Домашнє насилля: коли не треба мовчати?

 

Сві­то­вий ка­ран­тин че­рез пан­де­мію ко­ро­на­ві­ру­су приз­вів до хви­лі до­машнього на­силь­ства. За да­ни­ми О­ОН, на­вес­ні цього ро­ку у се­редньому кіль­кість ви­пад­ків зрос­ла на 30 %. В Ук­ра­їні ста­тис­ти­ка та­кож нев­тішна. Як­що про­тя­гом усього 2019 ро­ку бу­ло за­фік­со­ва­но 130 ти­сяч звер­нень з при­во­ду до­машнього на­силь­ства, то тіль­ки за пер­ший мі­сяць ка­ран­ти­ну, з 12 бе­рез­ня до 7 квіт­ня, до Нац­по­лі­ції на­дій­шло близь­ко 42 ти­сяч та­ких вик­ли­ків. Що слід зна­ти і як про­ти­ді­яти до­машньому на­сил­лю.

 

Не тіль­ки фі­зич­на аг­ре­сія

 

Хиб­на дум­ка, що на­силь­ством є тіль­ки фі­зич­на аг­ре­сія. Є чи­ма­ло різ­но­ви­дів на­силь­ства, із яким сти­ка­ють­ся вдо­ма: пси­хо­ло­гіч­не, еко­но­міч­не, сек­су­аль­не. Пси­хо­ло­гіч­не на­силь­ство мо­же про­яв­ля­тись у при­ни­жен­ні, за­ля­ку­ван­ні, пе­рес­лі­ду­ван­ні, пос­тій­но­му кон­тро­лі з бо­ку крив­дни­ка і сло­вес­них об­ра­зах. Іг­но­ру­ван­ня, дис­кри­мі­на­ція та шан­таж — все це про­яви пси­хо­ло­гіч­но­го на­силь­ства.

— Ду­же час­то про пси­хо­ло­гіч­не на­силь­ство ка­жуть, що «це прос­то свар­ка», «це прос­то рев­но­щі» і «це нор­маль­но», але це не­нор­маль­но. Те, що при­ни­жує честь та гід­ність осо­би, це і є на­силь­ство, — по­яс­нює ек­спертка гро­мадсь­кої ор­га­ні­за­ції «Ла-Стра­да Ук­ра­їна» Оль­га Ду­не­ба­бі­на.

Під еко­но­міч­ним на­силь­ством слід ро­зу­мі­ти об­ме­жен­ня у дос­ту­пі до гро­шей, пош­коджен­ня май­на, пе­реш­коджан­ня в дос­ту­пі до їжі та жит­ла, об­ме­жен­ня в мож­ли­вос­ті пра­цю­ва­ти або нав­ча­тись. Ґвал­ту­ван­ня, при­мус до сек­су, ва­гіт­ності чи абор­ту вва­жа­ють­ся ви­явом сек­су­аль­но­го на­силь­ства.

— Си­ту­ація склад­на, по-пер­ше, тим, що чи­ма­ло лю­дей ще вва­жа­ють на­силь­ство ви­нят­ко­во по­бит­тям чи зґвал­ту­ван­ням. По-дру­ге, ба­га­то сто­сун­ків бу­ду­ють­ся на по­ру­шен­ні осо­бис­тих кор­до­нів пар­тне­рів і ді­тей. І як­що фі­зич­не чи сек­су­аль­не на­силь­ство кла­си­фі­ку­ва­ти і виз­на­чи­ти лег­ко, то з пси­хо­ло­гіч­ним це на­ба­га­то склад­ні­ше. У де­яких сім’ях за нор­му пос­тій­на об­разли­ва кри­ти­ка, зви­ну­ва­чен­ня, сло­вес­ні об­ра­зи, об­зи­ван­ня не­цен­зурни­ми сло­ва­ми, при­ни­жен­ня, — за­ува­жує пси­хо­ло­ги­ня Ок­са­на Ку­лик.

За ста­тис­ти­кою Мі­ніс­терс­тва со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки, кож­на п’ята ук­ра­їнсь­ка жін­ка сти­ка­ла­ся з ті­єю чи ін­шою фор­мою на­силь­ства. Зви­чай­но, страж­да­ють від цього і чо­ло­ві­ки, але це тіль­ки 10 % від за­галь­ної кіль­кос­ті жертв.

Кон­такти до­по­мо­ги

Ек­спер­ти ка­жуть, що пер­ше пра­ви­ло у ви­пад­ку до­машнього на­силь­ства — не мов­ча­ти. Важ­ли­во роз­ка­за­ти дру­зям, знайомим, су­сі­дам або ро­ди­чам. Їх слід по­пе­ре­ди­ти про мож­ли­ву не­без­пе­ку і поп­ро­си­ти звер­ну­ти­ся до по­лі­ції в ра­зі не­об­хіднос­ті.

Як­що не­має мож­ли­вос­ті роз­по­віс­ти про на­силь­ство знайомим, зав­жди мож­на звер­ну­ти­ся на га­ря­чу лі­нію 1547 з будь­-яко­го те­ле­фо­ну в Ук­ра­їні. Лі­нія є без­коштов­ною, ано­нім­ною та кон­фі­ден­цій­ною. Спе­ці­аліс­ти на­да­дуть пси­хо­ло­гіч­ну і пра­во­ву до­по­мо­гу. Та­кож во­ни мо­жуть по­ра­ди­ти, що ро­би­ти у кон­крет­ній си­ту­ації, у ра­зі пот­ре­би — пе­рем­кну­ти на по­лі­цію.

У де­яких міс­тах Ук­ра­їни мож­на за­те­ле­фо­ну­ва­ти до мо­біль­ної бри­га­ди со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­ної до­по­мо­ги. Їх­ні кон­такти мож­на знай­ти на сай­ті мі­ніс­терс­тва со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки (msp.gov.uа).

Та­кож у квіт­ні МВС за­пус­ти­ло чат-бот у Telegram для про­ти­дії до­машньому на­силь­ству (police_helpbot). Він мо­же до­по­мог­ти вик­ли­ка­ти по­лі­цію або швид­ку, пе­ре­ад­ре­су­ва­ти на спе­ці­аліс­тів бе­зоп­латної пра­во­вої до­по­мо­ги, які на­да­дуть юри­дич­ну кон­суль­та­цію в он­лайн-ре­жи­мі.

Від­по­ві­даль­ність за за­ко­ном

На по­чат­ку ми­ну­ло­го ро­ку в Ук­ра­їні на­був чин­ності за­кон що­до кри­мі­на­лі­за­ції до­машнього на­сил­ля. Як­що ра­ні­ше крив­дни­ка че­ка­ла ли­ше ад­мі­ніс­тра­тив­на від­по­ві­даль­ність, то те­пер заг­ро­жує ре­аль­ний строк. Згід­но із за­ко­ном, ко­жен з ви­дів на­силь­ства пе­ред­ба­чає різ­ну від­по­ві­даль­ність. За­леж­но від тяж­кості зло­чи­ну по­ка­ран­ням мо­жуть бу­ти гро­мадсь­кі ро­бо­ти на строк від 150 до 240 го­дин, арешт до шес­ти мі­ся­ців, об­ме­жен­ня во­лі до п’яти ро­ків або на­віть поз­бавлен­ня во­лі на тер­мін до двох ро­ків.

Ок­ре­мо за­кон пе­ред­ба­чає за­хист ді­тей. Те­пер во­ни вва­жа­ють­ся жер­твою на­силь­ства у то­му ра­зі, як­що бу­ли свід­ка­ми зну­щань. Крім то­го, вчи­те­лі, лі­ка­рі по­вин­ні по­ві­дом­ля­ти в по­лі­цію про пі­доз­ри на­сил­ля що­до ди­ти­ни.

Та­кож роз­ши­ри­лось ко­ло крив­дни­ків. Пра­во­за­хис­ни­ця Оль­га Ду­не­ба­бі­на по­яс­нює: «Як­що ра­ні­ше до­маш­нім на­силь­ством вва­жа­лись ін­ци­ден­ти у под­ружжі, то те­пер роз­ши­рю­єть­ся ко­ло осіб. До нього те­пер від­но­сять ко­лишнього чо­ло­ві­ка/дру­жи­ну, гро­ма­дянсь­кі шлю­би. Роз­ши­ре­не ко­ло осіб, яких виз­на­ють крив­дни­ка­ми: прийом­ні бать­ки, осо­би, які спіль­но про­жи­ва­ють чи про­жи­ва­ли в од­ній ро­ди­ні, рід­ні бра­ти, сес­три, опі­ку­ни й ін­ші ро­ди­чі — дядь­ко, тіт­ка, пле­мін­ни­ці, дво­юрід­ні бра­ти, сес­три, дво­юрід­ні ді­ду­сі та ба­бу­сі».

Поп­ри те, що за ос­танні кіль­ка ро­ків дер­жа­ва за­пус­ти­ла кіль­ка важ­ли­вих про­єк­тів що­до про­ти­дії до­машнього на­сил­ля, си­ту­ація і до­сі склад­на. Важ­ли­вим нап­ря­мом за­ли­ша­єть­ся від­крит­тя при­тул­ків, де пос­траж­да­лі від на­силь­ства мо­жуть по­жи­ти який­сь час. Ця проб­ле­ма ду­же ак­ту­аль­на для не­ве­ли­ких міст і се­лищ. Зви­чай­но, на від­крит­тя та­ких ус­та­нов пот­рібне до­дат­ко­ве фі­нан­су­ван­ня. Особ­ли­во важ­ли­во, щоб пос­траж­да­лі від до­машнього на­силь­ства ма­ли дос­туп до пси­хо­ло­гіч­ної до­по­мо­ги, яка доз­во­лить від­но­ви­ти­ся і ста­ти на но­ги.

Джерело: https://denzadnem.com.ua/aktualno/62196

https://womo.ua/informatsiyna-kampaniya-nasilstvo-movchati-ne-mozhna-govoriti/