Діти з проявами "проблемної" поведінки": як реагувати вчителю?

Кожна людина, а особливо діти і підлітки прагнуть, щоб їх приймали і цінували. Іноді за девіантною поведінкою ховається саме бажання привернути увагу, бути поміченим та почутим. Як же спілкуватися з такими учнями?

·         Запитуйте їхню думку.

·         Давайте їм відчути себе прийняти­ми.

·         Запитуйте їх про них самих.

·         Вислуховуйте їх.

·         Займайтеся їхніми проблемами та кон­фліктами до того, як вони стануть великими.

·         Дозволяйте робити помилки.

·         Допомагайте їм вчитися на власних помилках.

·         Створюйте безпечні та відкриті вза­ємовідносини.

·         Розмовляйте з ними відкрито.

·         Станьте їхнім прибічником.

·         Дайте зрозуміти, що ви завжди поряд. у їхньому розпорядженні.

·         Під час розмови дивіться їм у вічі.

·         Скажіть їм, що готові їх вислухати в будь-який час.

·         Заохочуйте їх високо ставити «планку».

·         Вітайте їхні пропозиції.

·         Прощайте їх.

·         Завжди давайте їм ще один шанс.

·         Радьтеся з ними.

·         Дякуйте їм.

·         Будьте чесними.

·         Дайте їм зрозуміти, що ви їхній друг.

·         Розділяйте разом з ними їхню радість та хвилювання.

·         Допоможіть їм повірити в себе.

·         Запитайте, про що вони мріють, за­охочуйте їх, переконуючи в тому, що мрії можуть стати реальністю.

·         Називайте їх тільки на ім'я.

·         Вислуховуйте їхні історії та розповіді,

·         Дайте підлітку відчути відповідаль­ність.

·         Часто і невимушено говоріть комплі­менти.

·         Будьте доброзичливим учителем для підлітка.

(джерело:  https://fr_mnvk.klasna.com/uk/site/poradi-vchitelyam-shcho-p.html)

У таблиці розглянуто, які саме труднощі можуть спостерігатися в дітей, причини та шляхи допомоги.

Характеристика труднощів.	Рекомендації вчителям.
1.Повільний темп виконання розу­мових операцій. Діти повільно за­лучаються до роботи, не встигають виконувати класні завдання, не од­разу розуміють пояснення вчителя, повільно пишуть і читають. При­чиною, як правило, є своєрідність типу нервової діяльності (інертність нервових процесів).	1.Таких дітей не можна квапити, підганяти на уроці, приму­шувати працювати «за часом», адже будь-який поспіх і умов обмеження часу тільки загальмують роботу і спричинять нега­тивні емоції. Краще повторити дитині те, що вона не встигла почути; намагатися говорити повільніше: повідомляти на по­чатку уроку план роботи і пропонувати завдання, розрахова­ні на нижчий темп виконання, надаючи час на підготовку до відповіді; не ставити в ситуацію необхідності швидкого пере­ключення з одного виду діяльності на інший.
2. Погано встигають з усіх предметів через труднощі в запам'ятовуванні, узагальненні навчального матері­алу, оперуванні поняттями, не­достатнім словниковим запасом, не сформованістю навчальних на­вичок. Причиною може бути пе­дагогічна занедбаність, недоліки виховання низький інтелек­туальний потенціал.	2. Необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загально навчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалюва­ти прагнення дитини досягти успіху. Дуже важливо переконати батьків займатися розвитком дитини, рекомендувати вправи та ігри. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів.
3. Невисокий інтелектуальний по­тенціал (навчання дається важко, не засвоюють програмний матері­ал, не завжди розуміють і погано запам'ятовують пояснення вчителя). Причина може полягати в астенії, затримці психічного розвитку, ор­ганічних порушеннях центральної нервової системи.	3. Вимоги до таких дітей потрібно знизити, адже вони стражда­ють через слабку пам'ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втраті мотивації до навчання і відхилення у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдан­ня, відзначати навіть маленькі успіхи. В окремих випадках педагогу необхідно направити батьків на психолого-медико-педагогічну комісію, на консультацію до психолога, дитячого психоневролога або психіатра.
4.Труднощі тільки в письмі та читанні: поганий почерк, постійні пропус­ки літер і недописування закінчень слів, заміна одних складів на інші, співзвучні їм, причина — недороз­винення мовлення.	4. Насамперед необхідна допомога логопеда. Труднощі не пов'язані з лінощами або непосидючістю дитини, тому просто зауваження та заклики до старанності ні до чого не приве­дуть. Щоб уникнути формування стійкої відрази до навчань, не слід акцентувати увагу на не успіхах. Краще похвалити та­кого учня за те, що йому вдалося виконати.
5. Труднощі в навчанні й поведінці, пов'язані з емоційними порушен­нями. Підвищена тривожність, за­мкненість, боязкість, нерішучість, сором'язливість, розлади нервової системи.	5. Необхідне доброзичливе ставлення, підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (під час відповідей біля дошки, контрольних робіт, диктантів). Та­ких дітей краше не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року.
6. Гіперактивність, підвищена схиль­ність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсив­ність. Причиною можуть бути емо­ційні порушення як наслідок непра­вильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи.	6.Такі діти не в змозі тривалий час бути зосередженими, уважними, посидючими. Головне в роботі з ними — терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення п'ятикласників «бути вольовою людиною». Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання).
7. Труднощі в контактах (погані взає­мини з однолітками або відсутність друзів у класі).	7. Завдання вчителя в роботі з «відторгнутими» дітьми — допо­могти їм почуватися потрібними і бажаними в класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що їм удається. На позакласних заходах давати можливість виявити себе з кращого боку.
8. Агресивність, запальність, дратівли­вість.	8. У спілкуванні з цими дітьми потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї упертості, гнівливості й дратівливості. Необхідно дати зрозу­міти, що дорослий — їхній друг у розв'язанні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і схильності агресивної ди­тини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи дитину самоконтролю й стри­маності.
9. Підвищена тривожність, плакси­вість, уразливість, схильність хви­люватися і переживати з будь-якого приводу (ризик розвитку невротич­них розладів).	9. Такі діти часто є хорошими учнями, але навчальні успіхи для них набувають надто великого значення (часто цьому спри­яють установки батьків). Учителю в цьому випадку не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати і відзначати переваги.
10. Боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість».	10. Учителеві варто залучати таких дітей до позакласної роботи, проводити групові заходи, щоб вони більше спілкуватися, до­лали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські до­ручення. Частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку і створюючи ситуа­цію успіху.