Чому діти втікають?

Чому вони йдуть?

«Є діти, які тікають з дому, щоб показати характер і домогтися свого, — говорить Ірина Салтиковська, координаторка пошуково-рятувальної групи «Лиза Алерт». 

Буває, тікають діти, які ростуть в атмосфері гіперопіки — і тоді всі дуже дивуються: ми його так любимо, у нього і няня, і мама, і бабуся, а він втік. Іноді дитина тікає з жаги пригод, в пошуку нових відчуттів, за щось помститися. Але основні причини інші: недовіра до батьків, непорозуміння в родині, страх покарання. Великий відсоток «бігунків»  — діти з неблагополучних сімей, але це може статися і в найзвичайнішій благополучній сім'ї».

Сучасні діти часто тікають досить рано — починаючи з 10-12 років. Один з основних мотивів — непорозуміння в сім'ї.

Наприклад, коли батьки в конфліктній ситуації беззастережно встають на сторону вчителя. Але діти гостро сприймають несправедливість відносно себе та своїх друзів.

І якщо дитина, зіштовхнувшись з неправотою дорослого в школі, не знаходить підтримки у своїх батьків, тому що для них вчитель завжди правий, для неї це може стати причиною для втечі.

Діти тікають, коли бояться покарання. Якщо дитину сильно лають вдома за зіпсовані або втрачені речі, то вона може втекти, через те, що розбила телефон. І в цьому випадку висновки треба робити батькам, а не дитині. Але вони цього часто не роблять, і тоді ми отримуємо втікача-рецидивіста.

Діти часто тікають, якщо їх лають за погані оцінки. «Усім хочеться, щоб дитина була круглим відмінником, але не у всіх виходить. Чому, замість того щоб допомогти дитині підтягнути ті предмети, де у неї проблеми, або визнати її нездатність до тих чи інших дисциплін, її залякують до такої міри, що вона йде з дому, отримавши двійку?»

Старші діти, років 13-15, втікають зазвичай через те, що вдома «передавлюють», а їм хочеться волі, у них з'явилася жага пригод, хочеться спробувати інше життя.

Ще одна причина для дітей такого віку — неприйняття вдома їх друзів, дівчат чи хлопців або рання «доросла» поведінка, до якої батьки не готові.

Ірина згадує такий випадок зі своєї практики: хлопчик 15 років почав зустрічатися з 14-річною дівчинкою з іншого району, проводжав її ввечері додому, але вона часто спізнювалася, батьки її лаяли, і вона зібралася піти з дому. Хлопчик подзвонив мамі і сказав: «Я люблю Дашу, але її лають за мене, можна вона буде жити у нас?» Мама запитала: «Ти очманів?» Тоді хлопчик зібрав речі і пішов зі своєї Дашею.

Це сигнал, що пора перестати сприймати дитину як свою власність і що треба почати дивитися на неї як на дорослого. У цьому віці діти часто вчаться відстоювати любов, дружбу, вчаться жити, бути вірними своїм друзям і коханим, вони роблять це з юнацьким максималізмом, але ці прояви слід поважати».

Що робити, якщо дитина втекла

Головна проблема, що дитина швидко змінює настрій, але повернутися до батьків стає страшно. Бо точно буде покарання. І це лише загострює проблему.

У цей час, батьки відчувають і переживають багато всього – від страху до відчаю, від молитви до агресії, від безсилля до паніки, – розповідає психологиня. – Додається ще й оцінка оточуючих: ніби що то за батьки. Але втечі дітей мають не лише неблагополучні або педагогічно незрілі батьки. Тут треба правильно підтримати.

Перше, що треба зробити в ситуації, якщо пропала дитина, — звертатися в поліцію, писати заяву, пам'ятати, що у вас зобов'язані її прийняти. Поліція, сусіди і родичі люблять говорити: нічого страшного, погуляє і прийде. Так, таке часто буває, але краще починати шукати відразу, тому що місто сповнене небезпек.

До розмови з поліцією і пошукачами треба підготувати список місць, цікавих дитині, згадати її захоплення, друзів, оцінити пропажу речей і грошей, згадати, у що вона була одягнена, знайти найсвіжішу фотографію, бажано в тому одязі, в якому вона пішла, постаратися домогтися деталізації дзвінків і повідомлень по мобільному телефону.

Іноді родичі самі роблять і розклеюють їх по району, де пропала дитина. Те ж саме може зробити поліція.

Як уникнути втечі

«Батькам необхідно час від часу говорити зі своїми дітьми, про межі спілкування у родині. Попереджати, що ні оцінки в школі, ні інші, можливо помилкові, вчинки, ніколи не дадуть приводу менше любити їх дитину», – говорить психологиня.

Не варто також вважати дитячі проблеми дрібними і маловажливими. «Добре бути в курсі того, чим дитина живе, які у неї інтереси, чи зареєстрована вона у соцмережах, і в яких групах там перебуває. Але, коли я питаю батьків про те, що їх дитина робить в інтернеті, часто чую у відповідь: Не знаю, не розумію, я ніде не зареєстрована, це все пустощі, мені нецікаво», — розповідає Ірина Салтиковська.

Втеча — це протест, зазвичай за ним стоїть певна вимога: або пом'якшити домашній режим, або змиритися з тим, що вона не математик, або поважати її право на рок-музику, на тунелі у вухах, на інших друзів.

Як поводити себе після повернення

Коли дитина опиняється вдома після втечі, від першої реакції батьків залежить те, чи доведеться знову поліції і пошуковикам виїжджати на пошук цієї ж дитини.

Дитячий психолог Анастасія Кузнєцова визнає, що перша природна реакція батьків, коли дитину повернули, — бажання її  вбити на місці. «І я як психолог можу сказати правильні слова: не треба кричати, ображати, — каже Анастасія. — Але я вважаю, що батьки не повинні відмовляти собі у вияві власних емоцій, інша справа, що це має бути опосередковано. Найрозумніша реакція, на мій погляд, така: «Вибач мене за те, що ти зараз почуєш, але я не можу цього не сказати». І далі вже говорити те, що ви думаєте про її вчинок».

Просто прийняти назад з радістю, не сказавши про свої переживання, теж не варіант: дитині слід знати про турботу батьків

Реакція на повернення дитини повинна бути адекватна причині втечі. Якщо вона демонстративно пішла з дому, щоб показати батькам, що вони більше не мають на неї впливу, спробувала перехопити владу, то батьки, звичайно, повинні їй показати, у кого влада все-таки залишається. А якщо це був конфлікт або нещасна любов, то це зовсім інша ситуація й інша батьківська реакція. «Якщо він побоявся прийти додому, тому що його не атестували з математики, а у батьків щодо його математики завищені очікування, звичайно, перше, що він повинен почути вдома  по поверненні «Неважливо, що в тебе там з математикою, ти можеш мені про це сказати», — говорить психологиня.

Джерело: https://cukr.city/experience/2019/chomu-dity-tikaiut-z-domu-i-shcho-robyty/

Що робити якщо ваша дитина булер?

   

Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та "крутими". Деякі діти булять тому, що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання і приниження слабших за себе. Діти булять, щоб ловити захполені погляди оточення, а відчуття переваги над іншим приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.

     Булінг завдає психологічної шкоди не лише жертвам, а й агресорам. Будьте уважні, якщо ваша дитина:

- любить самостверджуватися і керувати, маніпулює іншими дітьми в іграх;

- надто перебірлива у спілкуванні;

- отримує задоволення від образ, висміювання або побиття інших дітей;

- агресивна та зухвала;

- занадто категорічна, ділить світ на біле та чорне;

- легко зривається на негативні судження або дії щодо інших;

- має нестабільні стосунки з друзями.

   Булінг завдає фізичного та емоційного болю іншим дітям. Але дитині-агресору увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ви зрозуміли, що ваша дитина - булер, негайно дійте:

- відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається. З'ясуйте, як вона ставиться до своїх дій і як на них реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять" або "він заслуговує на це";

- уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на фактах, а не на припущеннях;

- не применшуйте серйозності кліше на кшталт "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки - просто дитячі жарти, природна частина дитинства";

- Поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносять цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі із сексуальним подтекстом, бойкот або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання і жести.

- Діти-агресори заперечують булінг так довго, наскільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може зашкодити не лише жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг буде впливати на всії учасників конфлікту.

- Дайтие зрозуміти дитині, що агресивна поведінка - серйозна проблема, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити насильство.

- Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок із вчителями, щоб впевнитись - дитина прагне змінити ситуацію.

- Загрози і покарання не спрацьовують. Можливо, на деякий час це припинить булінг, та в перспективі це може лише посилити агресію і невдоволення.

- Не слід концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, відсторонюється від почуттів іншої людини.

- Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми дитини та розлади поведінки. Порадьтесь зі шкільним чи дитячим психологом.

Джерело: https://www.stopbullying.com.ua/uploads/material/file_uk/3/02.pdf

Як приборкати емоції?

Емоції мають біологічну складову. Емоції - це фізичні відчуття в тілі, і мозок реагує на ці відчуття, стимулюючи подальші нервові і гормональні реакції. Це складний процес, і в кінцевому підсумку може мати позитивний чи негативний вплив на ваше самопочуття. 

Умій володіти собою

1. Пам'ятай: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм - постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

 Пам'ятай: кожна людина - така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

4. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

5. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм - джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам'ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам'ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

7. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях своєї життєдіяльності. 

8. Будь толерантною особистістю.

Навчись правильно виражати гнів

Ключ до всіх емоцій – знання того, як їх виявляти. Щоб зрозуміти свої емоції, ви потребуватимете певного часу, тому що емоції постійно змінюються й завдають болю. Коли ви виявляєте свої емоції (смієтеся, коли вам радісно, або плачете, коли сумно), то стаєте щасливішими. Із почуттям гніву дещо складніше, але є способи виразити і його, при цьому не втрачаючи самовладання.

Найгірше, що ви можете робити у хвилини гніву, – ламати речі або розкидати їх кімнатою. Зрештою, вони ще знадобляться вам або їх власнику.

Деякі люди, щоб виплеснути гнів, не цураються побити подушку або вдарити нею об стіну. Цей спосіб досить безпечний – він не шкодить ні подушці, ні стіні, ні вам.

Використовуйте техніки, що допомагають опанувати гнів

Подеколи висловити свої емоції немає змоги. Проте потреба виплеснути гнів лишається. Найкраще для цього прислужаться техніки самоконтролю. Для їх опанування може знадобитися певний час, але ці техніки справді працюють.

Почніть із глибокого дихання. Гнів викликає викид адреналіну в кров, і завдяки глибокому диханню ви можете розслабитися та зменшити його концентрацію. Якщо вам важко глибоко дихати, просто повільно порахуйте до десяти.

Самоконтроль важливий не тільки в підлітковому віці. Він знадобиться вам упродовж усього життя. Самоконтроль потрібен, навіть якщо ви цього не усвідомлюєте. Контролюючи себе, ви не скривдите маму, критикуючи обід, який вона приготувала, або товариша, захопленого новим напрямком у музиці. Складність у тому, що коли у вас змінюється гормональний фон і з'являються нові емоції, вам стає важче контролювати себе. І щоб знову навчитися цього, вам необхідно докласти зусиль.

Навчіться розуміти свої почуття

Пробуючи контролювати свої емоції, ви маєте більше дізнатися про почуття гніву й навчитися його розпізнавати. Навчіться вловлювати свій гнів до того, як він набере такої потужності, що контролювати його стане неможливо.

Перший крок в управлінні гнівом – це точно знати, що ви відчуваєте в той чи інший момент. Ви можете думати, що ваші почуття – це щось неправильне або несправедливе. Але важливо прийняти свої почуття й спробувати зрозуміти, що їх викликало. Коли ви будете знати, що викликало у вас гнів, ви зможете його опанувати.

Перш ніж намагатися втрутитися в ситуацію, яка спричинила у вас гнів, подумайте про інші способи впоратися з нею. Ви можете вдарити свого кривдника, але це не означає, що так варто робити. Продумайте різні варіанти ваших дій і їх можливі наслідки, перш ніж реагувати на ситуацію. Це дасть вам повне уявлення про те, який варіант для вас є найкращим. Такий метод широко відомий як «управління ризиками», і дуже важливо, щоб підлітки оволоділи ним. Це допоможе їм уникнути багатьох неприємних наслідків.

Порахуй до 10 перед тим, як щось зробити: написати коментар в соцмережі, наприклад, або сісти в машину з нетверезим чоловіком, або переказати плітку. Просто порахуй повільно до 10 (до 20 або до 100) - нехай префронтальная кора отримає час, щоб проаналізувати і вирішити, що робити.

Не проси чогось, до чого ти не готовий. Якщо ти знаєш, що в певній ситуації не зможеш правильно приймати рішення - не лізь у цю ситуацію.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/6883/

                

Прояви агресії у дітей: як діяти?

Останнім часом проблема дитячої агресії стала актуальнішою, оскільки посилилась соціальна напруженість у суспільстві, як наслідок – емоційна нестабільність дорослих, психологічна неврівноваженість окремих сімей. Це призводить до підвищення тривожності, агресивних реакцій у дітей.

Несприятливі чинники, які призводять до агресивної поведінки:

• Неуважність дорослих до нервово-психічного стану дитини;
• Завищені вимоги та нехтування потребами;
• Стилі виховання дорослих, що не відповідає індивідуальним особливостям дитини;
• Зразок агресивної поведінки від авторитетних дорослих чи від улюблюлених екранних героїв.

Напрями роботи

Зважаючи на причини, які спонукають дітей до агресивних дій, роботу з дітьми з агресивною поведінкою, а також профілактичну роботу потрібно проводити в тих напрямах, які дадуть змогу задовільнити або компенсувати заблоковані (незадоволені) потреби дитини.

Напрями роботи з агресивними дітьми

·        Формування адекватної самооцінки

·        Розвиток комунікативних навичок

·        Зниження емоційної напруженості та особистісної тривожності. Навчання дітей засобам вираження гніву у прийнятній формі

·        Формування навичок самоконтролю. Навчання прийомам саморегуляції, уміння тримати себе в руках у різних ситуаціях.

·        Розвиток здатності розуміти емоційний стан іншої людини.

·        Формування емпатії, довіри до людей.

Працюючи з агресивними дітьми, важливо:

·  З’ясувати життєву ситуацію дитини (відносини у сім’ї, стиль виховання батькв, статус у групі);

·  Проводити роботу з батьками (інформаційну, консультативну);

·  Співпрацювати з адміністрацією закладу, спеціалістами психологічної служби, не приховувати проблеми.

Для реалізації зазначених напрямів можна використати такі засоби, які допомагають знизити рівень агресивності:

·        Ігри, вправи (з відповідною метою);

·        Виключення зі звичного оточення (якщо виявлений зв’язок агресивності дитини з найближчим оточенням);

·        Творче самовираження (малювання, музика, інша творча діяльність);

·        Сублімація агресії в соціально прийнятну діяльність (праця, допомога іншим дітям);

·        Сублімація агресії у спорт (бажані групові види спорту, які передбачають співпрацю; небажані – індивідуальні анресивні види спорту).

Ігри та вправи для роботи із дітьми

1. Вправи для профілактичної роботи (відредагування та перенаправлення агресії на об’єкт. Вираження гніву.

       Вправа «Намалюй свою агресію»

    Мета: відредагувати агресію через зображальну діяльність.

    Хід вправи: спочатку дорослий просить дитину пригадати ситуацію або людину, яка викликає максимальне почуття гніву. Можна обговорити, у яких частинах тіла дитина відчуває гнів. Дорослий просить дитину намалювати свій гнів. Важливо, щою дитина як під час виконання, так і після проговорила свої почуття. Потім дитині пропонується зробити з малюнка усе, що схоче (поговорити з образом гніву, прокричати йому свої почуття, розірвати, зім’яти малюнок, щось домалювати і змініти в позитивну сторону, як змінились почуття).

     Вправа «Мішечок із криками»

     Мета: засвоювати прийоми позбавлення негативних емоцій.

     Хід вправи: запропонувати дитині мішечок, у який можна кричати, вигукувати слова, коли вона буде відчувати гнів, злість, роздратування тощо.

    Вправа «Дражнимося овочами»

    Мета: засвоювати прийоми, що сприяють розрядці гніву у прийнятній формі за допомогою вербальних засобів.

     Хід вправи: діти стоять у колі й передають м’яч, називаючи один одного різними необразливими словами. Звернення мають починатися зі слів: А ти...(наприклад: а ти- картопля!) У завершальному колі діти говорять своєму сусідові сусідові

приємні слова («А ти — моя радість!»). Гру краще проводити у швидкому темпі. Потрібно попередити, що це лише гра і ображатись не потрібно.

Вправа «Подушка»

Мета: відреагувати на агресію через рухи.

Хід вправи: двоє дітей тримають подушку за краї, а третя дитина б'є щосили по подушці. Дітям дається установка, що підчас биття рухатись потрібно не лише руками, а й тулубом, але так, щоб не вдарити дітей, які тримають подушку. Потім діти міняються. Для вправи не використовувати подушки, на яких діти сплять.

II. Вправи на формування адекватної самооцінки

Вправа «Мені подобається в тобі...»

Мета: формувати позитивну самооцінку, розвивати емпатію.

Хід вправи: діти сідають у коло. Ведучий передає м'яку іграшку сусідові, який сидить зліва, зі словами: «Мені подобається в тобі...», завершивши фразу компліментом. І так робить кожен учасник, поки іграшку не передадуть ведучому. Виконавши вправу, потрібно обговорити,

що відчували діти, коли говорили компліменти і коли отримували їх від інших, що для них було складнішим?

III. Вправи для саморегуляції та самоконтролю

Вправа «Теплий, як сонце, легкий, як подих

вітру»

Мета: зняти м’язове напруження на обличчі: розвивати вміння розслабляти м'язи у стані гніву, злості.

Хід вправи: діти із заплющеними очима уявляють

теплий чудовий день, над їхніми головами пропливає сіра хмаринка, на яку вони поклали всі свої біди та турботи. Яскраво-блакитне небо, легенький вітерець, м'які промені сонця допомагають

розслабити м'язи обличчя, усього тіла.

В права «Повітряна кулька»

Мета: здійснювати саморегуляцію: знижувати

рівень м'язової напруженості.

Хід вправи: діти стають у коло на незначній відстані одне від одного.

Дорослий пропонує дітям утворити повітряну

кульку: підняти руки вгору, уявити себе повітряною кулькою, наповнити її повітрям — зробити глибокий вдих і затримати дихання. Потім можна випустити з неї повітря — зробити видих, руки повільно опустити вниз, голову схилити до грудей. Кулька здулась — втому скинули. Вправа виконується 2—3 рази.

Вправа «Піджак на вішалці»

Мета: зняти напруженість у м'язах.

Хід вправи: діти уявляють, ніби вони піджак.

що висить на вішалці: спина рівна, плечі розправлені, м'язи напружені. Потім піджак зняли з вішалки — уявляють, що вони без кісток, рухають тілом, яке ніби вільно висить на хребті. Відчувають, як вільно гойдаються руки, плечі, тазовий пояс, коли вони крутять хребтом.

Повторюють вправу 2—3 рази.

IV. Вправи на розвиток емоційної сфери

Вправа «Вгадай емоцію»

Мета: розвивати уміння виражати свої емоції

та розрізняти емоції й почуття інших людей.

Хід вправи: ведучий на вушко дитині говорить емоцію: злість, образу, сум, радість, здивування, розгубленість, страх. Дитина повинна сказати будь-яку фразу (наприклад. «Як гарно навесні») з тією емоцією, яку їй назвали. Не називаючи саму емоцію, проговорити фразу так, щоб усі зрозуміли, яка це емоція. Усі інші діти вгадують. Повторюється 5—6 разів із показом різних емоцій.

Вправа «Одне і те саме по-різному»

Мета: відпрацювати навички самоконтролю у спілкуванні, усвідомленої поведінки; розвивати

вміння розрізняти емоційні стани.

Хід вправи: кожному учаснику пропонується на власний вибір: привітатися, відмовитися, звинуватити когось. Зробити це потрібно різними

способами: агресивно, невпевнено, радісно, стримано. Ведучий та інші діти (якщо вправа проводиться з групою) відмічають, що виходить краще, а що гірше.

Вправа «Стоніжка»

Мета: розвивати вміння взаємодіяти з однолітками; сприяти згуртуванню дитячого колективу.

Хід вправи: діти (5—10 осіб) стають одне

за одним, тримаючись за талію того, хто попереду. За командою ведучого стоніжка починає рухатись уперед, потім присідає, стрибає

на одній нозі, нахиляється вправо, вліво, проходить між перешкодами тощо. Основне завдання — не розірвати «ланцюжок», зберегти «стоніжку» цілою.

Вправа «Мій хороший папуга»

Мета: розвивати почуття емпатії, уміння працювати у групі.

Хід вправи: діти стоять у колі. Потім дорослий говорить: «Діти, до нас у гості прилетів папуга. Він хоче з нами познайомитись і пограти. Як ви думаєте, що ми можемо зробити, щоб йому сподобалось

у нас?». Діти пропонують поговорити з ним ласкаво, навчити його гратися тощо. Дорослий обережно передає комусь із дітей м'яку іграшку (папугу чи якусь іншу). Дитина, отримавши іграшку, повинна притулити її до себе або погладити, сказати щось приємне, назвати ласкавим ім'ям і передати іншій дитині. Гру краще проводити у повільному темпі.

Джерело: http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/21025/1/S_Oleksenko_SS_18_IPPO.pdf

Ефективне спілкування в сім'ї під час самоізоляції

У психології існує п'ять стадій прийняття стресової події, які цілком можна застосувати й до прийняття пандемії коронавірусу:

Заперечення, яке фактично рятує психіку від гостроти удару на початку. На кшталт «так це десь там, у китайців», «до нас не дійде».

Злість — маркер болю: несправедливо й боляче, цього не має бути, пошук винних. Чадо протестує та сперечається із дорослими. Усе тому, що в ізоляції діти не можуть жити нормальним, звичним для них життям.

Торг — дії направленні на ухилення від удару (ознайомлення з рекомендаціями МОЗ, симптомами, покупка антисептиків і масок).

Депресія — приходить повне усвідомлення того, що відбувається насправді.

Прийняття — інтенсивність емоцій поступово знижується, з’являється можливість подивитися на світ навколо й спробувати жити по-новому.

Поради щодо спілкування під час ізоляції

Розділіть побутові справи.

В ізоляції потрібно не лише займатися будинком чи дітьми, але ще й працювати. Якщо всі побутові обов’язки виконуватиме одна людина, це призведе не лише до фізичного, але й емоційного виснаження. Допомагайте одне одному. Поки дружина працює, чоловік може приготувати вечерю або прибрати в квартирі. Поки чоловік закінчує роботу, дружина може зробити уроки з дітьми.

 Дякуйте.

Банальне "дякую" за розвішану білизну після прання, зварений обід, прибрану квартиру, тощо підбадьорять другу половинку і змотивують допомагати ще більше.

Не накопичуйте невдоволення.

Потрібно відразу говорити все, що вас не влаштовує. Тільки не висловлювати це грубо і з претензіями, бо це створить скандал.

Час на самоті.

Здоровій людині важливо проводити час лише з собою. Іноді досить побути на самоті 15 хвилин або півгодини. Це допомагає відновитися і структурувати думки. Тож дайте час одне одному на усамітнення за заняттям, що приносить задоволення.

 Докладайте рівні зусилля.

У стосунках, як на футбольному полі, гра в одні ворота – неможлива. Лише віддача й бажання обох партнерів здатні зміцнити зв’язок у парі. Якщо під час карантину один буде догоджати другому, а у відповідь не отримає нічого – то це не врятує стосунки.

Підтримуйте та допомагайте одне одному і тоді карантин піде відносинам тільки на благо!

НАВЧІМОСЯ БУТИ ЩАСЛИВИМИ РАЗОМ!

Для багатьох людей перебування цілий день вдома у замкненому просторі разом з близькими людьми виявилося справжнім випробуванням.

Для того, щоб подолати цей виклик, ми повинні вчитися бути щасливими разом і вчитися сприяти щастю тих, хто поруч. Ви не можете зробити щасливою іншу людину. Щастя – це індивідуальний вибір, тому не можна звинувачувати іншого в своєму нещасті.

Але що ми можемо зробити – це усувати дискомфорт один для одного з огляду на ситуацію і переживання людини, яка поруч з Вами. Зрештою, важливо не зруйнувати своє спільне щасливе майбутнє через стресову ситуацію під час карантину.

Щоб навчитися бути щасливими разом, важливо оптимізувати свій час та регламентувати день. Уявімо, що двоє людей більшість часу проводять, читаючи негативні депресивні новини, а тоді, коли починають спілкуватися, то виливають один на одного паніку та негатив, що накопичувалися цілий день. Або уявімо, що хтось працює увесь день і не приділяє часу своєму партнерові. Обидва цих сценарії призводять до конфлікту. Придумайте, що сьогодні ви робитимете зі своїми близькими. Зосередьтеся на тихзаняттях та темах розмови, які викличуть позитивні емоції у вас та ваших близьких. Створіть привід для позитивного досвіду та проживіть його разом.

Чого не варто робити батькам:

1. різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;

2. примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;

3. в жодному разі не варто зводити нанівець малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».

4. не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.

5. не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.

«Золоті правила» для батьків:

1. слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;

пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом: Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!

щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.

2. підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.

3. розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;

4. по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;

сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;

5. дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

Корисні посилання

1.     Відео «Як зберегти психологічне здоров’я сім’ї під час карантину?»

https://www.youtube.com/watch?v=jAjAunFF2-c

Спікер - Світлана Єфременкова — психологиня, яка працює з дітьми та дорослими. Сертифікований спеціаліст в області психоаналізу, пісочної терапії, символами. У відео наведено:

- правила, які допоможуть впоратися зі стресовою ситуацією;

- способи, які допоможуть дітям адаптуватися до нових умов життя і навчання;

- як, в умовах карантину, зберегти стосунки і здорову атмосферу в сім’ї.

2.Поради щодо спілкування в сім’ї під час  карантину https://www.youtube.com/watch?v=4QoAxvqyzGE

3.    Прямий ефір «Емоційне вигорання батьків на карантині

     https://www.facebook.com/nebyjdytynu/photos/a.201211127177203/569718480326464/?type=3&theater

Джерела:https://www.myvin.com.ua/news/9255-hra-v-izoliatsiiu-yak-adaptuvatys-do-rezhymu-karantyn-porady-psykholoha

http://ukr-happiness-institute.com/kroky-shhastya-pid-chas-karantinu/

https://www.facebook.com/centerispp/photos/a.338385390202788/532201760821149/?type=3&theater&ifg=1

Добірка літератури та джерел з запобігання насильства вдома та у школі

1.     Ланді Банкрофт «Навіщо він це робить?»

Американський психотерапевт Л.Банкрофт розвінчує міфи про чоловіків, які здійснюють домашнє насильство. Матеріал буде корисний людям, які бажають збудувати здорові, безпечні відносини; жінкам, які зазнають емоційного чи фізичного насильства – він допоможе усвідомити те, що відбувається, повернути почуття власної гідності і можливості захистити свої права.

2.     Джейсон Макензі «Psyhopath free. Як звільнитись від токсичних стосунків і не стати жертвою»

Зазвичай люди понад усе прагнуть гармонійних стосунків. Та коли відносини перетворюються на суцільне катування, саме потерпілі будь-що прагнуть примирення, у такий спосіб завдаючи собі шкоди. Ця книжка дарує надію на зцілення від токсичних стосунків. Автор, спираючись на власний досвід, пропонує систему методів, які допоможуть розпізнати руйнівні відносини не лише в особистому житті, а й у професійній сфері та відкритися до нового кохання і щастя. Запропоновані поради допоможуть подолати невпевненість, запобігти депресії, віднайти рівновагу. Замисліться над своїми стосунками та переконайтеся, що не стали жертвою маніпуляцій.

3.     Робін Норвуд «Жінки, які кохають до нестями»

В цьому міжнародному бестселері розглядаються причини, які спонукають багатьох жінок, що шукають любові і люблячого чоловіка, фатально неминуче знаходити неуважних, егоїстичних партнерів, що не відповідають їм взаємністю. Ця книга для тих,кого цікавлять питання:

чому, навіть якщо наші відносини з близькою людиною не задовольняють нас, нам все ж важко порвати їх; як наше бажання любити і сама любов стають пристрастю, залежністю, згубною звичкою, хронічної невиліковною хворобою.

4. Сюзен Ізраельсон, Елізабет Макавой «Синдром Мерелін Монро»

Ця книга присвячена людям, які мають проблеми із відносинами із собою та оточуючими, низьку самооцінку, відчувають нелюбов до себе, а також прагнуть позбутися хворобливих відносин. Автори пропонують низку засобів для будування гармонійних взаємин із друзями, батьками, представниками протилежної статі та пропонують техніки візуалізації для підвищення самооцінки, які дозволяють поглянути на себе по-новому.

4.     Сюзен Форвард, Крейг Бак «Токсичні батьки»

У своїй книжці Сюзен Форвард знайомить читача з основними ознаками токсичних батьків – батьків, що отруюють життя своїм дітям, наголошуючи на тому, що ця токсичність має негативні наслідки для дитини впродовж усього її життя. Як знаємо, корені проблем дорослих – у їхньому дитинстві. Однак попри те, силу цього негативного впливу можна зменшити. Авторка пропонує читачеві застосувати ті методи, якими вона послуговується під час терапевтичних сеансів.

5.     Джоді Пііколт «Дев’ятнадцять хвилин»

Авторка детально розкриває сутність булінгу та його наслідків, описуючи поступову зміну особистості жертви, а також мотиви поведінки спостерігачів та агресорів. Із сюжету книги можна побачити, як само цькування, яке для деяких підлітків було лише цікавою грою та засобом самоствердження, призвело до жахливих наслідків. Розповідаючи історії кожного з героїв, Джоді Піколт дає змогу читачу відчути себе на місці всіх учасників булінгу і їх батьків.

Корисні посилання

1.     Інформаційна кампанія «Розірви коло» https://rozirvykolo.org/

 Частина масштабної програми UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні», яка має на меті підтримати процес зміцнення національних механізмів запобігання і реагування на ґендерно зумовлене насильство. Програма реалізується у 12 областях України за підтримки урядів Великої Британії, Канади та Естонії. На сторінці можна знайти інформацію про те, як визначити насильство, засоби звільнення від нього, особисті історії людей, які зазнали насильства.

2.     Освітній проект з протидії домашньому насильству «Дім (не)безпеки» https://nonviolence.ed-era.com/

Проект містить курс з протидії насильству, відеолекції, інформацію про цикл насильства та його види, причини та наслідки, а також огляд контактів організацій, до яких можна звернутися за допомогою.

3.     Кампанія «Уважні батьки» https://childfund.org.ua/diialnist/kampaniia-uvazhni-batky

Один з проетктів благодійного фонду «Благополуччя дітей», метою якого

є привертання уваги до проблеми сексуального насильства над дітьми, кібербулінгу.

4.     Проект «Я маю право» https://pravo.minjust.gov.ua/ua#

Проект торкається таких проблем, як домашнє насильство, булінг та кібербулінг, торгівля людьми, має на меті навчити громадян захищати власні права, забезпечувати інформаційну просвіту з правових питань.

5.    Інформаційна кампанія «Стоп булінг» https://www.stopbullying.com.ua/

Інтерактивний сайт, що дає змогу дізнатися більше про протидію булінгу, враховуючи вік читача. На сторінці викладено статистику проявів цькування, інформаційні брошури та плакати, контакти гарячих ліній.

Джерела: https://www.yakaboo.ua/psychopath-free-jak-zvil-nitis-vid-toksichnih-stosunkiv-i-ne-stati-zhertvoju.html

https://nashformat.ua/products/zhinky-yaki-kohayut-do-nestyamy-704948

https://svichado.com/simya_ta_vyhovannya/toksichn-batki.html

Навчання на карантині: поради батькам

1.     Батьківський приклад – це важливо!

Всім відома фраза «Діти нас не чують, діти нас дивляться». Багато батьків зараз разом із дітьми знаходяться на карантині, і для того, щоб мотивувати та надихнути дітей на навчання, слід продемонструвати їм власний приклад. Дуже складно працювати, коли поряд хтось розважається або взагалі нічого не робить. Продовжуйте свою роботу вдома, або навчайтесь, знайдіть онлайн-курси, що стосуються сфери вашої професійної діяльності чи хобі. З ранку і до вечора вдома має бути створена атмосфера активної діяльності (навчальної та професійної).

2. Підтримка розпорядку дня та планування

      Перебування вдома, відсутність жорстких рамок часу (початок першого уроку чи робочого дня) дає ілюзію того, що часу багато і його висточить на всі справи, тому можна розслабитись. Насправді таким чином є ризик втратити час на відволікання, сторонні справи. Наявність розпорядку дня, який був до карантину, полегшить організацію навчання онлайн. Дітям та дорослим доцільно прокидатися, снідати та починати навчатися/працювати в один і той же час кожного дня, а також вчасно відпочивати і лягати спати. Запропонуйте дитині скласти власний план дій на кожен день та оформити його з можливістю вімічати свій прогрес, а потім відстежити, де саме виникали труднощі, що треба змінити.

3.     Відстеження емоцій

Постійне перебування вдома, відсутність нових вражень, нестача спілкування,  незадоволеність певних потреб, пов’язаних з карантинними заходами можуть бути викликом для будь-кого. Дуже важливо в таких умовах відразу відстежувати емоції, визначати, коли треба трохи перепочити або переключитись на інше завдання. Якщо в дитини щось не виходить, не слід доводити ситуацію до моменту, коли всі стають напруженими і навіть готові посваритись. Можна трохи відкласти справу та взяти тайм-аут для заспокоєння або спробувати поглянути на завдання під іншим кутом, подумати разом, як полегшити її виконання, як воно стане у нагоді у дорослому житті. Головне – підходити творчо та не втрачати гумору. В кожного повинно бути право на помилку, адже іноді вони призводять до нових ідей. 

4.     Мотивація

      Варто відверто поговорити з дитиною, пояснити ситуацію, що склалася, розповісти, що дорослим зараз теж складно, пообіцяти повну підтримку під час навчання. Домовитись про те, що навчання дома – це експеримент для всіх, тому можна пробувати щось нове: необов’язково читати підручник, сидячи за столом та склавши руки. Для підвищення мотивації можна запропонувати дітям самостійно визначити собі мету та нагороду, яка передбачається за її досягнення, а також пошукати в інтернеті та соцмережах (фейсбук, інстаграм) цікаві сторінки з ідеями для мотивації та натхнення (наприклад, використання «bullet journal» для планування). Сприйняття навчання як дій для саморозвитку, а не як нудних шкільних завдань сприятиме підвищенню престижності, значущості такої діяльності. Зараз багато підлітків ведуть блоги, сторінки в соцмережах, де діляться з ровесниками тим, як вони навчаються – таким чином можна знайти приклад або долучитися до ініціативи та створити власний блог.

5.     Налагодження середовища

По можливості слід організувати дитині середовище для навчання, де  її не будуть відволікати гучні звуки, розмови, брати або сестри, домашні тварини. Можна спробувати вдягатись у шкільний одяг для підтримки потрібної атмосфери.

Джерела: https://vezha.ua/tse-velykyj-vyklyk-dlya-batkiv-yak-karantyn-zminyv-navchannya-shkolyariv/

http://osvita.ua/school/72588/