Ідея
того, що люди володіють невід’ємними правами, корениться в багатьох культурах і
стародавніх традиціях. Численні приклади шанованих правителів і найважливіших
збірників законів з історії людства показують нам, що цінності, втілені в
правах людини, не є ні «західним винаходом», ні винаходом ХХ століття. Вони є
реакцією на всесвітні потреби людей і на пошук справедливості. Усі
суспільства мають свої ідеали і системи забезпечення справедливості, чи в усних чи в письмових традиціях, хоча не всі
ці традиції збереглися.
Стародавня
історія
Людина є людиною лише через інших людей.
• Звід законів царя Хаммурапі у Вавилонії
(близько 2000 до н.е.) був першим писаним кодексом законів, заснованих царем
Вавилона. У ньому давалася обітниця «здійснювати в царстві справедливе
правління, винищувати злих і жорстоких, не дозволяти сильним пригноблювати
слабких, ... просвіщати країну і сприяти благополуччю народу».
• До нас дійшли слова давньоєгипетського
фараона (близько 2000 до н.е.), який давав вказівку своїм підлеглим: «Коли з
Верхнього або Нижнього Нілу приїжджає прохач, зробіть так, щоб все проходило
відповідно до закону, щоб був дотриманий звичай і поважалися права кожної
людини».
• Хартія Кіра (близько 539 р. до н.е.) була
складена царем Персії для народу його царства і визнавала права на свободу,
безпеку, свободу пересування, а також деякі соціальні та економічні права.
•
Учення Конфуція (500 ст. д.н.е.) містить, як центральну тему, концепцію дітей
або співчуття та любові до інших. Конфуцій казав: «Того, чого собі не бажаєте,
не робіть іншим». Доктор Пенг-чун Чанг, китайський експерт по конфуціанству,
який відіграв активну роль в укладанні Загальної декларації прав людини, вірив,
що конфуціанство заклало підґрунтя для ідей щодо прав людини.
• Імам Алі Ібн Аль Хуссеін написав Епістолу
по правам на початку 8 століття нашої ери. Наскільки нам відомо, цей лист —
перший документ, який впорядковує головні права, як вони сприймалися на той
час, і перша спроба, яка не порівнює концепцію прав в їх негативному аспекті.
Епістола методично перераховує 50 таких прав. Вони створені в дусі, зосередженому
на ранніх ісламських заповідях.
• Хартія ду Манде (1222 н. е.) і хартія де
Kurukan Fuga (1236 нашої ери), засновані на систематизації усних традицій із
Західної Африки, підтверджують такі принципи, як децентралізація, збереження
довколишнього середо- вища, прав людини і культурної різноманітності.
• Африканський світогляд «убунту» в
своїй сутності включає
все, що означає бути людиною.
Убунту підкреслює повагу до усіх членів громади, гостинність і
шляхетність. Поняття про
Убунту підсумоване в
цьому:
«Людина
є нею лише через інших людей». Ця думка має глибинний сенс для прав людини.
Якщо ми люди лише через інших, тоді нелюдяність до інших також позбавляє нас
самих гуманності — звідси потреба просувати права інших, прощати і отримувати
прощення і поважати права інших людей.
Які
особистості в історії вашої країни (політичні, літературні і релігійні)
відстоювали ідеали прав людини або боролися за них?
З
13 по 18 століття
Еволюція ідеї щодо універсальних прав людини
походить з підвалин понять про гідність і повагу в цивілізаціях усього світу
впродовж століть. Однак розвиток ідеї про те, що ця повага має бути закріплена
в законі, відбувався протягом значно більшої кількості поколінь. Ми часто
черпаємо рішучість для узаконення поняття прав з певного історичного досвіду.
Він, безперечно, не є невичерпним джерелом. З розширенням наших знань історії
інших культур, без сумніву ми теж виявимо історичний імпульс законодавчих прав
також в інших культурах.
• В 1215 р. англійські вельможі і духівництво
змусили короля Англії підкорятися закону, розробивши Велику Хартію
вольностей (Магна Карта). Магна Карта
захищала лише права привілейованих (шляхтичів) і тому не стосувалася прав
людини як таких. Він став широко цитованим документом про захист вольностей,
тому що представляв обмеження королівської влади і визнання свобод і прав інших
людей.
• У 1689 році Парламент прийняв закон, в
якому заявлялося, що він більше не терпітиме королівського втручання у свої
справи. Цей документ, відомий як Білль про права, забороняв монарху припиняти
дію законів без згоди парламенту, обумовлював вільні вибори членів парламенту і
декларував, що свобода слова в парламенті не могла бути оскаржена ні в судах,
ні де-небудь ще.
• Хьюг де Грут (1583–1645 рр.) має відношення
до запровадження міжнародного права. Його книжка Про закони війни і миру
пропонує систему загальних принципів, заснованих на «натуральному праві», яке,
на його думку, має об’єднати всі нації, незалежно від місцевих законів та
звичаїв. Впродовж 17 і 18 століть в Європі, деякі філософи розвинули далі
концепцію «натуральних прав». • Джон
Лок (1689) розвинув теорію,що кожна
людина має певні права,що походять від власної природи,
а не від уряду і його законів. Законність
уряду, фактично, засновувалась
на тому, що
він надавав ці природні права.
Ідея, що ці природні права повинні
надати право людям на певний
правовий захист, набула
більшого поширення і знайшла своє відображення в конституціях
деяких країн. Права людини переформулювали цю ідею, а також довели те саме
стосовно відносин між урядами і громадянами.
• Джон Лок (1689) розвинув теорію,що
кожна людина має
певні права,що походять від власної природи, а не від уряду і його
законів. Законність уряду, фактично,
засновувалась на тому,
що він надавав ці природні права. Ідея, що ці
природні права повинні надати право людям на певний правовий захист,
набула більшого поширення
і знайшла своє відображення в конституціях деяких країн. Права людини
переформулювали цю ідею, а також довели те саме стосовно відносин між урядами і
громадянами.
• В 1776 році більшість британських колоній в
Північній Америці проголосили
незалежність
від Британської Імперії в Декларації Незалежності Сполучених Штатів. Вона
здебільшого базувалася на «природному праві» теорії Лока і Монтеск’є. На основі
переконання про сутність обмеження державної влади і захисту свободи,
Декларація пропагувала такі поняття: невід’ємні права; захист особистих прав;
свобода слова, преси, петіцій і зібрань; недоторканність приватного життя;
належні правові процедури; рівність перед законом і свобода віросповідання.
• В 1789 році французи повалили монархію і
заснували першу Французьку Республіку. Французька Декларація Прав
людини і громадянина
взяла свій початок від революції і була написана представниками
духівництва, дворянства і звичайних людей, які написали її щоб втілити думки
діячів Просвітництва, таких як Вольтер, Монтеск’є, енциклопедистів і Руссо.
Декларація критикувала політичну і правову системи монархії і визначала
природні права людини такі як «свобода, власність, безпека і право на протидію
гнобленню». Вона замінила систему аристократичних привілеїв, яка існувала за
монархії, принципом рівності перед законом. Її терміни рівності і
теоретична концепція рівних
прав, однак, потребувала
часу для практичного застосування. Суспільство було глибоко нерівним, а
забезпечення її виконання тривало б цілі покоління.
Закон
про права — це те, на що люди мають права перед будь-яким урядом в світі,
загальним чи місцевим, і те, в чому їм не може бути відмовлено ніяким
справедливим
урядом».
Томас
Джефферсон, 1787
Мета
будь-якого політичного об’єднання полягає у збереженні природних і невід’ємних
прав людини. Ці права: свобода, власність, безпека і протидія гнобленню.
Декларація
Прав людини і громадянина, 1789.
Франція
Людина
будучи... по своїй природі вільна, рівна і незалежна, ніхто не може бути...
підкорений політичній владі іншого без своєї згоди.
Джон
Лок
Ранні
міжнародні угоди: рабство і праця
У
XIX і XX століттях ряд проблем зі сфери прав людини привернув широку увагу і
став розглядатися на міжнародному рівні, починаючи з таких питань, як рабство,
кріпосне право, жорстокі умови праці та дитячої праці. Приблизно до цього часу
належить і прийняття перших міжнародних угод, що відносяться до прав людини.
Хоча пропонуючи корисний захист, основою таких угод були взаємні зобов’язання
між державами. Це знаходиться в різкому контрасті з сучасними угодами з прав
людини, де такі зобов’язання належать безпосередньо власникам індивідуальних
прав.
• В
Англії та Франції
рабство було оголошено
поза законом приблизно на початку XIX століття, а в 1814
році британський і французький уряди підписали Паризький договір про співпрацю
з метою припинення работоргівлі. На Брюссельської конференції 1890 був
підписаний Акт проти рабства, який пізніше був ратифікований вісімнадцятьма
державами, заявивши цим про свій намір покласти край трафіку африканських
рабів.
• Це, однак, не стосувалось примусової праці
і постійних і жорстоких умов праці. Навіть 1926 Міжнародна
Конвенція Рабства, мала на меті скасування рабства в усіх його формах, але не
впливала на загальну практику примусової праці аж до кінця сорокових.
• Створення Міжнародної організації праці
(МОП) в 1919 році відображає переконання
у тому, що
універсальний і тривалий
мир може бутидосягнутий, лише якщо заснований на
соціальній справедливості. МОП розвинула систему міжнародних стандартів праці,
що відстоювали пристойну і продуктивну працю, свободу, рівність, безпеку і
гідність.
• Однією з сфер роботи МОП були
заходи,спрямовані на боротьбу проти дитячої праці, особливо в її найгірших
проявах. Ця робота стосується багатьох напрямків діяльності в цій сфері і до
сьогодні, включаючи сприяння укладенню міжнародних угод з дитячої праці, таких
як Конвенція МОП номер 182 щодо найгірших форм дитячої праці і Конвенція МОП
номер 138 щодо мінімального віку працевлаштування.
• Протягом 1899-1977 років було прийнято
низку важливих угод в сфері міжнародного гуманітарного права, ознаменувавши ще
одну сферу раннього співробітництва між державами. Міжнародне гуманітарне право врегульовує ведення
збройних конфліктів. Права людини можуть застосовуватися паралельно з
міжнародним гуманітарним правом в багатьох сферах, наприклад у ставленні до
в’язнів. Однак, міжнародне гуманітарне право більше спеціалізується і деталізує
все, що стосується багатьох інших питань під час конфліктів, наприклад
дозволене використання зброї і військової техніки.
Краще
голодувати вільним, а ніж бути гладким рабом.
Езоп
Як ви
вважаєте, чому виникла
необхідність в прийнятті
міжнародних угод, замість
розробки окремими країними власних стандартів?
XX
століття
Війни будуть вестися й надалі, аж доки людство буде
нездатним помічати, що людська природа подібна, не важливо, де б на землі ми не
опинилися.
П’єрр Дако
Ідея захисту прав людини від зловживань урядової
влади через закон стала набувати ширшого схвалення в ХХ столітті, особливо
після створення Ліги Націй і Міжнародної організації праці і їх роботи в сфері
прав меншин, праці та інших питань. Важливість систематизації цих прав в
письмовій формі вже була визнана країнами і, таким чином, описані вище
документи стали ранніми попередниками багатьох сучасних угод з прав людини.
Однак, саме події Другої світової війни дійсно вивели права людини на
міжнародний рівень. Жахливі звірства, скоєні під час цієї війни, у тому числі
голокост і масові воєнні злочини, спричинили виникнення наступного органу
міжнародного права, і насамперед, створення прав людини такими, які нам відомі
зараз.
Статут Організації Об’єднаних Націй, підписаний 26
червня 1945 р., відобразив це положення.
Статут заявляє, що
основним завданням ООН є
«позбавити прийдешні покоління від лиха війни» і «знов утвердити віру в основні
права людини, гідність і цінність людської особистості, рівноправність
чоловіків і жінок».
Загальна декларація прав людини була розроблена
Комісією з прав людини ООН і прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948
року. Всесвітня Декларація прав людини, без сумніву, є новаторською і продовжує
слугувати як найважливіший глобальний інструмент по правам людини. Хоча не
будучи досі юридично обов’язковою, ВДПЛ послужила спонуканням поза численними
зобов’язаннями щодо прав людини, чи на
національному, регіональному або
міжнародному рівнях. Відтоді ряд ключових інструментів, які гарантують її
принципи, також були розроблені і погоджені міжнародною громадою.
Джерело: https://www.coe.int/web/portal/home
Комментариев нет:
Отправить комментарий