Підлітки і селфхарм

      

 Самоушкодження (англ. self-harm) - це умисна спроба завдати собі будь-якої шкоди, яка часто не має на меті здійснення суїциду.

       Найбільш поширеним є спричинення собі фізичної шкоди. Зазвичай самоушкодження здійснюється шляхом нанесення собі порізів, обпікання шкіри, зловживання медикаментами або навіть за допомогою ударів головою об стіну. Може мати місце і опосередкована шкода здоров'ю: заставляти себе замерзати (не вдягати теплих речей, спати взимку без ковдри), не їсти, не пити, необережно переходити дорогу, не відпочивати, працювати забагато. 

       В останні роки зростає кількість підлітків, що заподіюють собі ушкодження. Можна сказати, з’явилася «мода» на селфхарм. Підлітки наносять собі порізи ножами й бритвами, що дозволяє їм заглушити психологічний біль і негативні переживання. Фізичний біль допомагає підліткам отримати контроль над емоційним станом.

       Створюються навіть спеціальні інтернет-ресурси для любителів порізів. Учасники форумів і груп у соціальних мережах знімають на фото і відео процес нанесення самоушкодження й викладають ролики й фото в мережу.

ГРУПИ РИЗИКУ:

     Підлітки можуть наносити собі ушкодження з двох причин:

• спроба придушити емоції й піти від негативних переживань;
• спроба викликати які-небудь емоції (іноді діти підліткового віку відчувають власну бездушність і прагнуть відчути себе живими).

Фактори, що провокують самоушкодження, такі:

• негативна обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти між батьками;
• зайвий перфекціонізм підлітка;
• вплив однолітків, які можуть вважати селфхармінг проявом власної унікальності й несхожості на інших;
• сексуальне насильство;
• наявність невротичного розладу;
• формування залежності, при якій нанесення ушкоджень і заподіяння собі болю стає способом позбутися від гнітючих переживань.

Допомога підлітку

        Допомогти підлітку можна такими способами:

1. Якщо батьки помітили наявність самопорізів, вони не повинні вдавати, що нічого не відбувається. Важливо поговорити з дитиною, відкрито обговорити проблему.
2. Необхідно звернутися до психолога. Батьки можуть піти на перший прийом без дитини, щоб отримати консультацію щодо своїх майбутніх дій.
3. Батьки повинні відмовитися від тиску на підлітка й не пред’являти до нього завищених вимог.

        Зазвичай робота з психологом потрібна для того, щоб вибудувати в сім’ї довірливі відносини. Якщо емоційна підтримка з боку батьків і довіра в сім’ї відсутні, проблему вирішити не вдасться.

        Самоушкодження – досить серйозна проблема, яку ні в якому разі не можна замовчувати. Якщо у вашого родича або друга є самопорізи, не осуджуйте його й не кажіть, що він робить це, щоб привернути до себе увагу. Допомогти може щира розмова, під час якої слід донести до людини, що їй потрібна професійна допомога.

Як підлітку припинити селфхарм?

КРОК 1: ДОВІРТЕСЬ КОМУСЬ

     Якщо ви готові отримати допомогу в боротьбі з самоушкодженням, насамперед довірте свій секрет кому-небудь. Може бути дуже страшно зізнатися в тому, що ви так ретельно приховували, але це може принести величезне полегшення - розповісти, через що ви зараз проходите.
     Вирішити, кому можна довірити таку особисту інформацію, буває складно. Вибрати когось, хто не розголосить усім підряд або чи не спробує керувати твоїм відновленням. Запитай себе, хто приймає й підтримує тебе - це може бути подруга, вчитель, консультант або родич. Утім, не обов'язково вибирати когось із близького оточення, з кола друзів і сім'ї. Часто буває легше поговорити з людиною, котра зможе поглянути на ситуацію збоку й зберігати об'єктивність.

     Як говорити про це? Фокусуйся на своїх почуттях. Замість того, щоб розповідати подробиці самоушкодження - як і що ти робиш, щоб нашкодити собі, - розкажи про почуття й ситуації, які призводять до цього. Так людина, якій ти довіряєш, зможе краще зрозуміти тебе й твої потреби. Ти хочеш отримати допомогу чи пораду? Або просто хочеш поділитися секретом, щоб не тримати все в собі?

КРОК 2. РОЗБЕРИСЯ, ЧОМУ ТИ РІЖЕШ СЕБЕ (АБО НАНОСИШ ІНШІ ТРАВМИ)

- Навчися справлятися зі стресом і гнітючими емоціями.
Розуміння причин, які змушують тебе робити це, - найважливіший крок до відновлення. Зрозумівши, яку функцію виконує для тебе самоушкодження, ти зможеш знайти інші способи отримати необхідне, що в перспективі зменшать твоє бажання шкодити собі. 
       Пам'ятай, що частіше за все самоушкодження - це спосіб упоратися з емоційним болем. Які почуття викликає в тебе бажання порізати або травмувати себе? Смуток? Гнів? Сором? Самотність? Провина? Спустошеність? Навчившись дізнаватися почуття, які викликають хворобливі відчуття, ти зможеш почати пошук більш здорових альтернатив.
- Будь на зв'язку зі своїми почуттями.
Якщо тобі складно визначити почуття-тригери, які провокують самоушкодження, потрібно попрацювати над розумінням емоцій, тобто навчитися розрізняти, що ти відчуваєш і чому. Емоційна обізнаність передбачає можливість визначати й висловлювати свої почуття від моменту до моменту й бачити зв'язок між своїми почуттями й діями.
Ідея про те, щоб звертати увагу на свої почуття - замість того, щоб відгороджуватися від них або випускати пару через самоушкодження, - може здатися лякати.
     Тобі може здаватися, що біль і страх переповнять тебе, але якщо ти не будеш намагатися засуджувати й карати себе, то скоро помітиш, що вони вщухають і змінюються іншими емоціями.

КРОК 3: ЗНАЙТИ НОВІ СПОСОБИ ВПОРАТИСЯ З НЕГАТИВНИМИ ЕМОЦІЯМИ

            Самоушкодження допомагає впоратися з почуттями, якщо ти збираєшся припинити його, потрібно знайти альтернативні способи реакції на ситуації, в яких хочеться порізати або травмувати себе.

 Якщо тобі потрібно висловити біль і сильні емоції, спробуй:
- малювати, розфарбовувати або просто патякати на великому аркуші паперу червоною фарбою або чорнилом,
- писати в щоденник,
- скласти вірш або пісню, щоб розповісти про почуття,
- записати всі негативні почуття, а потім порвати папір на дрібні клаптики,
- послухати музику, яка відображає те, що ти відчуваєш.

Якщо ти намагаєшся заспокоїтися, спробуй:
- прийняти ванну або гарячий душ,
- потискати кішку або собаку, пограти з нею,
- загорнутися в теплу ковдру,
- помасажувати собі шию, руки й ступні,
- послухати заспокійливу музику.

Якщо ти відчуваєш себе самотнім або взагалі нічого не відчуваєш, спробуй:
- зателефонувати подрузі або другові (й зовсім не обов'язково говорити про селфхарм)
- прийняти холодний душ,
- покласти кубик льоду на згин ліктя або коліна,
- пожувати щось із дуже вираженим смаком - гострий перець, м'яту, шкурку грейпфрута і т.п.
- вийди на сайт психологічної допомоги, поспілкуйся в чаті.

Можливі заміни відчуттям від порізів:
- зроби червоним фломастером позначки там, де ти зазвичай ріжеш,
- проведи льодом по тих місцях, де ти зазвичай ріжеш,
- одягни гумку на зап'ястя, руку або ногу, і клацай нею, замість того, щоб різати або бити себе.

Професійна допомога.
     Можливо, у боротьбі зі звичкою самоушкодження тобі також знадобиться професійна допомога й підтримка, Пошукай і цю можливість. Спеціаліст може допомогти тобі розробити нові способи справлятися з проблемами й зрозуміти причини, які призводять тебе до самоушкодження.

     Самоушкодження не виникає з нізвідки. Це зовнішній прояв внутрішнього болю, який часто йде корінням у далеке минуле або раннє дитинство. Часто воно стає відповіддю на пережите насильство, негативне сприйняття свого тіла або інші травматичні ситуації, зокрема ті, про якиі ти не пам'ятаєш, або з якими не бачиш зв'язку.

      Пам’ятайте: якщо людина поділилася з вами своєю проблемою, не можна його висміювати або нехтувати її переживаннями, це може призвести до стресу й появи нових порізів.

Джерело: http://www.vpu25.org.ua/index.php/k2/poradi-psikhologa/item/582-samoushkodzhennia-selfkharm-shcho-tse-take-i-z-chym-ioho-idiat

Лідерство в класному колективі

Найвищим рівнем розвитку групи є колектив. У класі, де склався колектив, кожний школяр усвідомлює себе часткою цілого.

Для такого класу є характерними:

Єдність думок, взаємодопомога й взаємовиручка, у взаєминах — дружелюбність, підтримка, розумне розв’язання конфліктів, якщо вони виникають;

згуртованість, зібраність під час виконання відповідальних завдань (у групі низького рівня така ситуація може зумовлювати образи, агресивну реакцію, відмову від подальшої роботи, навіть конфлікти). У класі, де склався колектив, гарні результати виконання завдань можуть бути й у тому разі, коли клас стимулюють у цілому, вимоги можна й потрібно висувати через колектив.

Знаючи ці взаємини, спільність інтересів, можна створити такі малі групи, у яких учні були б психологічно сумісними для виконання колективної роботи, адже зважання на взаємини між учнями у класі дає змогу сприяти формуванню й подальшому розвитку нових взаємин.

Із метою встановлення дружніх, товариських взаємин доцільно іноді для виконання якогось завдання комплектувати групи зі школярів, які недостатньо симпатизують одне одному, або коли один симпатизує іншому, а той не відповідає йому взаємністю.

Вивчення міжособистісних взаємин дає змогу визначити лідера (або лідерів) у класі. Зазвичай найміцнішим буде клас, де неофіційний лідер водночас є офіційно обраним або призначеним керівником, наприклад старостою та ін.

Якщо такий збіг офіційного й неофіційного лідера відсутній, то в класі можуть сформуватися кілька неофіційних груп зі своїми лідерами. У цьому разі важливо знати взаємини між лідерами неофіційних груп і старостою, а також іншими офіційними лідерами.

Успіх організації й проведення навчальної та виховної роботи залежатиме від того, чи зможе педагог спрямувати всі ці групи в одному напрямку, урахувавши їх інтереси й схильності. Без цього класний колектив може перетворитися на розрізнені групи, що дуже ускладнить роботу.

Важливими також є взаємини офіційних лідерів із рештою учнів класу.

Лідер може бути авторитетним керівником, який диктує решті, що і як потрібно робити.

Можливий і такий лідер, який не втручається у взаємини, що складаються в колективі. Найкращим типом організатора є той, хто сам виявляє активність, постійно пропонує щось однокласникам і водночас радиться з ними, надаючи їм можливість ухвалювати рішення.

Ознаки дитини-лідера

1. Упевненість у собі, висока самооцінка, привабливість для інших.

Із таким учнем усі хочуть дружити. Він не просто поводиться впевнено та вірить у власні сили, а наче заряджає своєю енергією оточуючих. Дитина-лідер завжди знаходиться у центрі уваги та має яскраву індивідуальність. Зазвичай більшість школярів намагаються наслідувати такого учня.

2. Здатність себе презентувати, вміння обирати ефективну модель поведінки.

Дитина-лідер вміє себе презентувати, тобто вміє справити таке враження на оточуючих, яке їй потрібно, адже має певний набір моделей поведінки для досягнення мети. При цьому обирає спосіб поведінки, найефективніший саме у цій конкретній ситуації.

3. Уміння повести за собою.

Ще однією ознакою лідера є вміння об’єднати клас (і не тільки) та повести за собою. Лідери вміють переконувати та наводити аргументи. Не дивно, що решті дітей хочеться бути серед тих, з ким такий учень товаришує, тому вони підтримують кожну його ініціативу.

4. Уміння ефективно комунікувати.

Дитину з лідерськими якостями вирізняє вміння знаходити спільну мову з однолітками. Вона не обов'язково може порозумітися з вчителем, але вміє знайти підхід до того, хто її цікавить. Зазвичай лідеру властивий високий рівень емпатії та емоціного інтелекту, що дозволяє йти до мети, якою б вона не була: перемога у брейн-рингу чи погіршення дисципліни під час уроку.

5. Чітке усвідомлення своєї мети та цілеспрямованість.

Дитина з лідерськими рисами характеру добре знає, чого хоче, та має сміливість йти до мети. Будь то перемога у брейн-рингу чи погіршення дисципліни під час уроку.

Позитивний та негативний лідерський вплив

Ні для кого не є секретом, що вплив лідера у класі, особливо у середній та старшій школі, не завжди позитивний. Погодьтеся, добре, коли учень надихає однокласників вивчати іноземну мову чи займатися спортом, але буває так, що він підбурює школярів до різноманітних порушень дисципліни.

Що ж об’єднує учнів-лідерів? Звісно, прагнення до визнання та самореалізації. Так, дитина може порушувати дисципліну та підбурювати інших зривати уроки і спізнюватися. Але, як це не дивно, вона керується такими самими мотивами, як і той учень чи учениця, хто заохочує власним прикладом до занять спортом. Дитина-лідер – яскрава особистість, тож і спосіб самовираження має яскравий.

Щоб допомогти учню, який справляє негативний вплив на увесь клас, потрібно пам’ятати, що для самореалізації можна обрати не тільки шлях бунту. До речі, якщо у класі є проблеми з дисципліною, придивіться, можливо, лідер класу виражає протест, а інші учні просто його підтримують. Повертаючись до самореалізації та лідерства, поцікавтеся, чого насправді від життя хоче буремний лідер. Запропонуйте альтернативу його впливу на найближче оточення.Можливо,  учень робить усе, щоб відчути свою авторитетність та непересічність.

Типи лідерства

У психології є чимало типологій лідерів та лідерства. Але їх можна об’єднати за трьома напрямами. Давайте розглянемо, які ж існують типи лідерів та лідерства.

1. Ділове лідерство. Розглядаючи цей тип лідерства серед школярства, зауважимо, що воно виявляється на рівні спільних цілей та досягнень. Лідером у такій взаємодії може стати учень, який має найкращі організаторські здібності, дисциплінованість та компетентність у важливих питаннях.

2. Емоційне лідерство. Ґрунтується симпатіях учнів та визначається характером їхнього міжособистісного спілкування. Лідером стає той, хто має ораторські здібності, вміє об’єднати та надихнути ідеєю однокласників. Зазвичай лідерами такого типу стають найпопулярніші учні та учениці у класі чи школі.

3. Ситуативне лідерство. Воно може виявлятися і при діловому, і при емоційному типах лідерства. Ситуативний лідер може повести за собою клас лише у певній ситуації чи за певних обставин. Наприклад, коли більшість однокласників розгубилися та не знають, як вчитинити.

Як спрямувати лідера в позитивне русло та допомогти йому стати ефективним

З’ясуйте, що мотивує лідера і формує ставлення до нього усього колективу.  Щоб розуміти, як допомогти дитині, потрібно оцінити ситуацію. Для цього однієї бесіди недостатньо. Потрібно спостерігати деякий час ситуацію у динаміці: які моделі поведінки і в яких випадках дитина застосовує та як на це реагують інші учні. Важливо визначити, що є найдієвішим засобом впливу на колектив, хто та чому підтримує ініціативи лідера. Усунути негатив, якщо він є. Запросити до бесіди шкільного психолога та поспілкуватися з батьками.

Налагодьте доброзичливі стосунки з учнем-лідером. Зважаючи на те, що він любить та вміє організовувати колективну діяльність, дайте йому доручення об'єднати клас для спільної справи. Важливо, щоб учень бачив у вас друга. Тоді й увесь клас ставитиметься до вас як до однодумця. Дайте активному учню поле для вираження його організаторських здібностей та реалізації цілеспрямованості. А допоможе вам повага до дитини та дипломатичність у спілкуванні з нею.

Приділяти увагу всім лідерам у класі. Може так статися, що у класі не один лідер, а декілька. Вони можуть конкурувати чи навіть конфліктувати. Щоб уникнути загострення ситуації, потрібно приділяти увагу кожному учню-лідеру. Для того, щоб їх згуртувати, дайте відповідальні завдання, враховуючи персональні здібності кожного з них. Задійте всіх лідерів класу в проектній діяльності, де кожен лідер очолить групу та відповідатиме за певний етап виконання роботи. Поясніть активним учням, що лідерство – це, у першу чергу, відповідальність.

Місія вчителя – не тільки формувати в дітей знання із свого предмета, а й навчити їх взаємодіяти з навколишнім світом. Допоможіть дітям із лідерськими здібностями навчитися їх ефективно застосовувати. Ті, хто сьогодні навчаються в школі, завтра стануть дорослими. А допомогти їм стати успішними потрібно вже сьогодні.

Джерело: https://works.doklad.ru/view/u7MxYJ7si5M/all.html

                https://naurok.com.ua/post/ditina-lider-yak-dopomogti-rozkriti-potencial

Дитячий перфекціонізм. Як навчити дитину не засмучуватись через помилки?

Ознаки того, що ваша дитина - перфекціоніст

Задайте собі кілька питань. Якщо ви пізнаєте ці риси у своєму синові або дочці, ви, скоріш за все, ростите і виховуєте перфекціоніста! Отже, чи характерно для вашої дитини:

страх невдачі?

вважати, що помилки - це ознака слабкості?

прагнути схвалення того, як він чи вона виглядає?

бути дуже чутливим до критики?

вважати, що «трійка» (за п'ятибальною шкалою оцінювання) означає повний провал?

жити із великою кількістю жорстких правил або з постійним відчуттям, що ти дуже багато чого повинен?

вважати, що інші досягають успіху з меншими зусиллями?

мати до себе винятково високі вимоги?

бути самокритичним, сором'язливим і легко бентежитися?

відкладати або уникати стресових ситуацій або складних для виконання завдань?

бути схильним до критики інших людей?

відчувати труднощі в ухваленні рішень і у розставлені пріоритетів при виконанні завдань?

переносити головний біль або інші фізичні недуги, якщо результат виявився набагато нижче своїх очікувань або очікувань інших людей?

Коли діти прагнуть до точності у всьому, що вони роблять, перфекціонізм стає їх основною стратегією прийняття рішень і подолання проблем. Це важка, нескінченна робота, яка часто призводить до нерішучості і в результаті не дозволяє досягти мети.

Перфекціонізм створює хибне коло, в якому прагнення докласти все більше й більше зусиль і праці для досягнення мети, ніколи не приносить приємного почуття задоволеності своїми результатами або ж самим собою в цілому. Тим не менш, перфекціонізм важливий для багатьох життєвих починань. Він є стратегією, яка здатна розвивати наполегливість і продукувати інновації, що ведуть до створення нових великих компаній і продуктів.

Шість способів підтримати дитину-перфекціоніста

Допомагаючи уникати пасток перфекціонізму, ми можемо продовжувати встановлювати високі стандарти для своїх дітей і підлітків. У будь-якому віці наступні шість керівних принципів допоможуть дітям врівноважити їх перфекціонізм з більш ефективними стратегіями в реалізації мети.

1. Допоможіть дітям орієнтуватися на процес, а не на кінцевий результат. Процес повинен бути настільки ж захоплюючим, цікавим і корисним, як і досягнення кінцевої мети.

2. Допоможіть дітям вчитися на помилках. Помилки - це не невдачі, а можливості для навчання.

3. Киньте виклик дитячим стандартам досягнення успіху. Наприклад, у шкільному проекті, в якому задіяний клас, або під час завдань на літо, попросіть дитину, щоб вона налаштувалася на 80 або 90 відсотковий успіх, замість 100%. А потім обговоріть результати. Чи зруйнується її світ від того, що вкладені зусилля не були ідеальними і досконалими? Скоріш за все, ні.

4. Якщо ви помітили тривожність або неспокій у дитини, поговоріть з нею про її очікування. Чи відповідають вони реальним характеристикам поставленої мети? Допоможіть їй переосмислити їх і досягти по-справжньому комфортного результату.

5. Коли діти нерішучі і соромляться ризикувати і виштовхувати себе із зони комфорту, певне ставлення до ситуації, необхідне для пробудження в них ініціативності, допоможе долати страхи. Корисними, наприклад, можуть бути наступні питання: «Чого ти найбільше боїшся?» або «Що найгірше може статися?». Отримавши відповіді, ви зможете перемоделювати їх ставлення у більш продуктивне.

6. Навчайте дітей розставляти пріоритети. Не всі завдання варті перфекціоністського підходу. Коли діти навчаться відрізняти важливі завдання від найменш важливих, вони стануть набагато більш успішними.

Навчаємо дитину не засмучуватися через її помилки

Із раннього віку дитячий мозок має потребу з’ясувати, як влаштований світ. Це умова виживання. У цьому дітям добре допомагає вроджена цікавість, оскільки саме вона визначає поведінку дитини. Досліджуючи навколишній світ, діти створюють нейронні зв'язки. Накопичуючи новий досвід, вони розширюють ці зв'язки. Картина світу дитини доповнюється новими деталями.

Нейронні зв'язки перебудовуються, коли дитина припускається помилок (наприклад, робить неправильні прогнози, ґрунтуючись на наявній інформації). У результаті цього зв'язок між передбаченням ситуацій і наявним досвідом стає більш точним. Усе це відбувається несвідомо.

Помилки призводять до фрустрації

Коли діти починають розвивати нові навички (наприклад, розгадувати головоломки або малювати геометричні фігури), вони засмучуються, коли роблять це «неправильно». Навіть коли батьки заспокоюють дитину й кажуть їй, що в помилках немає нічого поганого і з часом вона краще виконуватиме ту чи іншу діяльність, дитина все одно відчуває фрустрацію.

Отримання нових знань і життєвого досвіду пов'язане з невизначеністю й помилками. Багато дітей, котрі ходять у школу, найбільше бояться помилитися перед усім класом. Допоможіть дитині зрозуміти, що невдачі дають їй змогу переглянути її неточні уявлення про світ, які, якщо не внести в них корективи, можуть завадити дитині в майбутньому.

Дозволяйте дітям робити помилки, досліджуючи навколишній світ, оскільки це зміцнює їх нейронні зв'язки, необхідні для навчання, а робота в умовах невизначеності допомагає, зрештою, формувати мозок дитини.

Помилки – потужний інструмент навчання й розвитку

Подібно до того, як у дитини не виходить відразу ходити, говорити й читати, помилки, які вона робить, не означають, що вона не в змозі досягти в чомусь успіху.

Коли дитина не боятиметься помилок, вона навчиться мислити нестандартно, формуватиме ширший погляд на світ. Допоможіть дитині усвідомити, що помилки можуть бути стимулом для розвитку її мозку, і завдяки цьому вона ставатиме впевненішою, наполегливішою і більш творчою при вирішенні тих чи інших завдань чи проблем.

Допоможіть дитині долати невизначеність

Не дозволяючи дитині помилятися, батьки піддають її ризику невдач у реальному житті. Заохочуючи дитину мислити не за шаблоном, самостійно приймати рішення, робити вибір і виправляти свої помилки, ви сприяєте розвитку творчості й гнучкості її мислення.

Як позбавити дитину страху помилок

1. Визнайте свої помилки. Коли ви припускаєтеся помилок, визнайте це перед своєю дитиною. Розкажіть їй про випадки зі свого дитинства, коли ви відчували збентеження або злість через власні помилки. Можливо, вам хотілося звинуватити когось іншого або приховати свою помилку. Розкажіть дитині, що вам буває важко визнавати свої помилки або ви потребуєте більше часу, щоб зрозуміти щось складне.

Мотивуйте дитину розповідати про помилки, допущені нею раніше, про свої почуття із цього приводу. Запитайте, що б вона робила по-іншому, якби знову потрапила в таку ж ситуацію.

2. Мотивуйте дитину за допомогою спогадів. Нагадуйте дитині про те, скільки зусиль вона доклала, щоб виправити допущені помилки, особливо коли вона намагалася розвинути нову навичку. Наприклад, скажіть: «Пам'ятаєш, як ти вчився грати у футбол? У тебе іноді не виходило, але ти не здавався» або «Пам'ятаєш, як ти вчився грати на гітарі? Спочатку тобі було важко вивчити навіть декілька акордів, а тепер ти легко граєш складні мелодії». Допоможіть дитині згадати, що докладені зусилля завжди вели до того, що вона розвивала нові навички й здійснювала менше помилок.

3. Наводьте приклади того, як великі люди допускали помилки. Розкажіть дитині про те, що навіть великі люди допускали помилки, перш ніж досягли успіху. Історія знає безліч таких випадків. Наприклад, великий винахідник Томас Едісон говорив: «Я ніколи не помилявся у своєму житті. Я просто придумав 10 000 ідей, які не працювали».

Інший приклад – відомий американський баскетболіст Майкл Джордан, який говорив: «За свою спортивну кар'єру я промахнувся 9 000 разів і програв більше ніж 300 ігор. 26 разів мені довіряли зробити вирішальний кидок, і я не зміг поцілити. Я зазнавав невдачі за невдачею, і саме це привело мене до успіху».

Таких прикладів безліч. Знайдіть в Інтернеті схожі історії, обговорюйте їх з дитиною.

Крок за кроком навчаючись приймати свої помилки й докладати зусиль, щоб їх виправити, дитина поступово бачитиме в огріхах змогу вдосконалити свої навички. Ви побачите, як дитина ефективніше дає раду проблемам, більше прислухається до конструктивної критики. Такі навички надалі допоможуть їй розширити її уявлення про світ.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/develop/7663/

                 http://gymnasium6.zp.ua/index.php?page=metodi-vihovannya-ditini-perfekts-on-sta

Безпечне користування інтернетом

Онлайн-ігри

Онлайн-ігри – чудова можливість залишатися на зв’язку з друзями, перебуваючи вдома. Ігри можуть добре впливати на координацію, навички вирішення проблем та багатозадачності, а також допомогти сформувати у дітей соціальні навички за допомогою взаємодії з іншими гравцями в інтернеті. Для здорового балансу онлайн та офлайн ігор залучайте дитину до домашніх справ, настільних ігор, малювання, читання книг.

Якщо ваша дитина захоплюється онлайн-іграми, потрібно знати про такі ризики:

• Якщо дитина проводить занадто багато часу в онлайн-іграх, це може негативно вплинути на здоров’я дитини, її здатність до навчання, соціальне та емоційне самопочуття;
• Кібербулінг та грумінг можуть мати місце в тому числі і в чаті онлайн-ігор;
• Ігри можуть мати елементи азартних ігор, що в свою чергу може призвести до нормалізації сприйняття дітьми азартних ігор;
• Ігри, в які грає ваша дитина, можуть не відповідати її віку (вікові обмеження для ігор батьки можуть перевірити онлайн);
• Дитина може, не розуміючи цього, витрачати гроші на ігри (навіть якщо ігра безоплатна, гравцю можуть бути запропоновані покупки всередині гри)

Як регулювати час за комп’ютером?

Під час дистанційного навчання особливо важливо забезпечити баланс між кількістю позашкільного часу, проведеного онлайн та фолайн.

• Під час позашкільних годин вдома встановлюйте часові межі того, коли та як довго ваша дитина може користуватися інтернетом;
• Використовуйте доступні технології – батьківський контроль та інструменти моніторингу часу в інтернеті, які дозволяють вимірювати та встановлювати часові обмеження використання пристрою чи доступу до інтернету.
• Залежно від віку вашої дитини, ви можете укласти сімейну інтернет-угоду, яка б балансувала час, проведений перед екраном, з активностями, проведеними в режимі онлайн.
• Внесіть в ваш домашній розклад офлайн-заняття, наприклад, читання або настільні ігри.
• Скоротіть свій власний час перебування онлайн, щоб бути прикладом гарної поведінки.

Ознаки інтернет-залежності:

• Втома, порушення сну, головний біль, перенапруження очей;
• Зміна апетиту;
• Нехтування особистою гігієною;
• Постійні розповіді про певні онлайн-програми або ігрові сайти;
• Прояви злості на прохання відпочити від онлайн-активності;
• Тривога або дратівливість, коли дитина знаходиться далеко від комп’ютеру чи прострою;
• Поступове віддалення від родини та друзів.

 Корисні посилання:

https://osvita.diia.gov.ua/courses/serial-dlya-batkiv-onlayn-bezpeka-ditey Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті»

https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/bezpeka-ditej-v-interneti

Посібник для батьків та опікунів "COVID-19. Поради з безпеки онлайн"

Законодавство про булінг

Документ визначає механізм реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти всіх типів і форм власності, крім тих, які забезпечують здобуття освіти дорослих.

Порядком визначено, що до булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях, а також за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою.

Ознаками булінгу є систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме: умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна, словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, інші правопорушення насильницького характеру.

Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти є служба освітнього омбудсмена, служби у справах дітей; центри соціальних служб, органи місцевого самоврядування, керівники та інші працівники закладів освіти, засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган, територіальні органи Національної поліції.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу. Також керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок цькування має невідкладно повідомити про це Національній поліції та батькам особи, яка стала стороною булінгу.

Педагогічні (науково-педагогічні) та інші працівники закладу освіти у разі, якщо вони виявляють булінг (цькування), зобов’язані:

• вжити невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу;
• за потреби надати домедичну допомогу та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;
• звернутися (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України;
• повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

Керівник закладу освіти повинен скликати засідання комісії з розгляду випадку булінгу. До складу комісії входять педагогічні (науково-педагогічні) працівники, у тому числі практичний психолог та соціальний педагог закладу освіти, представники служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Джерело: https://pon.org.ua/novyny/7653-zatverdzheno-poryadok-reaguvannya-na-bulng.html

Наказ МОН "Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти"

4 травня - Міжнародний день протидії булінгу

Міжнародний день протидії булінгу відзначається у всьому світі сьогодні, 4 травня.

Булінг – це форма насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичній розправі тощо. Це явище може мати різні форми та проявлятися у різних ситуаціях.

Булінг може бути:

• Фізичний – штовхання, бійки, підніжки, нанесення тілесних ушкоджень тощо.
• Економічний – крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо.
• Психологічний – поширення образливих чуток, ігнорування, погрози, жарти, шантаж тощо.
• Сексуальний – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомка відео у переодягальнях, сексуальні погрози, поширення образиливих чуток тощо.
• Кібербулінг – приниження за допомогою інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, інтернету тощо (пересилка неоднозначних фото, обзивання телефоном, зйомка на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу, цькування через соціальні мережі).

          Посібник для батьків "Булінг: ми всі можемо допомогти це зупинити": посібник

          Посібник "Про булінг для дітей": стоп булінг

Гіперопіка та її наслідки

Кожні батько й мати піклуються про благополуччя й безпеку своєї дитини. Це природно, коли малюк потребує допомоги дорослого, щоб реалізувати й задовольняти свої потреби. Відповідна допомога батьків дозволяє дитині розвиватись у різних сферах: емоційній, соціальній, фізичній, інтелектуальній та пізнавальній. Звучить логічно. Бігати за дитиною з їжею, скрізь возити її у візочку, зашнуровувати взуття та одягати, оберігати від ударів або зідраних колін – також має сенс і підстави. За умови, що це відповідає віку дитини та етапу її розвитку!

Адже чотирирічний малюк може йти пішки на прогулянку й не потребує перевезення у візочку, в якому вже практично не поміщається. У свою чергу, п'ятирічна дитина може сама зашнурувати черевики і сказати, що голодна, її вже не треба годувати з ложечки. Однак якщо ми зашнуровуємо взуття, кажемо щось замість дитини, а прогулянки – це завжди їзда, то можна стверджувати, що таку дитину утримують під ковпаком або ж під «оберігаючою парасолькою». У даному випадку – це атрибути гіперопіки.

Коли ми можемо сказати, що турбота про дитину надмірна? Простіше кажучи, гіперопіка – це купівля сину ігрової приставки, щоб він отримував свою «дозу» рухів і занять спортом, але в безпечних умовах домашнього затишку поруч з батьками, яким однак відомо, що дитина наразі має труднощі у стосунках з людьми. Так, звучить карикатурно, однак відображає суть справи.

Батьки, які оточують дитину гіперопікою, надмірно захищають її від ситуацій, які можуть бути стресогенними, викликати розчарування й наблизити до поразки. Ці ситуації, власне, не що інше, як важкий або незнайомий виклик, що вимагає від дитини самостійності як у діях, так і в мисленні, а іноді пов'язаний з якимось ризиком. Батьки, керуючись турботою й любов'ю, виручають дітей навіть у простих ситуаціях, дивлячись на своє чадо зовсім некритично й надмірно поблажливо.

Як це відображається на дитині?

Для кожного малюка батьки є найбільш важливими й найулюбленішими людьми на світі. Якщо мама й тато кажуть: «Не бігай, бо впадеш», або «Будь обережний, щоб чогось не сталось», «Я боюся за тебе», або «Як ти впораєшся?», то дитина отримує стійке переконання, що світ за межами дому небезпечний і повний всіляких пасток. Це породжує в неї страх!

Крім того, такі висловлювання прищеплюють негативні переконання про самого себе: «Я слабкий», «Я нічого не вмію», «Я не можу», а це призводить до низької самооцінки. У результаті в дитини формується потреба бути поруч з батьками, адже тільки мама й тато є основою та умовою виживання в цій негостинній навколишній реальності. У такій ситуації саме батьки є для дитини єдиною безпечною базою, яка з великою ймовірністю може приймати характер симбіотичних зв'язків.

Життя під ковпаком призводить до ускладнень у соціальних контактах. Якщо дитина відчуває занепокоєння і проявляє симбіотичний зв'язок з батьками, то ізолює себе від групи однолітків. Їй не вистачає навичок ініціювання та побудови товариських стосунків, оскільки при здійсненні невмілих спроб турботливі батьки одразу ж поспішають на допомогу навіть у розмові.

Якщо дитина не має шансів висловити свої аргументи й розповісти про потреби, то як їй стати впевненою в собі і сформувати довіру до своїх світовідчуттів? Усе це призводить до відсутності самостійності й невміння приймати рішення. У цьому хибному колі дитина позбавляється простору для прояву своєї власної самобутності, яка в майбутньому дозволила б їй перетворитись на автономну одиницю.

Виховання дитини – це важке мистецтво, бо кожний наступний етап розвитку віддаляє дитину від батьків за рахунок придбання нових навичок, самостійності та соціальних контактів. А як дозволити піти тому, кого любиш понад усе?..

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/217/

Мобінг та булінг на робочому місці: як не стати жертвою

Проблема мобінгу на робочому місці

Вас часто і, на вашу думку, безпідставно критикують, ігнорують ваші успіхи, перебільшують прорахунки? Вам здається, що ставлення до вас з боку колег і керівництва є упередженим? Ви часто отримуєте від співробітників необхідну інформацію в останній момент або тоді, коли вона вже неактуальна? Ви відчуваєте себе в ізоляції? Ви є об’єктом пліток, насмішок і образ? Що відбувається?

Ймовірно, ви – жертва мобінгу!

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.

Чому виникає мобінг?

Причини можуть бути різними.

Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.

Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.

Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.

Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Ви давно працюєте в колективі й раптом почали відчувати себе небажаною персоною? Що може бути причиною? Можливо, керівник хоче, щоб ви звільнилися. І мобінг – це спосіб, який дозволить, не застосовуючи офіційних заходів, змусити працівника піти. Ймовірно, ви перешкоджаєте чийомусь кар’єрному зростанню.

Або ви – неординарна особистість, яка своєю зовнішністю чи поведінкою дратує оточуючих, що не готові прийняти того, хто відрізняється від них.

Проте завжди слід пам’ятати, що реакція на нашу поведінку є відповіддю на те, що відбувається. Ми власними вчинками можемо провокувати неприйняття. Не так часто жертвою мобінгу стає привітна і доброзичлива людина.

Чим небезпечний мобінг?

Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?

• Шукайте порозуміння з колегами.
• Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.
• Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу). 
• Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.
• Не уникайте спілкування на перерві.
• Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.
• Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.
• Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.
• Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.

Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?

• Не поспішайте звільнятися.
• Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.
• Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.
• Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.
• Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.
• Якщо справа у тому, що керівник хоче вас позбутися, відстоюйте свої права – вимагайте службової перевірки, пояснень, офіційно висловлених претензій. Проте, якщо компромісу не вдалося досягнути, можливо, краще звільнитися. Жодна робота, якою б цікавою і престижною вона не була, не варта життя і психічного здоров’я.

Булінг учнями вчителя

прояви булінгу щодо вчителя:

•  ігнорування;
•  образливі прізвиська;
• обговорення приватного життя вчителя;
•  систематичне порушення дисципліни;
• відмова виконувати вимоги педагога;
•  негативні пости у соцмережах;
•  відправка листів з образами та погрозами (частіше за все – анонімних).

Причини булінгу щодо вчителів

• Найчастіше ініціатором булінгу щодо вчителя стають ті діти, які ображають і своїх однолітків. Це можна порівняти з виходом на новий рівень «майстерності» – коли лідер прагне продемонструвати, що не боїться навіть дорослих.
• Цькують насамперед тих, хто не може за себе постояти. Це педагоги, які проявляють крайню терплячість, дозволяють з себе знущатися, не можуть поставити задираку на місце.
• Однією з найбільше поширених причин є невміння педагога налагодити з учнями гарні взаємини, зворотній зв’язок, неповага до них.
• Важливим фактором є професійне вигорання: якщо учителю самому вже «нічого не хочеться», він є песимістом та вічно незадоволеним – діти це відчувають і підсвідомо «карають» учителя за те, що і їм самим стає нудно. А з іншого боку – підштовхують його до звільнення, щоб на його місце прийшов інший.

Серед інших причин:

•  нетактовна поведінка учителя
• учитель, прагнучи стати учням другом, дозволив їм панібратство (іншими словами, дозволив вилізти собі на голову);
• не слідкує за своїм зовнішнім виглядом;
• закриває очі на проблему та дозволяє деструктивним настроям наростати.

Підбиваючи підсумок: головна причина булінгу щодо педагогів – це втрата їхнього авторитету серед учнів.

У сучасних школах багато вчителів старої радянської закалки. А в той час була апріорна повага до вчителя. Викладачі досі чекають такого ставлення від учнів, але його, на жаль, вже не існує. Професія педагога знецінилася, але люди цього не відчувають, і, як і раніше, вимагають залізної дисципліни і поваги. Діти не готові до цього, тому виникає багато конфліктів.

Що робити?

• По-перше, слід зізнатися самому собі, що ця проблема існує та усвідомити, що педагог став жертвою насилля. Варіант «перечекати» відкинути зразу. Навпаки – про проблему мають знати і адміністрація освітнього закладу, і батьки учнів, які ображають учителя. Потрібно розібратися у причинах, а тоді прибирати наслідки.
• По-друге, педагогу варто замислитися: можливо, він робить щось не так? Чому учні вибрали саме його? Нецікаві уроки? Занадто сувора поведінка? Чи навпаки – дозволив перейти межі дозволеного? Дуже важливо бути цікавим для своїх учнів, проявляти доброзичливість і водночас не перетворюватися на тирана. Не демонструвати свою перевагу, і в той же час не виказувати занепокоєння і страх.
• По-третє, навчитися поважати себе. І не декларативно, а «на ділі». Знати свої права, показати, що педагог готовий їх відстоювати. Не боятися при цьому «підняти на вуха» керівництво закладу, а не мовчки погоджуватися «не виносити сміття».  Якщо ж педагога у цьому не підтримають – то чи варто залишатися на такому місці роботи?
• По-четверте, складіть правила поведінки. Це своєрідна угода з учнями. Важливо прописати у ній не лише обов’язки учнів, а й власні, як і окреслити вчинки-табу. Звичайно, це не юридичний документ, проте визначення правила гри дисциплінує і дозволяє стримати прояви негативної поведінки.

Джерело: http://uire.org.ua/publikatsiyi/buling-z-boku-uchniv-yak-uchitelyu-zahistitisya-vid-nasillya/

                https://naurok.com.ua/post/mobing-yak-ne-stati-zhertvoyu

Якщо дитині не вистачає уваги батьків

Привертання уваги – поведінка типу «мені потрібна твоя особлива увага». Коли батьки, однолітки, колеги чи односельці не реагують на нашу присутність: не бачать, не відповідають, не помічають, що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитись. Хочеться так чи інше дати зрозуміти: я не пусте місце!

Якщо потреба важлива, вона повинна бути задоволена. І діти навчились її задовольняти. Що робить маленьке дитя, коли йому потрібна увага? Його вже навчили, як просити їсти та пити, але як правильно просити уваги? Цього багато людей не знає навіть і в зрілому віці.

Півторарічна дитина методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб отримання уваги. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, розбити, розлити, вдаритись. І тоді мама відірветься від телефону і приділить якусь увагу – нехай негативну, але увагу! У мозку дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги – веди себе погано.

Роби погано – і тебе помітять! Адже в нашому житті прийнято більше уваги приділяти поганій, а не гарній поведінці.

Досягнення визнання та належності  - дві головні потреби, які запрограмовані в нас з народження. Відчуття належності досягається, коли дитина відчуває ємоційний зв’язок із членами родини. Вона знає своє місце в сім’ї, те, як вона вписується в неї. Відчуття визнання приходить від усвідомлення власних можливостей, від розуміння, що дитина може зробити великий внесок в родину і відчувати свою силу, тобто певний рівень впливу та контролю над тим, що відбувається з нею. По суті, кожен має основну потребу в силі і владі, і якщо ми не отримуємо її позитивним способом, то вдаємося до негативних.

Коли діти впевенені у своїй належності, та відчувають визнання, потреби досягати їх за допомогою сварок відпадає. Покарання лише погіршують ситуацію. Внаслідок цього саме страх покарання, а не бажання вчинити правильно керує дітьми, і цей досвід їх не навчає нічого, окрім иого, щоб старатись краще, щоб їх не спіймали. Якщо застосовувати позитивні стратегіїї і брати все найкраще з результатів їх утілення, то ми не лише зможемо попередити непослух унаслідок нестачі відчуття належності та визнання, а й навчимо дітей альтернативної поведінки для благополуччя кожного члена родини.

Прийом «Час для розуму, тіла і душі»

Щоб застосувати прийом, необхідно звільнити десять хвилин один-два рази на день для  дитини. За ці десять хвилин не слід звертати увагу ні на що інше, а  усі свої тіло, розум і душу приділити дитині та тому, що вона робить. Фарбувати нігті з дванадцятирічною донькою або прикидатись літаком для маленького сина? Робіть усе, в межах розумного, що хоче ваша дитина протягом десяти хвилин. Цей прийом допомагає дитині підвищіти не лише почуття належності, коли батьки приділяють їй увагу, а й відчуття значимості і особистої сили, адже їй дають право обирати, чим саме батьки із нею будуть займатись. Коли щодня батьки виокремлюють час на те, щоб налагодити емоційний контакт з дитиною і пізнати її світ, спілкування з нею покращиться. Навіть підлітки охочіше підуть на розмову, якщо батьки час від часу слухатимуть разом із ними музику чи гратимуть в улюблені ігри. Усе це допоможе побудувати стосунки, які назавжди залишаться міцними. Якщо батьки дадуть дитині безумовну любов, приділені час та увага щодня, то матимуть можливість з більшою впевненістю протистояти невиправданим вимогам дитини.

Поради і підказки

• Визначте, коли ви зможете протягом дня суцільно і безроздільно приділяти десять – п’ятнадцять хвилин на кожну дитину;
• З молодшими дітьми можна досягти кращого результати, роблячи прийом двічі на день, адже їм потрібна постійна увага;
• Ізолюйте те, що може відволікати: телефони, комп’ютери, телевізори;
• Дайте цьому часу назву, наприклад, «Час мами та Сашка» або «Час разом» - головне, щоб ви були цілком зосереджені на дитині;
• Будьте винахідливими. Прийом не обов’язково проводити дома. Це може бути часу дорозі. Можна розбутити дитину трохи раніше та влаштувати бій подушками аьо разом бігати, готуючись до змагань;
• Перш ніж почати, переконайтесь, що справа, яку ви робитимете разом, матиме логічне завершення за десять хвилин (якщо більше немає часу);
• Якщо дитина не може сама визначитися, що робити, посидьте разом із нею і складіть список можливих занять, який потім можна повісити на холодильник;
• Цінуйте проведений разом час. Щоразу не забувайте сказати дитині, як вам усе сподобалось, на зразок «Ми чудово провели час! Не дочекаюсь нашої завтрашньої гри!» Так ви заповните потребу дитини в увазі та владі, а також покажете їй, що насолоджуєтесь часом, проведеним із нею;
• Для молодших дітей установлюйте відведений час на таймері, щоб вони знали, що час завершується. Якщо вони сприймають це не надто добре, подумайте, що ви зможете їм запропонувати після цього часу.

Якщо підлітку не сподобалась така ідея

Імовірно, підлітку потрібен час, аби звикнути до цього і навчитись сприймати це не як ще одну можливість для батьків втрутитися в його життя. Не відступайте, навіть обидва почуваєтесь ніяково, спробуйте творчо поставитись до того, що робитимете удвох. Можливо, приготуйте разом щось за новим рецептом, допоможіть відпрацювати удар лівою або дозвольте навчити вас редагувати фотографії онлайн – це допоможе розслабитись та весело провести час. Але не допитуйте дитину про те, що вас цікавить і що вона не готова вам розповісти.

Джерела: http://berdpo.info/news/korisno/poradi_psihologa_shchodo_vihovannya_distsiplinovanosti_u_ditey-id7647.html

Е.Макріді "Я,Я,Я! Як перевиховати егоїстичну дитину (або її батьків)

Чого не слід робити, розмовляючи про домашнє насильство?

🔸 Запитувати «чому ви не пішли?».

Це формулювання звучить так, що жінка, яка пережила насильство, поводиться як пасивна людина, яка не хоче нічого робити для своєї безпеки. Таким чином, на жінку покладають провину за вчинений по відношенню до неї злочин, найчастіше дії жінки продиктовані абсолютно протилежними причинами - бажанням забезпечити максимальну безпеку собі і дітям. Жінки можуть залишатися в аб'юзивних стосунках через страх помсти партнера, через те, що не розуміють, де знайти кошти для існування, через страх за дітей або страх втратити право спілкуватися з ними, через те, що щиро люблять партнера і сподіваються, що він зміниться. Багатьом вдається "розірвати коло" лише після декількох спроб. Найчастіше жінки вирішують нарешті піти від небезпечного партнера через усвідомлення, що він не зміниться, і те, що насильство стає все більш жорстоким.

🔸 Запитувати «чому ви народили дітей від нього».

Питання про вибір «народжувати чи не народжувати» знову переносить відповідальність за злочин на постраждалу від насильства жінку. Нездорові стосунки ніколи не є нескінченним потоком фізичного насильства і образ. Є цикли: спочатку напруга наростає, потім відбувається «вибух» і насильство досягає свого піку. Але після «вибуху» настає стадія «медового місяця»: кривдник може каятися у своїй поведінці, обіцяти, що насильство більше не повториться, піклуватися про постраждалу, купувати подарунки - до тих пір, поки напруга знову не почне наростати.

🔸Говорити постраждалій від насильства жінці, що це був її вибір.

Наскільки вільним може бути вибір жінки, яка перебуває в ситуації постійного насильства і погроз? Відповідальність за насильство завжди лежить на кривдникові. Тільки його вибір - відмовитися від насильства чи ні - має значення в такій ситуації.

🔸 Говорити, що причиною насильства стала поведінка постраждалої.

Дослідження визнають існування факторів, які дозволяють передбачити, що у стосунках з більшою ймовірністю розвинеться ситуація насильства. Це, наприклад, напружена фінансова ситуація в сім'ї або те, що партнер в минулому сам стикався з домашнім насильством. Проте жоден з них не скасовує головного - провини самого кривдника в тому, що відбувається. Відповідальність за насильство завжди лежить на тому, хто його застосовує - якими б не були життєві обставини.

Джерело: Розірви коло

Протидія булінгу: досвід інших країн

Фінляндія

У 2006 році в університеті Турку в Фінляндії було розроблено антибулінгову  програму KiVa (абревіатура фінського терміну «проти булінгу») для учнів віком від 7 до 15 років. Ця програма була затверджена на державному рівні як обовязковий та дієвий спосіб боротьби з булінгом. Майже 90 % державних шкіл користуються нею.

Метою впровадження цієї програми було зменшення поширеності булінгу, протидія виникненню відносин «кривдник – жертва», а також зменшення негативних наслідків цькування. Програма KiVa системна та комплексна, вона передбачає щоденне докладання зусиль для боротьби з булінгом, а не реалізується як тимчасовий проєкт. У Фінляндії ця програма впроваджується з 2006 року і дотепер. Процес носить  загальношкільний характер, тобто на всіх рівнях залучається персонал закладу, учні та їх батьки.

Що ж передбачає досить ефективна програма протидії булінгу, яка використовується в багатьох країнах Європи впродовж майже 10 років?

Програма має три різні версії з урахуванням віку (7-9, 10-12 і 13-15 років) та складається  з двох типів дій: універсальні заходи та визначені дії.

У кожній школі є команда KiVa, до якої зазвичай входять викладачі та персонал, зокрема шкільні консультанти та психологи, що пройшли спеціальні підготовчі курси за програмою KiVa. Така команда займається розслідуванням випадків булінгу або схожих на нього подій.

Коли у школі виникає конфліктна ситуація, дорослий, який першим почув про неї, визначає, чи є це булінг. У разі потреби до справи береться команда KiVa. Учень, який зазнав булінгу, обговорює ситуацію з іншими учасниками цькування. Також команда організовує обговорення з рештою дітей. Вчитель зустрічається з кількома однокласниками жертви і заохочує їх підтримати постраждалу дитину. Проводиться робота і з булером з метою усвідомлення їм своєї поведінки та її зміни.

Універсальні заходи програми KiVa досить обширні, до їх реалізації залучено багато людей.

Для учнів протягом навчального року проводиться курс спеціальних уроків – на різних рівнях навчання для окремих вікових груп. Це 10 уроків тривалістю 45 хвилин кожен. На уроках розкриваються такі теми, як: повага до інших, визнання відмінностей  людей,  визнання та регулювання емоцій, виявлення булінгу, конструктивні дії, якщо ви стали свідком булінгу.

Дуже цікавий захід з протидії цькуванню – спеціальна комп’ютерна гра KiVa. Діти грають у неї на тематичних уроках, на перервах або вдома. В процесі гри школярі стають учасниками віртуальних історій, що дозволяють їм побачити наслідки деяких дій або, навпаки, бездіяльності. Учень-гравець управляє мультиплікаційним аватаром, який потрапляє в ситуації цькування. Це ситуації, які можуть трапитися з дитиною у реальному житті. Наприклад, вона може стати свідком залякування. І їй потрібно вирішити, як поводитися у цій ситуації: прийти на допомогу, проігнорувати чи зробити щось інше. Є різні варіанти захисту жертви, які призводять до різних наслідків та виникнення нових ситуацій. І ось щодо вибору та ймовірних наслідків діти розмірковують в процесі гри.

Також учні можуть потренуватися, як поводитися добре з кимось, які слова підтримки можна сказати і в яких випадках, як проявити співчуття, надати допомогу  іншому. Це теж відбувається у грі. Тобто програма KiVa дозволяє не тільки опанувати навички поведінки у випадках цькування, але й розвиває у дітях доброту, емпатію, повагу до інших.

Останні дослідження фінських вчених показали, що завдяки впровадженню програми KiVa у школах випадки булінгу скоротилися майже на 50 %.

Універсальна або превентивна програма KiVa працює також з батьками. Зокрема, регулярно проводяться загальношкільні та класні батьківські збори, присвячені попередженню булінга. Спеціально для батьків створено сайт, де є загальна інформація на цю тему та інформація щодо конкретних випадків. Керівництво школи та представники команди KiVa тримають постійтний зв’язок з батьками дітей, які вже були у ситуаціях цькування або є потенційними учасниками.

Багато уваги у програмі приділяється навчанню тренерів та персоналу шкіл навичкам поводження та реагування у ситуаціях булінгу, а також протидії йому.

Є KiVa-тренінг для тренерів: триденний тренінг для підготовки персоналу на базі школи з отриманням сертифікату. До підтвердження участі в тренінгу всі майбутні тренери запрошуються на бесіду, щоб бути акредитованими тренером KiVa.

Тренери KiVa можуть навчати та підтримувати школи в межах їх районів.

Також існують тренінги для шкіл. В ідеалі на такому тренінгу мають бути присутні два співробітники кожної школи-учасниці, оскільки існують окремі семінари з універсальної програми для школи та стратегії команди KiVa для боротьби з підтвердженими випадками булінгу. Перед початком навчання школи повинні зареєструватися, щоб отримати доступ до додаткового матеріалу для вчителів, онлайн-ігор та заходів KiVa, а також щоб дати можливість дітям брати участь в онлайн-опитуваннях.

Цікавий факт: персонал на дитячому майданчику ходить у майках KiVa, щоб нагадати дітям про програму.

Чехія

В Чехії використовують декілька засобів, як протистояти цькуванню. Одне з головних правил - "класні уроки", протягом яких вчителі розмовляють із учнями про те, як минув тиждень, які відносини та атмосфера у класі. Це робиться для того, аби діти звикали розмовляти одне із одним про проблеми. Щоб вони вчилися обговорювати також неприємні речі. Аби вони могли сказати про це спокійно та порядно, без агресії. Також у цій школі з 5-го класу є урок, який називається «Я та Ми». Його основне завдання – скріпляти стосунки між дітьми. Аби вони могли обговорювати та конструктивно критикувати одне одного, нікого не ображаючи. Коли ж дитина переходить на другий шкільний рівень (у чеській шкільній системі їх два: 1-6 класи – перший, і 6-9 – другий) – тут заведена коротка подорож для адаптації: учні із вчителем разом виїжджають на 3 дні за місто, де проводять час без навчання у неформальній обстановці. Метою таких поїздок є згуртування колективу, націленого на рішення будь-яких проблем у взаємовідносинах одне з одним.

Джерело: http://osvmarker.com.ua/novini-osviti/2316/

                 https://www.radiosvoboda.org/a/30123070.html