинив необережно, може, не
варто туди ходити?».
Критика
повинна бути спрямована на допомогу у виході з ситуації ― адже безвихідних
ситуацій не буває.
Людину, що потрапила в халепу»,
неконструктивна критика здатна лише повергнути в смуток.
Щоб
висловити людині критичне зауваження, варто подумати не тільки про зручний час,
але і про місці. На жаль, в житті часто доводиться помічати, як чоловік
критикує дружину або дружина чоловіка в присутності сторонніх людей. Така
критика апріорі не може бути конструктивною, навіть якщо критика абсолютно
прав.
Тому
збираючись когось «конструктивно» покритикувати, будь то колега, друг чи
близька людина, необхідно подбати про відсутність сторонніх людей. Публічна критика не може бути
конструктивною ― вона скривдить і принизить людину і не принесе користі.
Перед
тим, як почати критикувати когось, нехай і справедливо, можна спочатку згадати
про власні недоліки або помилки, зроблені в минулому. Самокритика дозволить
того, кого ми критикуємо, не відчувати себе ураженим, і йому буде легше визнати
і виправити свої помилки.
Щоб
у людини не опустилися руки після наших критичних зауважень, стоїть перед тим,
як приступити до критики, нагадати йому про його достоїнства і знайти, за що
його можна похвалити.
Перш
ніж почати робити критичні зауваження, потрібно уявити можливу відповідну
реакцію людини. Всі люди різні і критику теж сприймають по-різному, і тут
необхідний індивідуальний підхід.
Знати
правила конструктивної критики необхідно будь-якій людині – вони дозволять
вибудувати щирі стосунки і в особистому житті, і на роботі. Якщо ж діяти згідно
з правилами не виходить, то краще не намагатися когось критикувати, щоб не
нажити собі ворогів або недоброзичливців. Як сказав англійський письменник
Оскар Уайльд, «Критика вимагає значно більше культури, аніж творчість».
Джерело: https://busines.in.ua/pravyla-konstruktyvnoyi-krytyky/
У якому віці найкраще почати говорити з дитиною про толерантність?
Може варто почекати, поки вона сама про все дізнається?
Перший етап — це дошкільний вік.
«Навіть немовля може сприймати різницю в тому, як виглядає інша
людина. Потім у три роки дитина потрапляє до соціуму — починає бачити інших
дітей. До цього часу вона не дуже розуміє, що таке інша людина — просто якийсь
предмет, який рухається. А з трьох років діти сприймають інших дітей, починають
розпитувати про все: “А чому вона бігає? А чому він лисий?” тощо. Тобто в цьому
віці діти ставлять перші запитання, на які ми можемо відповідати толерантно,
пояснюючи інакшість», — каже Катерина.
На цьому ж етапі в дітей формується почуття справедливості, тому
потрібно пояснювати, що є справедливим, а що — ні, краще на прикладах. Можна
запитати: «А що, якби хтось установив правило для дітей з іншим кольором
волосся їсти в садочку не таку їжу, як усі? Чи було б це справедливо?»
Другий етап — це молодший шкільний вік, 8—12 років. У цьому віці
дитина вже тісно спілкується з однолітками та може бачити приклади
дискримінації на власні очі, до того ж вона вже чітко розуміє, що люди зовні
можуть відрізнятися. Тут важливо підкреслювати схожість. Наприклад, сказати: «У
твоєї однокласниці руде волосся, але ви обоє однаково захоплюєтесь спортом».
А якщо
моя дитина взагалі не ставить таких запитань, усе одно варто про це говорити?
Може бути й таке, що дитина не запитує про інші культури — це
нормально. «Якщо ми зненацька візьмемо дитину, посадимо, скажемо: “Зараз ми з тобою
говоритимемо про культурне розмаїття”, — це буде не дуже правильно. Якщо ми
будемо просто намагатися поговорити серйозно в будь-який час, коли нам
заманеться, дитина може злякатися й навіть стигматизуватися. Дитина буде
думати, що якщо ми так серйозно з нею говоримо, то вона щось накоїла», — каже
психолог.
До того ж, дитина може не усвідомлювати, що стикається з
дискримінацією чи цькуванням інших дітей, тому що просто не знає, що це таке.
Тож можна почати розмову самому, на простих прикладах. «Ми можемо розповісти
якусь історію, де є дві героїні, а потім, наприклад, запропонувати уявити, що
одна з них була темношкірою, і запитати, чи щось змінилося для дитини в цій
історії. Нічого. Тобто дитина може і сама робити висновки», — вважає Катерина.
Ну гаразд. Із чого мені почати розмову і як це зробити?
Можна допомогти своїй дитині осмислити думки і почуття на прикладі
фільмів, запитавши, що вона думає про те, що побачила в кіно, або про що
говорять її друзі. Це допоможе вам зʼясувати, що ваша дитина розуміє в питанні
толерантності, щоб ви могли заповнити прогалини фактами або підкреслити
цінності, яких ви дотримуєтеся у своїй родині.
Визнавайте та зазначайте відмінності — якщо дитина запитує про
чийсь колір шкіри, ви маєте визнати, що люди справді виглядають інакше, але
вказати на риси, які у нас є спільними.
Будьте відкритими — дитина має розуміти, що ви завжди відповісте
на її запитання, заохочуйте дітей приходити до вас із ними. Якщо ваші діти
вказують на людей, які виглядають по-іншому, не виказуйте невдоволення, інакше
вони подумають, що ця тема — табу.
Говоріть про справедливість, адже діти повинні зрозуміти, що
цькування є несправедливим і неприйнятним, і тому нам потрібно працювати разом,
щоб усім було комфортніше жити в суспільстві.
Чи варто
говорити з дитиною про расові стереотипи? Як це зробити?
Так, дитина може часто стикатися з такими стереотипами. У розмовах
з іншими дітьми, в мультфільмах або дитячих шоу. Наприклад, якщо
баскетболістка, то обовʼязково темношкіра, а якщо майстер кунг-фу — то азіат.
Дітям часто буває важко розпізнати ці стереотипи — для них ці образи зрозумілі.
Як же тоді пояснити дитині, що образи занадто спрощені?
Придивіться до персонажів, яких бачать діти. Попросіть порівняти
їх з людьми, яких вони знають у реальному житті. Наскільки персонажі
відрізняються від людей?
Поясніть дитині, що якщо один член групи показаний певним чином,
це не проблема, але коли більшість або всі члени цієї групи показані таким
чином, то це вже узагальнення.
Знайдіть декілька прикладів стереотипів зі старих мультфільмів або
книг. Поясніть, що змінилося за останні 20 років і розкажіть дитині, як було
раніше.
Також памʼятайте, що дитина переймає установки від батьків.
«Сприйняття починається з наших батьківських установок, які нам, дорослим
людям, ще наші батьки давали: “Не ходи туди, там цигани живуть, вони можуть
вкрасти в тебе щось” або: “Не товаришуй з людьми з цієї родини, бо вони погані,
тому що в них немає грошей”. Тому, звичайно, треба починати із себе. Треба мати
певні внутрішні установки, щоб пояснити дитині, що люди всі різні, що ми маємо
бути різними. Але ця інакшість — у кольорі шкіри, розрізі очей чи етнічному
походженні — не робить з людини крадія чи бідняка. На це впливають інші фактори
— культурні, соціальні, економічні. Будь-хто може опинитися в будь-якій
скрутній ситуації, і вона не обов’язково безпосередньо залежить від
національності або країни народження чи походження», — каже Катерина Гольцберг
А в
шкільних програмах на тему толерантності та різності щось є?
Програми та підручники, які використовують у початковій, середній
та старшій школі, уже дають можливість говорити про різноманіття. Але тут
багато залежить від особистої позиції та рівня кваліфікації вчителів. Вони
можуть і проігнорувати цю тему.
«Важлива й антидискримінаційна експертиза проєктів шкільних
підручників. Цей процес координується Інститутом модернізації змісту освіти.
Питання толерантності та прийняття різноманіття враховується при створенні
освітнього контенту — через вилучення дискримінаційних текстів та ілюстрацій і
через включення контенту, який зображує людей і суспільство в усьому його
різноманітті», — говорить Олена Масалітіна.
Дитина
побачила, як у школі знущаються з дитини, яка відрізняється зовні. Розповіла
про це вчителю або батькам. Чи є якась «інструкція»? Що в таких випадках має
зробити педагог, а що — батьки?
Кваліфіковані педагоги та шкільні психологи знають, як реагувати
на випадки цькування. Якщо дитина розповіла про такий випадок батькам, було б
добре, аби батьки одразу проговорили з дитиною, що знущатися з будь-кого в
принципі — не гідно, так само не можна байдуже замовчувати такі випадки», —
каже Олена.
Залежно від віку дитини можна спробувати знайти спільні й відмінні
риси між етнічно різними людьми, починаючи з родини і найближчих друзів та
завершуючи однокласниками й знайомими, поговорити про те, що будь-яка зовнішня
відмінність людини — її особливість, індивідуальність, а не вада.
«Також варто поговорити про те, що людина протягом життя може в собі розвивати якісь позитивні риси чи, навпаки, позбуватися шкідливих звичок — і тут може ще бути якесь поле для дискусій, різне ставлення до цього. Але є певні ознаки, які людина має від народження і не може їх ані обирати, ані змінити — як-от зріст, колір шкіри, певні риси зовнішності тощо. І спроби оцінювати це або навіть цькувати за них є виявом негідної поведінки людини».
Перегляньте відео та поміркуйте: до яких наслідків може призвести булінг? Як йому запобігти та як захиститися?
