Авторитарний
стиль виховання (в термінології інших авторів - «автократичний», «диктат»,
«домінування»):
Особливості:
батьки, що дотримуються цього стилю, вимагають від дитини високих досягнень,
карають за невдачі, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір
дитини, пригнічують силою, вирішують все за дитину що їй краще, не цікавляться
особистою думкою дитини, не визнають її права. «Як я сказав, так і буде», «Я
батько, значить я правий». Батьки обмежують самостійність дитини, не вважають
за потрібне якось обґрунтовувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким
контролем, суворими заборонами, доганами та фізичними покараннями. Так як діти,
щоб уникнути покарання постійно підпорядковуються своїм батькам, то вони стають
безініціативними.
Авторитарні
батьки також очікують більшої зрілості від своїх дітей, ніж це характерно для
їхнього віку. Активність самих дітей дуже низька, так як підхід до виховання
орієнтований на батька і його потреби. Авторитарні батьки, як правило, мало
демонструють свою любов і "здається, що вони кілька відсторонені від своїх
дітей". Батьки віддають інструкції та накази, при цьому не звертаючи уваги
на думку дітей і не визнаючи можливості компромісу. У таких сім'ях високо
цінуються послух, повага і дотримання традицій. Правила не обговорюються.
Вважається, що батьки завжди праві, а непослух карається - часто фізично. Але
батьки все ж «не переступають межу і не доходять до побиття і жорстокого
поводження".
Для
цього стилю характерна сувора дисципліна, спілкування в режимі "батько-
дитина" превалює над спілкуванням дитина-батько, очікування таких батьків
щодо їхніх дітей дуже великі. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що
дитина в усьому повинна підкорятися їх волі, авторитету.
При
цьому стилі виховання дитина не має можливості проявляти ініціативу, тому що
всі питання, що стосуються її життя, вирішуються батьками одноосібно, без її
участі. Авторитарний стиль виховання має на увазі рішення конфліктів методом
«батога й пряника», заборонами та погрозами, а не знаходженням компромісного
рішення.
Цей
спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків.
Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть
бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у
випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя
дитини, приймати за неї рішення.
З
одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше
хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок.
Але
з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток
самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності,
наполегливості, самоконтролю.
Адже
самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має
можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах
постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння
дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети –
виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї
розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність,
безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з
однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш впевненими
в собі друзями і вчителями.
Для
того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх
упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю,
поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки.
Це
може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина
може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення
підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень.
Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з
батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для
авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до
однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості
(неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість,
слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
Таким
чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину
від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона
могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.
Щоб
зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати
дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть
якщо вони здавалися раніше успішними.
Наслідки авторитарного стилю
виховання:
У
підлітковому віці батьківський авторитет втрачає свою силу і страх перед
батьками, характерний для авторитарного стилю виховання, зникає. Тому в таких
сім'ях в цьому віці часто виникає велика кількість конфліктів, діти стають
«некерованими», оскільки всі колишні засоби впливу батьків втрачають свою силу.
У
підлітковому віці авторитарність батьків породжує конфлікти і ворожість.
Найбільш активні, сильні підлітки чинять опір і бунтують, стають надмірно
агресивними і нерідко залишають батьківський дім, як тільки можуть собі це
дозволити. Боязкі, невпевнені підлітки привчаються у всьому слухатися батьків,
не здійснюючи спроб вирішувати що-небудь самостійно. Такі діти в підлітковий
період, коли вплив однолітків на їх поведінку найбільш великий, легше
піддаються дурному впливу з їх боку; вони звикають не обговорювати свої
проблеми з батьками (навіщо напружуватися, якщо все одно ти завжди неправий або
на тебе не звертають ніякої уваги?) і найчастіше підпадають під сильний вплив
однолітків.
Будучи
часто розчарованими в своїх очікуваннях, вони віддаляються від батьків і
нерідко протестують проти їх цінностей і принципів.
Рівень
насильства серед хлопчиків з таких сімей найбільш великий. Вони не впевнені у
своєму успіху, менш врівноважені і менш наполегливі в досягненні мети, а також
мають низьку самооцінку. Крім того, існує зворотна залежність між подібним
авторитаризмом і хорошою успішністю. Інші дослідження показують, що таким дітям
бракує соціальної адаптації, і вони рідко виступають ініціаторами якої-небудь
діяльності: "Вони недостатньо допитливі, не можуть діяти спонтанно і
зазвичай покладаються на думку старших або вищестоящих осіб".
При
такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю,
заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і як тільки загроза
покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно
антигромадською.
Авторитарні
відносини виключають душевну близькість з дітьми, тому між ними і батьками
рідко виникає почуття прихильності, що веде до підозрілості, постійної
настороженості і навіть ворожості до оточуючих.
Характерними
рисами особистості дитини, вихованої в авторитарному стилі; можуть бути
наступні варіанти:
1 варіант – розвиток слабкої
життєвої позиції:
•
Втрата почуття власної гідності;
•
Втрата здібності приймати рішення, відповідати за вибір;
•
Втрата власних бажань («чого ж Я прагну?»);
2 варіант – розвиток негативності в
особистості:
•
Ненависть до батьків;
•
Рішення питань тільки силою (хто сильніше, той і правий);
•
Груба, цинічна, негативна та хамська поведінка і відношення до
навколишніх;
•
Підвищена агресивність і конфліктність.
Рекомендації:
Враховуйте
позицію дитини, її бажання й переживання. Спробуйте ненадовго поставити себе на
її місце!
Станьте
кращим другом для дитини.
Намагайтеся
давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження, наказу. Краще разом
розробляти ці інструкції.
Намагайтеся
говорити не сухо й відстороненно, а довірчим тоном, емоційно.
Старайтеся
самі бути прикладом (авторитетом) для дитини.
Заборони
й заходи покарання повинні бути зрозумілі дитині, заздалегідь з нею обговорені
й прийняті обома сторонами (батьками й дитиною).
Будь-які
осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її
дій. Не можна говорити «Ти ошуканець!» краще сформулювати фразу в такий спосіб:
«Мені було дуже неприємно, коли я довідалася, що в цій ситуації ти сказав
неправду».
Не
входьте в кімнату дитини без стука або у відсутність хазяїна. Не чіпайте її
особисті речі. Намагайтеся поважати особистий простір вашої дитини, яким би він
не був.
Не
підслуховуйте телефонні розмови.
Необхідно
залишати за підлітком право вибору друзів, стилю одягу, музики ... при цьому
можна висловити власну точку зору по-дружньому.
Щиро
пояснюйте, що ви почуваєте, коли стурбовані, але не згадуйте старих, давніх
гріхів, а говоріть про сьогоднішній стан. Однак при цьому ніколи не давіть, не
карайте фізично, не принижуйте.
Хваліть
як найчастіше у вашій дитині гідності.
Станьте
терплячіше відносно недоліків вашого підлітка.
Помічайте
та підмічайте вголос як можна частіше у вашій дитині ті чесноти, які властиві
її натурі. Підкреслюйте її позитивні сторони та якості характеру.
Автор: О.О.Поліщук
Джерело: http://irpin-vschool.org.ua/batkam/porady/272-avtorytarnyi-styl-vykhovannia
Комментариев нет:
Отправить комментарий