Конфлікти в сім'ї. Як їх ефективно вирішувати і мінімізувати вплив на дитину?
Психологиня Тетяна Романова вважає, що загалом люди погано навчені комунікації одне з одним.
“Я завжди раджу своїм клієнтам – висловлюйте свої потреби й бажання, говоріть і чуйте, що говорить партнер. Те саме стосується дітей. Дозвольте їм висловити свої потреби та бажання й чуйте, що вони насправді говорять”.
Конфліктів не варто боятися – це лише зіткнення інтересів у родині, на роботі, у стосунках.
“Конфлікт – це ситуація, коли ми пізнаємо себе, наскільки нам важливі бажання й потреби, про які ми заявляємо, або замовчуємо. Так само ми пізнаємо нашого партнера й бачимо, що важливо для нього. І коли конфлікт вирішено, всю інформацію, за бажання, ми зможемо застосовувати в нашому подальшому спілкуванні”, – говорить Тетяна.
“Ми розвиваємось, коли обмінюємося позиціями, – додає педагог, публіцист, автор програм на радіо Діма Зіцер. – Ми дивимося на певні питання чи проблеми під іншими кутами. Ми йдемо вперед”.
Причин родинних конфліктів багато, зазначає психотерапевтка Катерина Александровська.
Якщо на початку стосунків усе сприймається добре, оскільки люди більше віддаються почуттям і відчуттям, то згодом може прийти прозріння. Тому важливо пам’ятати – навіщо є родина й за що ви любите одне одного.
“Сім’я – це робота. Часто однієї любові може не вистачати. Потрібне терпіння, вміння говорити, обговорювати, домовлятися”.
“Буває, що в момент, коли ми обмінюємося позиціями, я займаю дуже особисту позицію і з якоїсь причини починаю сприймати позицію іншої людини як напад. І тоді це розвивається в неправильному напрямі”, – зазначає Діма Зіцер.
Буває, що конфлікт – це єдиний спосіб підтримування контакту в сім’ї, каже Тетяна Романова. Люди не навчені інакше підтримувати контакт, окрім як через конфлікт. Тоді виходить, що ця родина так комунікує, так тримає одне одного в полі зору.
Під час свят або відпустки, коли вся родина тривалий час перебуває в тісному колі, рівень напруги і тривоги може підвищуватися: ільше часу проводять разом, фокус уваги зміщається на тих, хто поруч. Частіше конфліктуватимуть ті сім’ї, у яких є замовчені проблеми, конфлікти, які не вирішували, а гасили або ігнорували. Раніше люди переключалися на буденні активності, займалися своїми справами. А коли опиняються віч-на-віч, то стає складно комунікувати, приховуючи свої істинні потреби й бажання.
Варто дозволяти й собі, й іншим членам сім’ї мати особистий простір. Не можна, щоб одна людина поглинала іншу в емоційному і психологічному планах.
І не треба забувати: відчувати себе нещасливим у шлюбі чи в житті загалом – це знецінити те, що ти маєш, і поставити на п’єдестал те, чого ти не маєш.
ЯК ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ
У нас неправильне розуміння самого поняття “конфлікт”, одноголосно кажуть психологи.
Не там лежать шкарпетки – це не конфлікт, а привід неекологічно скинути свою напругу. Як це робити екологічно? Піти в спортзал, медитувати, поринути у творчість, зайнятися кулінарією, проговорити з другом чи просто запитати себе – чим я можу собі допомогти?
Зазвичай ефективному вирішенню конфліктів треба вчитися, каже Тетяна Романова. Можна читати спеціальну літературу, відвідувати тренінги, записатися до психолога чи коуча. Однак, почати із себе кожен може будь-коли:
1. “Прислухатися до себе й до другої сторони, знайти те спільне, що об’єднує, на чому можна будувати вирішення конфлікту”.
2. Укласти із собою так званий “внутрішній контракт” – я знаю, що для мене добре, а що – погано, які принципи є непорушними, а на які речі я можу погодитися за певних умов. Чи справді важливий той принцип, на якому я наполягаю, що він мені дає? Ставлячи собі ці питання, ми навчимося краще розуміти себе й уникати зайвих непорозумінь.
3. Варто проговорювати й навіть інколи прописувати правила в родинах. Особливо, якщо подружжя з різними традиціями, зацікавленостями, поглядами. У таких родинах частіше виникають конфлікти.
4. Якщо в батьків виникає суперечка, то найкращий приклад для дитини – вести її як аргументування своїх позицій, каже Діма Зіцер. Не треба уникати конфлікту. Адже в цей момент ми вчимося обговорювати різноманітні теми й демонструємо дітям, як можна знаходити потрібні слова, як впоратися з власною енергією або ж агресією.
5. Варто домовитися, що в кожного є право на себе, на притулок, яким є дім. Тому цілком нормально, коли ви скажете комусь із сім’ї: “Вибач, мені зараз потрібен час; я хочу потупити у Facebook або прийняти ванну…”.
6. Було би добре, якби кожен із нас знав власні кнопки. Наприклад: щоби заспокоїтися, мені треба помити руки, чи випити води, чи пройтися на свіжому повітрі, або зателефонувати другові. За крок до спалаху суперечки чи конфлікту важливо пам’ятати про цю кнопку.
7. “Якщо ви хочете раз і назавжди перестати злитися – “донесіть” свій злий вираз обличчя до дзеркала й подивіться на своє відображення. Тоді вам не захочеться з такими гримасами спілкуватися з близькими людьми”, – радить Діма Зіцер.
КОНФЛІКТИ В СІМ’Ї Й ДІТИ
Діти не мають бути учасниками конфлікту між дорослими. Проте в родинах важко уникнути сварок, свідками чи учасниками яких стають діти.
Рекомендації:
1. Варто переводити ситуацію в площину конструктивного конфлікту, радить Тетяна Романова. “Не просто кричати – а розв’язувати проблему. Не втягувати дітей. Не змушувати робити вибір – ти за мене, чи за нього? Не шукати в дитині союзника”.
2. Діти емоційно сканують ситуацію в родині. Коли батьки заперечують для дитини наявність конфлікту в сім’ї, вона не розуміє, що відбувається: мама плаче – значить, щось сталося, але вона відповідає, що все добре. Дитина не розуміє, кому довіряти: собі – бо відчуває, що щось не так, чи мамі – яка каже, що все добре.
Краще сказати: “У мене конфлікт із татом, але це наш конфлікт. Ми його намагаємося розв’язати, ми все робимо для цього”.
3. “Якщо ви сваритеся перед дітьми, то найкраще, що ви можете зробити, – це й миритися перед ними. Ви покажете, що після сварки можна миритися, можна вибачатися”, – каже Тетяна.
4. Якщо виникла сварка перед дитиною, було б правильним відволіктися на неї і сказати: “Не хвилюйся, це не означає, що ми одне одного ненавидимо, ми з чимось не згодні, нам треба це обговорити”.
За словами Діми Зіцера, по-перше, у цей момент ми переключаємось, і це певна гігієна. По-друге, ми даємо меседж дитині, що вона важлива. Адже часто батьки поводяться так, ніби дитина нічого не чує й не бачить. І, по-третє, це нагадування самим собі, що зараз із нами є третя людина, яку ми любимо, у якої є свої емоції, почуття – і їх треба поважати.
5. “Ми – сім’я, ми близькі, ми маємо право перед дитиною сперечатися, не погоджуватися, конфліктувати. Але в цей момент треба пам’ятати, що відбувається закладання моделі. Якщо тато маму чи мама тата називає поганим словом – це фіксується назавжди”, – наголошує Діма Зіцер.
6. У батьків часто виникає надто висока спокуса конфліктувати з дитиною. Адже вона слабкіша, повинна мене слухати, як ні – я можу надавити.
“Нас, на жаль, навчили перемагати. Будь-якою ціною. У цей момент перемога над другою людиною дає гидкі емоції. Щоби вийти з цього лабіринту, треба допомагати один одному”. Тому Діма Зіцер радить пам’ятати про принцип – ми маємо захистити дітей від самих себе.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
