Підлітки і правопорушення

 

На сьогоднішній день проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається гострою проблемою українського суспільства. Оскільки школа має здійснювати виховний вплив на здобувачів освіти, розглянемо роль класного керівника в системі профілактики правопорушень серед учнівської молоді.

Діяльність класного керівника покликана урізноманітнювати та пожвавлювати виховну роботу в класі, особливо в колективі старшокласників, спрямовувати її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань школярів. Класний керівник – це педагог, який постійно спілкується з учнями свого класу, різнобічно впливає на на них, сприяє формуванню певних навичок, цінностей, установок, поведінки. Тому роль класного керівника як авторитетної особи, взірця для наслідування є особливо важливою під час планування профілактичної роботи в закладі освіти.

Для успішного проведення профілактичної роботи варто здійснювати її комплексно, систематично, в співпраці із адміністрацією та спеціалістами психологічної служби закладу:

 Вчасне виявлення проблеми дозволить більш ефективно подолати її. Якщо у вашому класі з’явилася дитина із девіантною поведінкою, вчасно повідомляйте про це адміністрації закладу, спеціалістам психологічної служби. В школі щомісячно проводяться засідання Штабу з профілактики правопорушень, на яких обговорюються проблеми дитячої злочинності, правопорушень тощо, розглядаються питання щодо постанови дітей на облік (внутрішкільний чи у групу ризику). Таким чином, роботу з певною дитиною буде сплановано згідно до її потреб, і вона здійснюватиметься комплексно із залученням спеціалістів, міських організацій (ювенальної превенції, служби у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді).

Важливою є і співпраця з батьками учнів.

Як спілкуватись з дітьми з девіантною поведінкою?

1.Звертайте увагу на позитивні якості дитини, помічайте навіть маленькі успіхи.

2. Замість того, щоб віддавати накази, поводитись авторитарно, спробуйте провести бесіду з дитиною, розпитати, як вона живе, чому має таку поведінку, що її не влаштовує, що викликає труднощі.

3. Запобігайте упередженого ставлення до дитини, допомагайте їй формувати позитивний образ в очах оточуючих, розкрити свій потенціал.

4. Залучайте дитину до виконання громадських доручень, громадського життя класу, позашкільної і гурткової роботи. 

5. Якщо ви бачите, що дитина перевіряє межі дозволеного, провокує вас на певну емоційну реакцію на її поведінку, намагайтесь зберігати рівновагу, спокійно донесіть до дитини, чому саме її поведінка є недоцільною.

Можна виділити чотири типа учнів правопорушників:

До першого типу правопорушників – конфліктно-ситуативного з

переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні,

формування особистості яких проходило в позитивному середовищі. У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання,  відносно висока працездатність. Вони – члени колективу класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців. Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому. До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.

До другого типу правопорушників - неврівноважено-ситуативного з

незначною негативною спрямованістю - віднесено учнів, особа яких

формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше

розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам

перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.

У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички

догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Нестійкість поведінки і безволля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де

вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але

воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони

вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали

протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої

життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали

спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.

Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не

останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається

престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням

«гострих почуттів». У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються

сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються

вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття

страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути

покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове

розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви

своїх негативних дій і вчинків.

Третій тип правопорушників - нестійкий з переважаючою

негативною спрямованістю - становлять неповнолітні, які формувалися в

несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання

спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між

особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості

задоволення інтересів обмежені.

Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто

влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні

установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні.

Їм притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації,

формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони

практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються

конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов,

не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко

виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У

групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу «постою

сам за себе». Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є

наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації.

Такі неповнолітні перебувають на обліку в поліції, виправдовують свою та

чужу протиправну поведінку.

Представники цього типу не досягли рівня загальної негативної

спрямованості, але їх попередня поведінка характеризується неодноразово

вчинюваними проступками, аморальними проявами. У таких учнів

відзначається слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють

правопорушення під впливом більш «досвідченого» й активного учасника

групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді вони самі виявляють

дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів,

відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчинюють правопорушення

ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними

правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і

конкретної ситуації.

Ці підлітки емоційно байдужі, грубі у ставленні до близьких їм людей,

мають нахил до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані,

егоїстичні й марнославні, характеризуються надмірною претензійністю.

Найчастіше це єдина дитина в сім’ї. В одних ситуаціях у них спостерігається

підвищене прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же

вони виявляють вражаючу безпомічність, страх і тривогу. Серед них є й такі,

для яких характерна спрямованість на спілкування. Ця потреба виявляється у

прагненні весь вільний час проводити серед однолітків.

Протиправна поведінка у представників даного типу може не

відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, «прикрим

непорозумінням». У таких правопорушників відхилення від норм поведінки

зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від

впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.

У них іноді з’являється бажання виправити свою поведінку. Вони

недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прийняття рішення

про вчинення правопорушення.

До четвертого типу правопорушників - стійкого з негативною

спрямованістю - відносяться учні, особистість яких формувалася у досить несприятливому середовищі. Їх життя проходило в атмосфері сімейних

конфліктів і безладдя, в оточенні дорослих, які систематично вживали

спиртні напої, не мали необхідного мінімуму знань і навичок виховання

дітей, використовували антипедагогічні методи і прийоми, не контролювали

їх поведінку. Це неповнолітні із складною аморальною системою поглядів,

інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за

переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку

в міліції.

У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні колективні

інтереси, а особисті не відповідають правомірним можливостям їх

задоволення. Простежуються звички до безцільного проведення часу,

споживчого способу життя, «вуличного» фольклору. Яскраво виражена

деформація моральних устоїв, як правило, послаблено почуття сорому,

спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й

жорстокість. Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб;

неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість

і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені

зневажанням їх наслідків.

Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою

працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від

колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на

останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери

протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для

вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді

й активно її створюють.

Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної

негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки

особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних

переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями.

Практика свідчить, що «чисті» типи зустрічаються дуже рідко,

найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх

зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести

правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко

окреслених меж, поділ має умовний характер. Склад кожного типу рухливий,

він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза

нею.

Форми профілактичної роботи з учнями

1. Художнє кіно, перегляд відеороликів з подальшим обговоренням на дану тематику (дія шкідливих звичок, відповідальність неповнолітніх, соціальні ролики).

2. Диспут, що дозволить дітям удосконалити навички самостійного оцінювання своїх суджень, аргументації поглядів, правильного ведення дискусії, сприймання протилежної думки, набути нових правових знань, подолати помилкові уявлення.

3.  Правові вікторини.

4. Рольові ігри: запропонуйте учням відтворити певні ситуації, що допоможе подивитись на проблемні явища з іншого боку, обговорити, як треба діяти в тій чи іншій ситуації.

5. Мозковий штурм. Дітям дозволяється висловлювати всі ідеї, які приходять їм на думку, навіть фантастичні – без критики та обговорення. Надалі всі думки систематизуються, оцінюються.

6. Метод сценарію, який полягає у моделюванні майбутнього, наприклад: «Як ви уявляєте собі Конституцію через 10 років?».

7. Створення ментальних карт (мапи думок). Це візуалізація мислення. Спочатку виділяється основне поняття, від якого відгалужуються ідеї, завдання, кроки, необхідні для реалізації певного проекту або задумки. Не рекомендується використовувати традиційні таблиці і схеми, тоді як важливо підходити до створення ментальної мапи творчо. Можна додавати малюнки, асоціації, плани.

8. Метод вивчення проблемних ситуацій. Учням надаються ситуації, взяті з життя, і пропонується оцінити їх та подумати, як можна було б змінити поведінку людей, знайти альтернативне вирішення проблеми.

Джерело: https://naurok.com.ua/rol-klasnogo-kerivnika-schodo-profilaktiki-pravoporushen-sered-uchniv-klasu-83039.html

Каравайко В.Л. "Превентивне виховання та профілактика негативних явищ в учнівському середовищі" (Чергнігівський будівельний ліцей).