Патронат - тимчасова допомога дітям. які зазнали труднощів

 

    Кожна дитина має зростати  у люблячій сім’ї, де її поважають, захищають, створюють умови для розвитку її особистості, піклуються про здоров’я, навчають любити і бути людиною. Було б дуже гарно, щоб у всіх дітлахів було таке щасливе дитинство, але реалії життя показують іншу картину. Набагато страшніше, коли дитина залишається сиротою при живих батьках. Ці діти потребують великої уваги і підтримки з боку держави та свідомих і небайдужих громадян. Зазвичай, виявлені, знайдені чи вилучені з небезпеки діти, за відсутності близьких родичів, готових тимчасово взяти дитину до себе, направляються до інституційних закладів: притулків, центрів соціально-психологічної реабілітації, будинків дитини, дитячих будинків, інтернатів, де діти, як правило, залишаються досить довго, а інколи і до повноліття.

Послуга патронату дозволяє запобігти інституційному розміщенню дитини й уникнути ризиків бути недоглянутою, дає можливість бути почутою, мати поруч дорослих, які готові професійно та толерантно пояснити що відбувається в її житті, чому це сталося і що буде далі, тим самим убезпечити її від ще однієї психологічної травми. Часто тимчасовими вихованцями патронатних сімей стають діти, які потребують нагальної та невідступної уваги, знайдені на вулиці, місцезнаходження чиїх батьків невідоме, діти з особливими потребами, діти, які пережили травму чи втрату близької людини, мають уповільнення в розвитку, як результат недбалого ставлення своїх батьків.   Головний підхід патронату – забезпечення люблячого сімейного середовища на час вирішення подальшої долі дитини.

            Патронатна форма виховання дітей визначається прийнятою постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року №893 «Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною».

            Патронат над дитиною згідно із статтею 252 Сімейного кодексу України це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин.

            Метою патронату над дитиною є забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом з батьками/законними представниками, надання їй та її сім’ї послуг, спрямованих на реінтеграцію дитини у сім’ю або надання дитині відповідного статусу для прийняття подальших рішень з урахуванням найкращих інтересів дитини щодо забезпечення її права на виховання в сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних.

Кандидатом у патронатні вихователі може бути особа, яка виявила бажання виконувати обов’язки патронатного вихователя на професійній основі, а також має:

повнолітнього члена сім’ї (чоловік або дружина, син чи донька, інший член сім’ї) чи повнолітню особу, які проживають на спільній житловій площі з кандидатом у патронатні вихователі, готові бути добровільним помічником кандидата у патронатні вихователі та разом з ним пройти навчання і надавати допомогу патронатному вихователю у догляді за дитиною, влаштованою до сім’ї патронатного вихователя;

належні житлово-побутові умови за місцем свого фактичного проживання, у тому числі наявність окремої кімнати (крім прохідних кімнат, кімнат мансардного або підвального типу) та побутових зручностей.

Патронат – повноцінно оплачувана робота. Розмір оплати за послугу патронату прирівняний до 5 прожиткових мінімумів працездатної особи; крім цього вихователь отримує соціальні виплати на дітей, влаштованих під патронат, які становлять 2 прожиткових мінімуми на кожну дитину відповідного віку.

На превеликий жаль в м.Енергодар відсутня послуга із термінового влаштування дітей, які не мають статусу позбавлених батьківських прав.

Запрошуємо до співпраці усі небайдужі родини, які готові поділитися сімейним теплом з дітьми, які мають ризик залишитися без батьківського піклування та потребують тимчасової підтримки.

Більш детальну інформацію про сімейний патронат ви зможете дізнатися звернувшись до ЕНЕРГОДАРСЬКОГО МІСЬКОГО ЦЕНТРУ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ за адресою: вул. Козацька, б.17, тел. 6 19 54.

Види домашнього насильства: на що варто звернути увагу?

 

Домашнє насильство може мати місце в сім'ї незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження. Жертвами насильства у сім'ї можуть бути як чоловіки, так і жінки. Але більшість жорстоких та таких, що повторюються, нападів все ж таки здійснюється чоловіками щодо жінок - їх партнерів.

Порівняно з чоловіками, жінки протягом свого життя частіше є жертвами насильства; частіше стають об'єктами віктимізації, що повторюється (поступово опановують психологію жертви, котра крім образ і нападів нічого від оточуючих не очікує); частіше одержують тілесні ушкодження і потребують медичної допомоги; їм частіше погрожують, і вони частіше відчувають страх та занепокоєння у зв'язку з цим. У практичному контексті наслідки насильства в сім'ї через конфлікти відносно житла, фінансового стану та виховання дітей для жінок набагато серйозніші, ніж для чоловіків.

Організація Об'єднаних Націй прийняла низку актів - декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначати та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викоренення насильства щодо жінок" від 20 грудня 1993 р., до якої приєдналася й Україна, вказується, що до насильства можна віднести таке:

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім'ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім'ї, насильство, що пов'язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов'язане з експлуатацією;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

Насильство в сім'ї може мати форми фізичного, сексуального, психологічного характеру та примусу. Погодьтеся, що ми звикли насильством вважати, насамперед, фізичне насильство - тобто нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, спроби удушення, ляпаси по обличчю, штовхання, брутальне поводження, використання зброї. А вже випадки позбавлення їжі, місця проживання, відмова у допомозі хворому чи вагітній жінці не виступає у нашій свідомості як насильство, взагалі нам незвично кваліфікувати такі випадки як неприпустимі, протизаконні дії.

Психологічне насильство тривалий час здавалося нам не таким вже небезпечним. Давайте розглянемо типові ситуації психологічного тиску:

·        не розмовляє чоловік з жінкою місяцями чи роками. (Хіба це насильство?);

·        називає жінка чоловіка кожного дня ні на що не здатним через те, що він недостатньо заробляє. (Це ж їхня справа);

·        знущається чоловік з жінки, насміхається над її віруваннями чи переконаннями. (Погано. Але це ж приватна справа);

·        ігнорує батько сина чи дочку, ніколи з ними не розмовляє чи кожного дня називає дурнем чи бездарою. (Хіба він один?..);

·        забороняють батьки дитині вільно пересуватися, закривають підлітка у кімнаті на кілька годин, ставлять на коліна на гречку. (Ну і що? Це ж батьки вчать дитину жити, привчають до порядку).

А потім ми з вами дивуємось, коли підліток стрибає з 9-го поверху, чи жінка йде з сім'ї світ за очі, чи людина, що була вихована в таких умовах, мас систематичну агресивну поведінку.

Отже, психологічне насильство - це:

·        ігнорування почуттів особи;

·        образа переконань, що мають цінність для особи;

·        образа віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження;

·        приниження особи;

·        знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах особи (часто це жінка або дитина) з метою завадити їй болю;

·        переслідування особи (частіше жінки чи дівчини) через уявлені особою протилежної статі сексуальні зв'язки;

·        покарання кривдником дітей через образу на дружину (чи чоловіка);

·        обмеження свободи дій та пересування особи; погрози спричинити їй фізичну або економічну шкоду.

 

А чим, як не різновидом насильства є контроль за коштами, що витрачає один із членів родини, обмеження людини в одержанні коштів тощо? Скільки разів ми стикаємося з такими випадками, коли дружина виконує всю, й повірте, нелегку роботу по домашньому господарству, вихованню дітей, а її систематично принижує чоловік, даючи їй якихось 10 гривень, а наступного дня роздратовано питає: "А куди вже ти їх поділа?" Чи батько, який після розлучення або зовсім нічого не виплачує на дітей, або дає символічну суму на 3-х дітей? Чи перетворення дискусії щодо економічного стану сім'ї, розподілу фінансів на суцільний конфлікт?

Отже, існує ще й економічне насильство, яке розглядається, як:

·        повне вилучення або обмеження коштів;

·        контроль надходжень та "жорстке дозування" фінансових витрат.

До сексуального насильства можна віднести:

·        гнів на ґрунті ревнощів;

·        образа особи (найчастіше жінки) словами "повія", "нечепура", або "фригідна";

·        примус жінки до сексуальних зносин з чоловіком та іншими людьми проти її волі;

·        примус до болісних або садистських статевих зносин та застосування предметів для цієї мети;

·        применшення значення почуттів партнера в сексуальному відношенні;

·        примус партнера (найчастіше жінки) до спостереження за статевими зносинами, що відбуваються між іншими людьми;

·        застосування погрози насильством для примусу партнера (найчастіше жінки) до згоди на сексуальний зв'язок;

·        примус жінки одягатися всупереч її волі згідно з бажанням партнера. Є ще такий вид насильства як примус.

Маються на увазі різноманітні фізичні та психологічні впливи на особистість з метою примусити особу - чоловіка, жінку, дитину до дій, що можуть нанести шкоду її (його) здоров'ю, фізичному чи психічному.

Досить розповсюдженим видом домашнього насильства є жорстоке поводження з дітьми.

 

 

 

Часто батьки скаржаться на психоневрологічні розлади у дітей -безсоння, енурези тощо, а також соматичні - серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма тощо. У тоталітарних сім'ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання, або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини. В таких сім'ях жорстоке поводження з дітьми батьками не усвідомлюється. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні для дитини і не розуміють того, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров'я.

Самі діти, які зазнають жорстокого поводження і насильства, звертаються за допомогою до психологів вкрай рідко. Насамперед, це випадки сексуального насильства щодо підлітків, їх побиття батьками. А от на вулицю такі діти тікають все частіше. Це як раз ті самі підлітки, з якими повсякденно стикається дільничний інспектор поліції, - чи то як з правопорушниками, чи як зі споживачами клею або наркотиків, чи які є просто нещасними бездомними дітьми Що ж таке жорстоке поводження з дітьми? Як відрізнити послідовні дії батьків при вихованні в дитини дисциплінованості та відповідальності - від насильницьких дій щодо дитини з боку батьків? Які дії слід вважати неприпустимими, тобто які з них підлягаютьпокаранню згідно з чинним законодавством?

Характеристика видів та форм жорстокого поводження з дітьми

Деякі фахівці виділяють 4 типи жорстокого поводження щодо дітей:

1. фізичне насильство;

2. нехтування;

3. сексуальне насильство;

4. психологічне жорстоке поводження.

Жорстоке поводження з дітьми визначають, як навмисні дії (чи бездіяльність) батьків, вихователів та інших осіб, які наносять шкоду фізичному або психічному здоров'ю дитини.Виокремлюють декілька видів жорстокого поводження:

фізичне насильство - тілесні покарання, нанесення фізичних пошкоджень, а також втягнення дітей до вживання алкоголю та наркотиків;

сексуальне насильство - використання дитини для задоволення сексуальних потреб дорослих, залучення в заняття дитячою проституцією, в тому числі використовуючи порнографічну літературу, фотографії, кінофільми і т.ін. з метою одержання прибутку;

психологічне (емоційне) насильство - відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози і т.ін.);

зневажання основних потреб дитини - відсутність умов для нормального життя дитини, турботи про її здоров'я та розвиток.

Внаслідок свого соціального статусу дитина знаходиться в залежності від дорослих і є беззахисною перед найнегіднішими проявами людської ницості.

Жорстокість по відношенню до дітей виникає як результат різних причин:

якщо дорослі мають негативні моральні якості;

якщо вони незадоволені:

- своїм способом життя,

- соціальним станом,

- відсутністю роботи,

- іншими негараздами у житті;

як результат конфліктів у сім'ї

Куди звернутися по допомогу?

·        звернутися до поліції 102 та повідомити про факт насильства. Співробітники поліції «по гарячих слідах» повинні виїхати на виклик, зафіксувати факт домашнього насильства;

·        зателефонувати на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

·        зателефонувати до безкоштовного номеру системи БПД 0 800-213-103 або звернутися  до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або бюро правової допомоги;

·        зателефонувати до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації  0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

Як сприяти протидії домашнього насильства?

1.Поширюйте інформацію про неприпустимість проявів насильства.

2. Не підтримуйте людей, для яких будь-яке насильство є прийнятним.

3. Сприяйте формуванню нульової толерантності до насильства в суспільстві (навчайте дітей ненасильницькому спілкуванню, висловлюйте свою точку зору серед знайомих).

4. Підтримайте людину, яка стала жертвою насильства – розкажіть їй про те, що вважається насильством, чому мовчати не варто, куди можна звернутися по допомогу.

Джерело: https://www.legalaid.gov.ua/novyny/domashnye-nasylstvo-yak-diyaty-ta-kudy-zvertatysya-za-dopomogoyu/

 https://ye.ua/sms/sms_5834.html

https://rozirvykolo.org/

Дзвіночки, які можуть свідчити про симптоми професійного вигорання

 

Професійне вигорання — це стан виснаження особистості, спричинений надмірними завданнями, що ставить природне чи професійне середовище та який характеризується зневірою у власній професійності, фізичною й емоційною втомою, почуттям нереалізованості.

Професійне вигорання містить чотири типи проявів:

Фізичні прояви — домінує почуття стомлюваності, мають місце ігнорування фізичної активності, порушення сну, втрата апетиту й ваги, зниження сексуальних бажань, часті захворювання без явних причин, можливе зловживання алкоголем, ліками, палінням.

Емоційні прояви — виникають труднощі в розслабленні, спостерігається постійне почуття нудьги, поганий настрій, відчувається присутність негативних думок, з'являються тривалі образи (постійне почуття самотності або ізоляції, пустоти, страхи), які повторюються.

Родинні й суспільні прояви — знижене зацікавлення членами родини, роздратування або прояви злості на членів родини, проведення більшої частини часу поза межами дому, протидія спільному відпочинку, надмірне зацікавлення телебаченням, інтернетом як способом утечі від проблем.

Прояви, пов'язані з роботою — втрата натхнення; відчуття, що завжди бракує часу на щось; боязнь перед щоденним виходом на роботу; зростаюче почуття некомпетентності; наростаюче незадоволення роботою; постійна злість і бажання образити працівників, колег; потреба часто дивитися на годинник; труднощі у вираженні довіри; нездатність приймати рішення.

Симптоми професійного вигорання:

-         робота витісняє все інше («береться» додому і на вихідні, посідає головні теми розмов);

-         колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування;

-         розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати;

-         зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи,

-         зниження продуктивності;

-         спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто родини;

-         зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки;

-         поява хворобливих проявів (починаючи від частих ОРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем із серцем);

-         небажання виконувати свої обов’язки.

Ознаками емоційного виснаження є такі відчуття:

-          на закінчення робочого дня людина почуває себе використаною;

-         виникає почуття емоційної вичерпаності;

-          устаючи зранку, людина почуває себе вже втомленою, знаючи, що попереду робочий день;

-         дуже виснажує щоденна праця з людьми;

-         у людини складається враження, що вона занадто багато працює;

-          їй здається, що вона вже досягла межі своєї мудрості.

-          байдужість до людей, з якими вона співпрацює;

-          не здатна успішно розв'язати проблеми;

-          не має відчуття, що робота позитивно впливає на життя;

-          не має відчуття наявності в собі великого запасу енергії;

-         не може розслабитися;

-          не має відчуття задоволення від співпраці зі своїми колегами;

-          не має відчуття досягнення значних успіхів.

Як допомогти собі впоратися з таким станом?

Узяти перерву: найочевидніший, але дієвий варіант. Емоційне вигорання – це, перш за все, виснаження інтелектуальне, емоційне та фізичне. Навіть якщо у вас досить ненапружена сидяча робота, щоденна рутина без світла в кінці тунелю може призвести до вигорання. Навіть якщо ви обожнюєте свою роботу і щоранку прокидаєтеся з думками про неї, перерва потрібна всім. Повноцінна активна відпустка може допомогти.

Піклуйтеся про себе: люди бувають нестерпно дратівливі та несприйнятливі до хороших порад, тому ви маєте самостійно знайти найбільш дієвий спосіб позбутися стресу на робочому місці за 5 хвилин. Випийте чашку трав'яного чаю, послухайте улюблені пісні, займіться медитацією, уважно прислухайтеся до власних відчуттів. Пам'ятайте, що робота – не вовк, від позачергових трьох хвилин спокою Земля не зійде з осі.

Частіше займайтеся улюбленою справою: ви й так весь час завантажені? Повірте, заняття приємним хобі добре допомагає уникнути вигорання. Адже головне в цьому процесі — не лише уникати стресових ситуацій, а й навчитися відновлювати сили, заряджатися енергією.

Слідкуйте за сном: варто лише раз порушити звичний режим, як мозок буде кілька днів відходити, а тіло почуватиметься виснаженим.

Фізична активність: одна з причин емоційного вигорання полягає, як не дивно, у відсутності регулярних фізичних навантажень. Особливо якщо у вас сидяча офісна робота перед монітором. Краще, якщо вправи хоч якось пов'язані з хобі (можете кататися на велосипеді, вигулювати собаку на пробіжці або бігати по квартирі за кішкою). Після декількох занять тіло саме почне підганяти вас швидше закінчити роботу та зайнятися спортом.

Чому ви любите працювати: це може бути особливо складно в моменти, коли відчуття виснаження на максимумі. Але якщо ви дійшли до відчаю, то чому б насамкінець не напружитись і не згадати, чому ви взагалі займаєтеся тим, чим займаєтеся? Дайте собі відповідь на запитаня: що вам подобається у вашій роботі?

Зверніться до фахівця: причини, що лежать в основі нашого емоційного вигорання, іноді важко зрозуміти без професійної допомоги. Облиште ідею, що якщо ви звернетеся до фахівця, то якимось чином зазнаєте невдачі, або з вами щось не так. Терапія – це такий самий спосіб підтримки здорового духу, як і походи до спортзалу, що допомагають тримати себе у гарній формі. Емоційне вигорання не лише є ознакою стресу на робочому місці, а й може стати причиною нових проблем.

Джерело: https://naurok.com.ua/trening-dlya-pedagogiv-profesiyne-vigorannya-pedagoga-sposobi-vihodu-111475.html

https://suspilne.media/7544-emocijne-vigoranna-na-roboti-8-sposobiv-vporatisa-z-sindromom/

Адаптація учнв до середньої ланки навчання: поради вчителям

Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

- уповільнюється темп діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу;

- зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно тільки формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

- високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності. Але у п'ятикласників ці властивості тільки починають формуватись, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору. За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності.

ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ

- Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.

- Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).

- Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).

- Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.

- Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.

- Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.

- Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу;

-  Проявляйте доброзичливе ставлення, підтримку;

- Реалізовуйте демократичний стиль керівництва;

- Не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятайте різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;

- Намагайтесь, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання, позитивне емоційне ставлення до навчального предмету;

- орієнтуйте дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;

- допомогайте учням із низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:

-  проводьте відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

- залучайте до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;

- на позакласних заходах давайте можливість проявити себе з кращої сторони;

- звертайте увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить.

ПАМ'ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАСАХ

- Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.

- Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.

- Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.

- Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.

- Впродовж уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.

- Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.

- Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.

- Забезпечуйте систематичне повторення.

- Уникайте перевантаження дітей.

- Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах.

Джерело: http://solonicevka-gymnasium3.edu.kh.ua/psihologichna_sluzhba/poradi_batjkam/poradi_pedagogam_ta_klasnim_kerivnikam/

Як вийти із трикутника Карпмана?

Трикутник Карпмана – це або соціальний, або психологічний шаблон взаємодії між людьми), вперше описаний психіатром Стівеном Карпманом. Даний шаблон описує три чергові психологічні ролі, які зазвичай люди займають в звичайних ситуаціях, а саме: жертва, переслідувач (персонаж, який надає тиск) і рятувальник (людина, яка втручається з нібито благих спонукань, щоб допомогти слабшому). В такому трикутнику можуть обертатися від двох індивідів до цілих груп, проте ролей незмінно буде три. Учасники трикутника Карпмана іноді можуть мінятися ролями.

Опис моделі відносин

Вже згадана модель передбачає поділ людей, як писалося вище на три іпостасі. Між жертвою і тираном зароджується конфлікт, рятувальник прагне врегулювати ситуацію і врятувати потерпілого. Специфіка описуваної моделі полягає в її тривалому перебігу, тобто такий стан нерідко зберігається деякий час, влаштовуючи в деякому роді кожного з співучасники взаємодії. Переслідувач цькує оточуючих, жертва відшукує задоволення в звалюванні відповідальності за власну неуспішність на оточення, а рятувальник ж бачить власне приречення в порятунок "сірих і убогих" зі складних життєвих ситуацій.

Персонаж рятувальник є найменш очевидним амплуа. У трикутнику Карпмана він не той індивід, який схильний надавати допомогу будь-кому в надзвичайних умовах. Рятувальник завжди має змішаний або таємний мотив, який йому самому егоїстично вигідний. У нього є явна причина вирішення проблеми, тому, здається, що він прикладає чималі зусилля, щоб її вирішити. При цьому у рятувальника в наявності і приховане підставу щоб залишити проблему невирішеною, або досягти мети вигідним йому способом. Наприклад, даний персонаж може відчувати самоповагу, або відчувати себе так званим рятувальником, або насолоджуватися, спостерігаючи, що хтось подневолен або довіряє йому. Оточуючим здається, ніби така людина діє виключно з прагнення допомогти, однак він лише грає з персонажем жертва, щоб продовжувати отримувати власну вигоду.

Незважаючи на чіткий розподіл амплуа в трикутнику Карпмана, люди в одній іпостасі залишаються далеко не завжди, оскільки їм складно постійно слідувати одній позиції, тому жертва нерідко трансформується в переслідувача, а персонаж рятувальник робиться жертвою. Тут необхідно позначити, що такі метаморфози не характеризує стійкістю, вони носять епізодичний характер.

Таким чином, переслідувач (диктатор), жертва і рятувальник є основоположними дійовими особами, на взаєминах яких збудований трикутник Карпмана. Описувану модель взаємодії часто називають співзалежних відносинами. Подібні відносини базуються на самореалізації за рахунок іншого учасника. Так, наприклад, персонаж жертва відшукує виправдання собі в "атаках" диктатора, який, в свою чергу, досягає задоволення шляхом підпорядкування собі жертви. Рятувальник ж виявляє агресію по відношенню до переслідувача, пояснюючи власні дії захистом жертви. Така ситуація схожа замкнутого кола, розірвати яке досить складно внаслідок того, що учасники просто не бажають цього.

Роль жертви

Основною особливістю людини, добровільно програє роль жертви можна вважати відсутність бажання покласти відповідальність за персональні невдачі на власні плечі. Йому простіше перекласти проблеми і знаходження шляхів їх вирішення на найближче оточення. Типова поведінка індивідів-жертв – це спроби пробудити жалість у співрозмовників, викликати у них співчуття. Найчастіше жертва власними діями провокує у тирана появу агресії, щоб в подальшому отримати шанс маніпулювати ним заради досягнення власних егоїстичних цілей.

Люди, які посіли описувану позицію, переконані в несправедливості буття і повного стражданнями життя. Суб'єкт, який має такі переконання, повний страхів, образ і коливань. Він схильний до відчуття провини, ревнощів, почуттю сорому й заздрості. Тіло його перебуває в стійкій напрузі, яку сам індивід і не помічає, але, з часом, такий стан породжує безліч різних недуг.

Жертви бояться самого процесу існування, бояться сильних вражень. Вони схильні до депресивних настроїв та тузі. Навіть якщо індивід, який перебуває в амплуа жертви, веде діяльний спосіб буття, то все одно він інертний в душі і безініціативний.У ньому відсутнє прагнення до прогресу і руху.

Необхідно акцентувати, що власне іпостасі жертви Карпман відвів центральну позицію в трикутнику. Роль жертви є ключовою, оскільки досить швидко може трансформуватися або в тирана, або рятувальника. При цьому людина, що програє цю роль, власним переконанням в важливих аспектах не змінює. Він все також намагається уникнути будь-якої відповідальності за персональні діяння.

Щоб вибратися з даного порочного кола співзалежних відносин розроблені рекомендації для жертви, наприклад, таким особам необхідно намагатися змінити власний емоційний настрій. Їм необхідно повірити в наявність можливостей привнесення у власне існування змін і усвідомити, що особистість неможлива без покладання відповідальності на власні плечі.

Роль переслідувача

Деспот відповідно до власної природою цілеспрямований на лідерство і домінування над оточуючими. Індивід в цьому амплуа прагне маніпулювати жертвою, цілком виправдовуючи свої діяння. Наслідком описуваної поведінки переслідувача є опір об'єкта нападок.Угамовуючи такий протест, тиран самостверджується, а також отримує задоволення. Пригнічення оточуючих – базова потреба переслідувача. Ще однією специфікою даного амплуа вважається не безпідставність дій деспота. В душі він обов'язково знайде кілька приводів і виправдань. Якщо пояснення відсутні, то переконання руйнуються. При цьому, коли переслідувач натикається на опір з боку об'єкта "атаки" таких, то це стимулює його рухатися наміченим курсом.

Тиран може відчувати:

– прагнення відновити справедливість;

– переконаність в правильності своїх дій;

– непохитність своєї правоти;

– тяжіння покарати винного;

 

– ображене самолюбство;

 

– азарт переслідування.

Найчастіше агресорами стають суб'єкти, які в дитячому періоді піддавалися насильству фізичного або психологічного характеру. Такі діти в душі відчувають т почуття сорому і гніву. Ці почуття в подальшому управляють ними.

Нападки на оточуючих допомагають переслідувачеві долати відчуття власної неспроможності і незручності. Тому домінування над оточенням стає фундаментом їхньої поведінки.Тиран вважає завжди і у всьому себе правим. Серед методів впливу на інших, що користуються популярністю у диктаторів, виділяють залякування, допит, докори, звинувачення, провокації.

Власну вразливість агресор не визнає, а тому найбільше його лякає власна безпорадність. Тому йому необхідний страждалець, на якого він проектує власну недосконалість, звинувачує його в невезіння. Взяття відповідальності за персональні діяння і поведінку – ось основні рекомендації для переслідувача. Тиран на відміну від об'єкта нападок надмірно переконаний у власних поглядах і собі самому. Переслідувач впевнений, що лише він відає, що робити. А тому, віруючи, що все оточення помиляється, він відчуває агресію, роздратування і гнів щодо об'єкта "атак" і його рятувальника.

Роль рятувальника

Розуміння ролі персонажа рятувальник, мотивів його дій та їх результатів є ключем, який веде до усвідомлення і відстеження цього амплуа у власному буття. Це шанс зробити осмислений вибір: маніпулювати далі індивідами або навчитися здорово ставитися до оточення і власної персони.

Не слід ототожнювати гру в рятувальника з істинною допомогою в надзвичайних обставинах, наприклад, порятунок людей під час пожежі. У намаганнях рятувальника завжди присутні таємні мотиви, недомовленість і нечесність. Насправді співзалежних відносини по типу трикутника долі гальмують розвиток, привносять страждання людям і плутанину в існування.

Рятувальник програє обрану роль через необхідність рятувати, щоб не замислюватися про власних прихованих почуттях, тривожності, адже об'єкт нападок потребує участі.

Можна виділити 7 ознак, притаманних людям, які віддають перевагу займати описувану позицію у взаєминах.

Перш за все, у таких суб'єктів спостерігаються проблеми в особистих взаєминах, що виражається відсутністю сім'ї, або в родині кожен чоловік існує окремим життям.

Рятувальники найчастіше досить успішні в соціальному буття. Начальство їх цінує за сумлінну працю, законодавчі норми вони не переступають, а якщо і порушують, то це бездоказово.

Основним завданням даної категорії осіб є надати жертві шанс "ковтнути трохи повітря" щоб об'єкт переслідування не «задихнувся", а після затягнути тугіше "зашморг".Даний процес може тривати нескінченно, поки хтось із гравців не вирішить змінити роль. Головна мета рятувальника полягає у виключенні можливості стати жертві самостійною.

Люди, які дотримуються даного амплуа, завжди злегка зневажають об'єкт нападок, внаслідок чого їхня допомога носить поблажливий характер.

Рятувальник часто часто плекає досить "масштабні" плани з порятунку. Даній категорії осіб властива амбітність. Вони прагнуть управляти максимумом індивідів. Чим більш безпорадні люди, тим краще рятівнику, оскільки його влада робиться більш всеосяжної.

Індивіди в цьому амплуа намагаються приховати власну агресію, тому заперечують геть її наявність. Людина є живою істотою, яке часто охоплюють різні емоції, внаслідок чого йому притаманні агресивні посили. Рятувальник же немов напоказ демонструє любов до всіх живих створінь.

Коли жертва нарешті вирішує відмовитися від нав'язливої ​​допомоги, рятувальник вдається до маніпуляції, погрожуючи тим, що об'єкт переслідування залишиться сам в цьому величезному світі, повному жахів і негараздів. Після чого відходить в сторону і займає позицію спостерігача, чекаючи, коли жертва оступиться, знизить і без того низьку самооцінку, покається. Він чекає такого моменту, щоб тріумфально з'явиться. Однак така поява може бути запізнілим, оскільки жертва могла встигнути обзавестися новим "ярмом" у вигляді суб'єкта, всіма силами старається нав'язати власну допомогу.

Як вийти з трикутника Карпмана

Відшукати вихід з співзалежних взаємин найчастіше досить складне завдання. Чим довше людина грає роль, тим глибше його засмоктує трикутник відносин Карпмана. Щоб знайти заповітні двері, перш за все, треба усвідомити наявність даної моделі взаємовідносин у власному існуванні. При цьому способи позбавлення від гнітючих відносин суто індивідуальні, оскільки обумовлені програється роллю суб'єктів. Тому необхідно постаратися об'єктивно поглянути на обставини взаємодії, щоб зрозуміти власну роль.

Найскладнішою і стрижневою персоною в трикутнику Карпмана вважається жертва. Щоб назавжди позбутися від цього амплуа, рекомендується почати з здійснення перших неспішних самостійних кроків щодо поліпшення власного буття. Важливо припинити звалювати з власних плечей тягар відповідальності за насущні проблеми і невдачі на оточення. Необхідно усвідомити, що за будь-яку надану допомогу доведеться заплатити. Також слід навчитися не виправдовуватися і витягувати власну вигоду з взаємодії зі рятувальником, при цьому намагаючись не зіштовхнути останнього з переслідувачем.

Рекомендації для рятувальника полягають, перш за все, в припиненні нав'язування власних "рятувальних послуг". Надавати допомогу людям слід виключно на прохання останніх. Не потрібно роздавати обіцянки при відсутності впевненості в їх виконуваності. При нав'язуванні допомоги годі було очікувати подяки від приймаючої сторони. Якщо ж "рятувальна послуга" була надана заради отримання вигоди, то необхідно прямо сказати про це. Також рекомендується знайти свій шлях самореалізації, яка не передбачає нав'язування допомоги оточуючим і втручання в їх проблеми.

Коли трикутник Карпмана стає тісний для тирана, то необхідно починати роботу по виходу з співзалежних взаємодії. Переслідувачеві, перш за все, слід взяти контроль над власною агресивністю. Роздратування, злість і гнів можна проявляти лише, коли є серйозні причини, які породжують дані емоції. Деспотові необхідно усвідомити, що він також часто буває неправий, як і інше його оточення. Також йому слід усвідомити, що корінь всіх неуспіхів криється в його власній поведінці, інші індивіди не винні в бідах переслідувача. Потрібно розуміти, що якщо сам індивід не зважає на поглядами оточуючих, то і останні не зобов'язані враховувати його позицію. Домагатися власної вигоди слід за допомогою мотивування індивідів, а не за допомогою диктатури.

Джерело: https://psichiatria.org/trikutnik-karpmana-2/