Індивідуальний підхід до навчання учнів

 

Відомо, що "індивідуальний підхід" як принцип навчання й виховання учнів завжди був присутній у педагогіці, проте його сутність завжди залишається відкритим питанням для подальших наукових досліджень. Принцип індивідуального підходу підкреслює необхідність систематичного вивчення не тільки соціально-типового, але й індивідуально-неповторного в особистості кожної дитини, він є активним, формувальним, розвивальним принципом, який передбачає творчий розвиток індивідуальності учня.

Коли ми говоримо про індивідуальний підхід, то маємо на увазі не пристосування цілей й основного змісту виховання до окремого учня, а пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарованостей учнів.

Індивідуальні відмінності між учнями, як відомо, проявляються в їх психофізіологічних особливостях (силі, рухливості, врівноваженості нервових процесів, швидкості реагування, тощо), у психологічних особливостях сприймання, пам'яті, уваги, мовлення, мислення, емоційної сфери, розумової працездатності, у особистісних та соціально-духовних відмінностях самосвідомості, у рівнях сформованості самоконтролю, самокритичності, працьовитості, пізнавальних та професійних інтересів, цінностей, спрямованості особистості тощо. Учні істотно відрізняються один від одного також за рівнем їх попередньої підготовки до вивчення тих чи інших навчальних предметів. Таке розмаїття індивідуальних відмінностей створює складну ситуацію в організації навчання учнів.

Встановлено, що відмінності в ефективності навчання виразніше виступають там, де його методи ставлять підвищені вимоги до розумової працездатності школярів. Останні зумовлені типологічними особливостями вищої нервової діяльності дитини, зокрема, силою і рухливістю нервових процесів.

На прикладі врахування темпераменту учнів можна побачити великі резерви у поліпшенні навчання учнів. Індивідуальний підхід до учнів слід розглядати як цілеспрямовану діяльність вчителя з навчання й виховання кожної особистості в умовах спільної роботи з класом. Засобом вираження індивідуального підходу у навчальному процесі є диференціація та індивідуалізація навчальної діяльності учнів. Диференціація передбачає врахування подібних, типових особливостей груп учнів. Індивідуалізація спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей учнів всередині кожної з виділених за певними категоріями груп. Це означає, що, в принципі, кожен учень повинен навчатися індивідуально.

Реалізація індивідуального підходу до учнів у навчальному процесі вимагає від вчителя знання вікових та індивідуальних психофізіологічних, психологічних, особистісних відмінностей школярів. При цьому треба постійно мати на увазі, що вчитель повинен не тільки пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей учнів, а й розвивати їх, що сприяє підвищенню ефективності і результативності навчання.

У реалізації індивідуального підходу до навчання школярів є велика проблема величезної кількості цих індивідуальних відмінностей, які треба одночасно враховувати у навчальному процесі. Питання полягає в тому, щоб виділити більш інтегральні показники відмінностей у навчанні та звести їх до невеликої кількості.

Дослідники виділяють такі найважливіші індивідуальні особливості учнів, що виявляються у навчанні:

1) навченість, що виявляється у наявності певного обсягу систематизованих знань і вмінь їх використовувати, у системі вироблених навичок;

2) здатність до навчання (особливості уваги, сприймання, пам'яті, оволодіння необхідними логічними операціями, навчальними прийомами, гнучкість мислення тощо);

3) ставлення учнів до навчання, в основі якого лежать мотиви учіння;

4) рівень самооцінки і домагань учнів у сфері навчання.

Як показує теоретичний аналіз та інші експериментальні дослідження, можна ввести один інтегральний критерій індивідуалізації - сформованість учня як суб'єкта навчальної діяльності.

Диференціацію навчання школярів проводять в умовах фронталь­ної роботи. Так, застосування багатоваріантних завдань допомагає слабшим учням піднятися на високий рівень, а сильним поглибити свої знання та розвинути здібності. За такої організації занять орієнтування на "середнього" учня не допустимо. Та й такого учня в реальності не існує. Середній учень може і повинен навчатися добре. Варто тільки знайти причину того, що йому заважає у навчанні: прогалини у знаннях, недостатній рівень пізнавальної самостійності, відсутність інтересу, невпевненість, слабка працездатність чи інші причини. Подолати ці труднощі можна в умовах диференціації навчання.

Найбільш яскравим і самобутнім в обґрунтуванні принципу індивідуального підходу у вітчизняній педагогіці XVIII ст. був відомий педагог-філософ України Г.Сковорода. Саме природа, підкреслював мислитель, є "першопочаткова всьому причина", тому розвинути в процесі виховання та навчання можна лише те, що реально дала людині природа. З цього твердження Г.Сковорода обґрунтував гуманістичний принцип природовідповідності виховання: правильне навчання учнів, розвиток їхніх розумових здібностей, формування особистісних якостей, зміст освіти - вимагає знання можливостей розуму учнів, врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей, підпорядкування засобів впливу на особистість дитини її власному потенціалу. Для Г.Сковороди є важливим і необхідним прагнення розкрити процес пізнання людиною своєї власної сутності, який він називав процесом самопізнання. На його погляд, процес самопізнання є необхідною умовою усвідомлення кожною особистістю свого місця в суспільстві, своєї соціальної ролі, свого морального статусу, а також свого становлення як активної творчої сили суспільства.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання. Врахування індивідуальних відмінностей дитини є однією з важливих умов успіху у вихованні.

Індивідуальний підхід направлений на створення у кожного учня ділового настрою, збудження інтересу до даного уроку. Тому, якщо в учня погане самопочуття, йому необхідно виразити співчуття, дати добру раду і надати необхідну допомогу, при поганому настрої - проявити чуйне відношення, моральну підтримку, постаратися відвернути увагу і привернути до колективної роботи класу.
Також в широкому плані проведено дослідження індивідуального підходу до учнів як найважливішої умови підвищення ефективності навчання М.Д. Соніним. Ним розглянуто здійснення індивідуального підходу до учнів при підготовці до уроку, під час проведення уроку і в позаурочний час. Індивідуальний підхід при підготовці до уроку повинен полягати в тому, щоб на підставі передбачення можливих утруднень при сприйнятті нових знань передбачити, кого про що запитати, кому дати індивідуальне додаткове завдання, які заходи будуть проведені найбільш відстаючим учням, що мають деякі пропуски в знаннях; які питання, які індивідуальні завдання можна буде запропонувати учням-відмінникам, щоб вони не нудьгували на уроці. Окрім цього, відзначає автор, необхідно знати характер, темперамент учня, його здібності та інтерес, зокрема до даного учбового предмету.

Джерело: https://vseosvita.ua/library/individualnij-pidhid-do-ucniv-ak-zasib-dosagnenna-visokoi-rezultativnosti-235064.html#:~:text=Індивідуальний%20підхід%20до%20учнів%20слід,та%20індивідуалізація%20навчальної%20діяльності%20учнів.