Урок-тренінг "Таймменеджмент"

Таймменеджмент

Ефективний таймменеджмент – здатність організувати часовий простір навколо себе таким чином, щоб вспіти зробити якомога більше справ за меншу кількість часу, або зробити найважливіші справи вчасно. Мова йде про те, щоб більше встигати, менше забувати, і при цьому – щоб це було комфортно.

Подумайте, будь-ласка, що приходить вам на думку, коли ви чуєте слово «час»? А «таймменеджмент»?

Як відомо, час — це обмежений людський ресурс. Плин часу ніяк не можна зупинити, тому залишається тільки використати даний нам час максимально ефективно. Тайм менеджмент — це і є планування і максимально ефективне використання наявного часу. Сама наука управління часом - тайм менеджмент виникла відносно нещодавно: у кінці минулого століття. На сьогодні планування часу стало вже сталою практикою у більшості установ розвинених країн, а також все більше починає впроваджуватися  у всі сфери діяльності людини.

Етапи таймменеджменту

1.     Аналіз

На цьому етапі можна задати собі такі питання: чи ефективно я використовую час? які є проблеми, пов’язані з цим? на що мені не висточає часу?

2.     Моделювання стратегій з врахуванням аналізу

      Які зміни треба внести до мого розкладу? Що саме потребує корекції?

3.     Постановка мети

Яким буде кінцевий результат? Чого я зможу досягти?

4.     Планування та визначення пріоритетних завдань

Складаємо список конкретних дій, які призведуть до досягнення мети.

5.     Реалізація

Конкретні кроки та дії згідно планування

6.     Самоконтроль, підведення підсумків.

Чи вдалося досягти мети? Що вдалося, над чим треба ще попрацювати?

Спробуйте організувати власний часовий простір за наведеним алгоритмом.

Тест визначення ефективності планування

Прочитайте запропоновані твердження у таблиці, і на кожне оберіть варіант відповіді (ніколи, рідко, іноді, часто, завжди), і запишіть або підкресліть цифру, яка відповідає вашому варіанту.

Питання	Ніколи	Рідко	Іноді	Часто	Завжди
Як часто Ви плануєте для того, аби життєві ситуації не виходили з під Вашого контролю?	1	2	3	4	5
Чи фіксуєте, записуєте Ви свої щоденні плани?	1	2	3	4	5
Як часто Ви використовуєте гнучкість під час виконання свого плану?	1	2	3	4	5
Як часто у Вас виходить повністю виконати усі пункти плану за день?	1	2	3	4	5
Як часто Ви плануєте час для націль важливих речей?	1	2	3	4	5
Як часто руйнуються Ваші плани на день через випадково виникненні ситуації ?	5	4	3	2	1

Підрахуйте суму чисел, яку ви отримали.

6-10 балів - ефективність відсутня. Вам слід подумати про використання нових методів та інструментів для підвищення ефективності планування.

11-15 балів - ефективності планування робочого та особистого часу нижче середнього. Можливо у Вас є особиста система планування, але вона не в достатній мірі контролює ситуації аби зменшити стрес.

16-20 балів  - середній рівень.  Ваша система планування працює , але може працювати краще. Зверніть увагу, як Ви розставляєте власні пріоритети і як Ви складаєте план на день.

21-25 балів – рівень вище середнього. Ваша система з планування гарно працює. Підтримуйте її роботу

26-30 балів –  Вітаємо, Ви чудовий планувальник…можливо, навіть занадто.

Калейдоскоп цікавих методик ефективного планування часу

1.     «З’їж цю жабу» Брайан Трейсі

 Проста звичка  стає потужною, якщо виконується щоденно. Основна ідея методу полягає  в тому щоб спочатку «з’їсти жабу». Твоя «жаба» – це саме найголовніше завдання на сьогодні. Як тільки ти прибрав її з дороги останні справи  буде легше скінчити. Окрім того задаєш тон на весь день, якщо ти зробиш в першу чергу справу, яку хотілося відкласти. Це один з методів боротьби з прокрастинацією (відкладання справ). Треба діяти рішуче, без роздумів та уповільнення.

Детальніше з цим методом можна ознайомитись у книзі «Зроби це зараз. 21 чудовий спосіб зробити більше за менший час».

2.     «Розріжте слона на біфштекси»

Величезна справа, до якої не завжди хочеться братися повинна бути розділена на маленькі кроки, «біфштекси» повинні бути такого розміру  щоб  було їх легко з’їсти. Як у відомій рекламі: одна сторінка на день – і ти прочитаєш книжку, одна вправа на день і ти станєш сильнішим…

3.     «Метод Парето»

Процентне співвідношення 80/20 було відкрито в кінці 19 століття економістом Вільфредо Парето .  За різними джерелами його  називають: закон Парето, принцип Парето, правило Парето – один з найбільш поширених способів оцінки ефективності будь-якої діяльності. Його суть полягає в тому, що 20% зусиль дають 80% результату, а 80% зусиль реалізують лише 20%. Таким чином, можна зрозуміти, що, вибравши  оптимальні ресурси (до якого належить і Ваш час),  дають найбільший ефект, можна досягти високих результатів малими витратами. У той же час всі наступні дії будуть неефективними. Принцип Парето в управлінні часом досить простий. Ви аналізуєте всі справи за день і вибираєте з них ті, які привели до кінцевого результату. Марну активність просто викреслюєте зі списку справ. Перший робочий день, запланований відповідно до цього методу, здивує вас своєю легкістю і продуктивністю.

4.     «Помідорний метод»

один з найоригінальніших у тайм-менеджменті. Придумав його італійський студент Франческо Чирилло. Він, як і всі студенти, перед сесією намагався осягнути неосяжне. І йому це вдалося. За допомогою... помідора. Точніше - кухонного таймера у вигляді помідора. Молодий чоловік заводив таймер на 25 хвилин, протягом яких інтенсивно зубрив лекції. Потім влаштовував 5-хвилинну перерву. Далі йшов другий «помідор» тривалістю 25 хвилин. І знову невелику перерву. Після запуску чотирьох «помідорів» студент дозволяв собі розслабитися протягом 15-20 хвилин.

5.     «Швейцарський сир»,

як відомо, дірчастий. Якщо ви боїтеся приступати до якоїсь справи, зробіть у ньому «дірку», виконавши частину робіт. Причому на відміну від послідовного «поїдання слона» робити «дірки» можна в довільному порядку. Можна почати з тих пунктів, до яких сьогодні більше лежить душа. Сувора послідовність необов'язкова: головне - щодня робити «дірки».

Подумайте, як можна застосовувати ці методи у повсякденному житті? Який з цих методів вам найбільше сподобався?

Матриця Ейзенхауера

           Матриця Ейзенхауера - один з методів тайм-менеджменту для визначення пріоритетів справ дня. Виглядає матриця як чотири квадрати, які утворюються при перетині осей "Важливо - Неважливо" по горизонталі і "Терміново - не Терміново" по вертикалі.

           Важливі і термінові справи - ті, які дуже важливі і не терплять зволікання. Без них все порушиться, і зробити їх завтра - буде вже пізно. Ці справи потрібно робити сьогодні, у першу чергу та обов'язково. Приклади важливих і термінових справ: виконання завдання за проектом, термін здачі якої ось-ось настане; позаплановий похід до дантиста, травматолога або іншого фахівця; терміновий телефонний дзвінок клієнту або контрагенту. В теорії квадрат важливих і термінових справ повинен бути порожнім, але на практиці іноді у кожної людини бувають важливі і термінові справи, частина з них породжується лінню, частина - недоліком професіоналізму, а частина - форс-мажорами.

Важливі, але не термінові справи - це те найважливіше, що терміновим стане незабаром. Якщо ви не плануєте цього чекати і влаштовувати собі непотрібну гонку, то зверніть на ці справи найпильнішу увагу. Приклади таких справ: поточна (планова) робота за вашим проектам; планування нових проектів; оцінка отриманих результатів проектів; відвідування спортивного залу для підтримки фізичної форми.

Справи не важливі, але термінові. Як правило, цей квадрат потрапляють справи ніяк не наближають вас до мети, якою б вона не була, це справи, які треба робити, але виключно для того, щоб їх робити. Привітати з днем народження (виявляється, Вася народився саме сьогодні), несподіваний прихід гостей і інші не заплановані, нав'язані зустрічі, від яких не можна відмовитися. Якщо з цього можете делегувати комусь доручити - зробіть це обов'язково.

Не важливі і не термінові справи – це справи, які зазвичай відкладаються на потім. Коли всі термінові і важливі справи виконані, слід переключитися на цю категорію, щоб вони не накопичувались.

Розподіли свої справи за матрицею Ейзенхауера.

Пожирачі часу

«Хронофаги» - фактори, які вбивають час. Хронофаги бувають зовнішні та внутрішні. Внутрішні – це погані звички, зовнішні  - це гаджети, люди та непотрібні справи.

20 найпоширеніших хронофагів:
1. Невміння або небажання планування свій час;
2. Відсутність почуття часу;
3.Звичка братися за кілька справ одночасно;
4. Бажання бути корисним для всіх;
5. Невміння відмовити і твердо сказати «ні»;
6. Безлад на робочому столі;
7. Надмірне поспішання під час виконання справи;
8. Телефонні розмови;
9. Ігри у телефоні, комп’ютері;
10.Спілкування в соцмережах;
11.Постійна перевірка електроної пошти, месенджерів;
12. Відкладання важливих справ;
13. Нестача відпочинку;
14. Відволікання.
Подумайте, які саме пожирачі часу властиві саме для вас? Як можна їх усунути?

Оцінка внутрішнього відчуття часу

Попросіть когось із близьких засікти одну хвилину. Закрийте очі, пам’ятайте, що рахувати про себе не можна. Коли, на вашу думку, хвилина завершиться, відкрийте очі і звірте свій результат з годинником. Так можна зрозуміти, як ви відчуваєте час, чи не здається вам, що часу залишається більше, ніж його є насправді, або навпаки. 

Дякую за увагу!

Напишіть, будь ласка, в коментарі, чи була корисною інформація для вас, що саме запам'яталося.

До уваги класних керівників!

Шановні класні керівники! Прошу прийняти участь в опитуванні для удосконалення подальшої роботи соціального педагога з учнями, батьками та вчителями.

Прийняти участь в опитуванні можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1ShSEhU8VobWYJzDHfFIdduYekCdcNa6uUdT4NtVa6do/edit

Дякую за участь в опитуванні!

До уваги класних керівників!

Шановні класні керівники! Прошу прийняти участь в опитуванні для удосконалення подальшої роботи соціального педагога з учнями, батьками та вчителями.

Прийняти участь в опитуванні можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1ShSEhU8VobWYJzDHfFIdduYekCdcNa6uUdT4NtVa6do/edit

Дякую за участь в опитуванні!

Профілактика запізнень на уроки. Як допомогти учням навчитися організовувати власний час?

1.     Нагадайте дітям про те, що дзвоник – це інформація про те, що урок вже почався, а не сигнал того, що час припинити відпочинок і прямувати до класу.

2.    Запропонуйте учням заздалегідь визначити, чим вони будуть займатись на перерві та чи вспінуть на урок. Краще прийти трохи раніше, ніж запізнитися.

3.     Корисним буде самоаналіз учнями вільного часу. Можливо, мають місце «Поглиначі часу» - соцмережі, ігри в телефоні, відкладання важливих справ, невміння розставити пріоритет, шкідливі звички тощо.

4. Рольові ігри – один з інтерактивних способів навчання. Під час моделювання певних ситуацій діти зможуть програвати свою поведінку та певні почуття, подивитися на власні дії з іншого боку.

5.     Застосуйте мозковий штурм, розглядаючи з дітьми поважні та неповажні причини запізнень. Обговоріть із класом, як можна було вирішити ту чи іншу проблему.

6.  Однією з поширених причин запізнень на перщі уроки є пізнє пробудження або неправильна організація часу Розробіть з учнями алгоритм дій ввечорі та зранку: заздалегідь приготувати підручники, зошити, одяг, перевірити будильник, не пізно піти до ліжка.   

 Досвід інших країн 

     Досвід США.  Там у деяких школах вчителі не пускають до класу учнів, які запізнилися, натомість відправляють їх у спеціальну кімнату, де можна читати книжки чи працювати за комп’ютером. У цій кімнаті чекають на перерву всі учні, що запізнилися, а з ними є педагог. Після закінчення уроку школярі повинні підійти до вчителя, на урок до якого спізнилися, і взяти домашнє завдання.

  Загалом же у світі правила щодо відвідування шкільних занять, а також спізнень кожен навчальний заклад встановлює самостійно.

    Наприклад, у Німеччині за запізнення учня можуть залишити після уроків на чергування - наприклад, для прибирання класу чи шкільної території. У деяких школах батьки повинні заплатити за непунктуальність дитини штраф - від 25 до 75 євро. До речі, якщо учень запізнився через затримку шкільного автобуса, він за це не відповідає.

    У Фінляндії діє трикрокова система боротьби із спізненнями учнів. Перший крок -  виховна бесіда з школярем та його батьками. Якщо це не допомогло, дитина і далі не приходить на уроки вчасно, вдаються до другого кроку - застосовують покарання за спізнення: школяра, приміром, можуть залишати після уроків для виконання додаткових учнівських завдань. Якщо ж і після цього дитина систематично запізнюється, школяреві можуть заборонити відвідування закладу на певний час.

         У деяких школах Австрії за декілька спізнень дають жовту картку. Після другої жовтої -  червону. Інформацію про запізнення надсилають в магістрат. Якщо школяр-іноземець отримує таку картку, він може мати проблеми з міграційною службою. А австрійців у деяких випадках можуть навіть відрахувати зі школи.

         У Нідерландах школярі відробляють спізнення - наприклад, прибирають клас. Про тих, хто систематично запізнюється або прогуляє уроки, школа може повідомити профільне міністерство. Тоді додому до учня завітає співробітник установи, щоби побачити хатні умови дитини. До речі, учнів, які запізнилися на контрольну роботу чи іспит, можуть не допустити до складання роботи взагалі.

Джерело: http://volodschool1.at.ua/publ/shkoljarska_ne_punktualnist_svitovij_dosvid_borotbi_z_prichinami_zapiznen_uchniv_na_uroki/1-1-0-692 

Біла ромашка - символ боротьби з туберкульозом

10 міфів про туберкульоз

Ви не можете заразитись туберкульозом, якщо користуватиметесь речами хворого. Це також малоймовірно в громадському транспорті, кафе чи супермаркеті. Експерти громадської організації «Інфекційний контроль в Україні» спростовують найбільш поширені міфи про туберкульоз.

Міф 1. Туберкульозом можна заразитися, якщо користуєшся книгами, предметами побуту, іншими речами хворого, споживаєш їжу, яку приготував або продавав хворий, або через користування спільним посудом.

Насправді: Таки чином заразитися туберкульозом не можна. Туберкульоз передається через повітря під час тривалого перебування в закритому приміщенні разом з людиною, хворою на туберкульоз легень, яка кашляє і не отримує лікування.

Міф 2. Щоб не заразитися туберкульозом, потрібно частіше мити руки і прибирати у місцях перебування великої кількості людей зі застосуванням дезінфікуючих розчинів.

Насправді: Мити руки і прибирати дійсно необхідно, це допомагає запобігти багатьом хворобам. Але це не допоможе захиститись від туберкульоз. Оскільки туберкульоз передається повітрям, єдиний спосіб знизити ризик – це регулярне провітрювання. У лікувальних закладах, де хворі на туберкульоз проходять лікування, ще застосовується постійне ультрафіолетове опромінення повітря. Якщо у Вашому оточенні є людина, яка кашляє понад два тижні – краще делікатно порекомендувати їй звернутися до сімейного лікаря. Ще один момент – у будь-якому випадку спілкуватися з такою людиною краще на відкритому повітрі – там туберкульоз, як і інші інфекції дихальних шляхів, не передається.

Міф 3. На туберкульоз хворіти соромно, адже це хвороба людей з неправильним способом життя.

Насправді: За певних умов ризик захворіти збільшується. На туберкульоз частіше хворіють безробітні, безпритульні, люди, які живуть за межею бідності, ув’язнені, а також мігранти, військовослужбовці, медики, шахтарі і металурги. Ризик приєднання туберкульозу підвищують ВІЛ-інфекція, злоякісні новоутворення, цукровий діабет, автоімунні захворювання. На великий ризик наражаються також люди, які пережили трансплантацію органів або кісткового мозку. Ми вже зазначили, що тривалий близький контакт з хворим, який не отримує лікування, також є небезпечним. Як ми бачимо, від більшості цих обставин ніхто не застрахований.

Міф 4. У Радянському Союзі туберкульоз був під контролем, адже всі люди зобов’язані були проходити флюорографічне обстеження. Проблеми з туберкульозом в Україні – результат руйнування радянської диспансерної системи.

Насправді: Зараз захворюваність на туберкульоз в Україні знаходиться на рівні 80-х років минулого століття і є в 2-3 рази меншою за показники 60-70 років. Інша річ, що завдяки неконтрольованому застосуванню антибіотиків у ті часи, Україна, як і решта пострадянських країн, страждає від поширення стійких до лікування форм хвороби.

Суцільне флюрографічне (або правильніше – радіологічне) обстеження грудної клітки не є ефективним способом виявлення ані туберкульозу, ані інших захворювань унаслідок малої чутливості і нездатності виявлення причини змін в легенях. Нині, на відміну від попередніх часів, існують надійні та швидкі методи лабораторної і радіологічної діагностики, всі вони доступні в Україні. Щоб ефективно застосовувати ці методи, необхідно вчасно запідозрити захворювання. Для цього сімейні лікарі зобов’язані проводити опитування стосовно наявності чинників ризику і симптомів, що можуть свідчити про туберкульоз (тривалого кашлю, пітливості, тривалого, навіть незначного, підвищення температури, слабкості, схуднення) за звернення до них з будь-якого приводу. За результатами цього опитування людину можуть направити на радіологічне обстеження та аналізи.

Міф 5. Людина, яка лікується або лікувалася від туберкульозу становить велику небезпеку для оточення

Насправді: Небезпеку становить лише людина з туберкульозом легень, яка кашляє і при цьому не лікується. Через декілька тижнів після початку лікування, така людина не може нікого заразити, навіть якщо в її аналізах ще залишається збудник. Єдина умова – щоденний прийом ліків, що призначені з урахуванням чутливості.

Міф 6. Туберкульозом можна заразитися в громадському транспорті, кафе, супермаркеті

Насправді: Туберкульоз не так швидко передається, як інші інфекції. Зазвичай заражаються люди, які проводять з хворим на туберкульоз легень тривалий час: приблизна межа – вісім годин щодня впродовж трьох місяців до початку лікування. Тож на реальний ризик наражаються люди, які живуть або працюють з особою, яка кашляє тривалий час, але не обстежується на туберкульоз і не лікується.

До того ж, значна кількість дорослих людей вже інфікована туберкульозом. 90% з них ніколи не захворіє – природний протитуберкульозний імунітет дуже сильний.

Міф 7. Туберкульоз краще лікувати в стаціонарі: там є умови для ізоляції пацієнта, крім того, в уколах ліки краще засвоюються.

Насправді: Найкраще лікування туберкульозу – це щоденний прийом ліків під контролем медичного працівника пацієнтом, який перебуває вдома. У залежності від стану пацієнта та обставин його життя, або він сам може приходити до лікувального закладу, або йому приносять ліки. Доцільність цього обґрунтована такими фактами:

• Пацієнт з туберкульозом, який акуратно лікується, не потребує ізоляції (див. Міф 1).
• Стан переважної більшості хворих зазвичай значно покращується через декілька тижнів лікування, тож необхідності у особливому спокої та догляді немає, людина може працювати впродовж курсу лікування, якщо це не викликає перевтоми.
• Майже всі протитуберкульозні ліки краще приймати у пігулках, за необхідності ін’єкції роблять на пункті амбулаторного лікування.
• Перенаселені лікарні створюють умови для «обміну» збудниками серед пацієнтів і загрожують надбанням стійкості до лікування.
• Лікування туберкульозу тривале, воно потребує від 6 до 20 місяців. Перебування у звичному оточенні, підтримка сім’ї та друзів, посильна робота та захоплення допомагають пацієнту пережити цей складний час.

Проте є випадки, коли пацієнти потребують стаціонарного лікування. У лікарнях, які не перевантажені, легше створити гідні і безпечні умови для них.

Міф 8. Якщо людина захворіла на туберкульоз – це назавжди.

Насправді: У більшості випадків навіть тяжкі випадки туберкульозу добре лікуються. Нині в Україні безоплатні всі заходи вчасної діагностики туберкульозу і всі ліки для лікування різних форм захворювання, доступні в світі. Проте, якщо людина приймає ліки з перервами, або взагалі відмовляється від лікування завчасно, збудник стає «тренованим» до дії ліків – набуває медикаментозної стійкості. При такій формі захворювання лікування триватиме довше, і воно є менш ефективним. Більше того, така людина поширює стійкі форми інфекції до свого оточення, тож близькі люди наражаються не просто на ризик хвороби, а на ризик розвитку найбільш несприятливої її форми.

Міф 9. Лікування туберкульозу має побічні ефекти. Краще лікуватися народними методами.

Насправді: Так, лікування може призводити до побічних реакцій. Ці реакції можуть потребувати лікування, але за тяжкістю вони не можуть бути порівняні з туберкульозом. Єдине, що зробило туберкульоз виліковним – це спеціальні антибактеріальні ліки. Світова наука витрачає значні ресурси на пошук нових, більш ефективних препаратів, які дозволять скоротити час лікування і мають менше побічних ефектів. Усі «традиційні» засоби боротьби з туберкульозом (собачій чи борсучій жир, сушені комахи, трави тощо) люди застосовували у часи, коли не було сильних антибіотиків для лікування захворювання. У такий спосіб намагалися компенсувати дефіцит необхідних для одужання харчових речовин– білків, мікро- і макроелементів. Але в ті часи туберкульоз усе одне був смертельною недугою. Тож, одужати без спеціального лікування не можна.

Міф 10. Вакцинація проти туберкульозу погано переноситься – місце ін’єкції часто довго не загоюється. До того ж, навіщо вона, якщо вакциновані люди все одне хворіють.

Насправді: Вакцинація проти туберкульозу (БЦЖ), яку роблять на 3-5 день життя дитини за відсутності протипоказань, є однією з найбезпечніших. Ускладнення, переважна більшість з яких не потребує лікування, трапляються менше, ніж у 1% випадків. Нагноєння і утворення скоринки, що трохи кровить – нормальна реакція, що може тривати до 6 місяців і забезпечує утворення міцного імунітету. На жаль, вакцинація дійсно не може повністю захистити від зараження і захворювання, лише знижує ризик. Проте, саме завдяки вакцині нині діти зараз хворіють на туберкульоз дуже рідко.

• Джерело: 10 міфів про туберкульоз

20 березня - міжнародний день щастя

Чим старше ви стаєте, тим більш, просто зобов’язані бути щасливішим! Щасливі люди живуть довше. Дослідники старіння з Інституту Альберта Ейнштейна виявили, що 243 учасника-довгожителя мали позитивне ставлення до життя.

Для того, щоб бути щасливим, дуже важливі релігія і спорт. Доведено, що вони постачають нас порціями щастя - маленькими, але зате регулярними. Танець, наприклад, також могутня річ, він теж здатний приносити щастя. JL Ханна в книзі «Сила Танцю: Здоров’я та зцілення» пояснює, що танець зміцнює імунну систему, зменшує стрес і його негативні наслідки. Американська Асоціація Терапевтичного Танцю наводить дані про користь танцювальної терапії для хворих на рак, аутизм, хворобу Паркінсона і депресію.

Читати докладніше: Міжнародний день щастя
Міжнародний день щастя ООН

В ЕЗОШ№7 було проведено акцію "Щастя - це...", до якої долучились педагоги закладу. Вони поміркували, що таке щастя саме для них, а також побажали його оточуючим:)

Протидія булінгу в шкільному середовищі

Рекомендації щодо поведінки, яка буде дієвою у ситуації булінгу:

1. Зберігай спокій, дій хоробро, обійди ситуацію;
2. Стримуй гнів;
3. Говори спокійно і впевнено - дай агресору можливість зупинитися;
1. Встановлюй межі
"Не говори так до мене", "Я не погоджуюсь, щоб ти так мене називав", "перестань, мене це нервує", "я не люблю цього";
2. Повідом про наслідки
"Я розповім класному керівнику", "Не буду з тобою розмовляти", "Я піду звідси";
3.Звернися до дорослих за допомогою 
Можна звернутися до класного керівника, інших вчителів, соціального педагога, практичного психолога, батьків;
4.Ігноруй або відходь
5. Несподівано здивуй агресора 
(неочікувана зміна теми розмови, жарт, несподівана поведінка, "відчіпні" відповіді: "може бути", "можливо", "якщо так вважаєш".

Статеве виховання: поради батькам

       

Здатність і бажання вести активне статеве життя у підлітків з’являються раніше, ніж настає психологічна і соціальна зрілість. Вступаючи в сексуальні стосунки, підлітки часто не усвідомлюють, а іноді й не знають про можливі наслідки такого кроку. Через це радість відкриття нової грані людських взаємин може захмаритися розчаруванням, фізичним і психологічним дискомфортом, а часто й більш серйозними наслідками – ранньою вагітністю, інфікуванням і важким захворюванням. Важливо пояснити дітям, які дорослішають, що сексуальні стосунки можуть стати джерелом сильних позитивних емоцій, задоволення і щастя тільки в тому разі, якщо вони починаються між двома людьми, які відповідально ставляться до свого здоров’я, одне до одного і можливої появи третьої – їхньої дитини. Підлітки серйозніше сприймають свою сексуальність, якщо усвідомлюють, що з цією сферою пов’язані головні життєві завдання – створення сім’ї та відповідальне батьківство. Послідовне формування у підлітків дорослого ставлення до сексуальності набагато розумніше і ефективніше від заборон, залякування і жорстких обмежень. Заперечення сексуальності як чогось непристойного, небезпечного або неодмінно пов’язаного з проблемами може лише посилити у підлітка бажання спробувати «заборонений плід» чи стати причиною глибоких психологічних комплексів. 

ПРО ЩО ПОВИННІ ЗНАТИ ПІДЛІТКИ 

Як правило, діти, які виросли в атмосфері уваги, турботи та довіри, а також успішні в навчанні, активні у спорті або творчості, починають статеве життя пізніше за тих своїх однолітків, які відчувають нестачу емоційної близькості і підтримки з боку батьків14 . Проте якою розсудливою і слухняною не була б дитина, необхідно, щоб на порозі статевого дозрівання вона знала: 

-  як влаштована і функціонує репродуктивна система людини; 

- чим небезпечні вагітність у ранньому віці й інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), в тому числі ВІЛ-інфекція; 

-  про сучасні засоби контрацепції і про те, що презерватив, за умови правильного використання, значно знижує ризик настання вагітності і зараження ІПСШ, і що єдиний стовідсотковий спосіб не завагітніти і не заразитися ІПСШ – утриматися від сексуальних стосунків; 

-  про своє право на інформацію про репродуктивне здоров’я, на захист від сексуальних домагань і насильства, про право самій вирішувати, вступати чи не вступати в сексуальні стосунки, і обирати партнера без жодного тиску та примусу; 

-  про неприпустимість насильства в сексуальних стосунках і про відповідальність неповнолітніх за сексуальні насильницькі дії; 

-  про те, що батьки готові допомогти і підтримати дитину в будь-якій ситуації, а також про спеціальні медичні установи для підлітків, куди вони можуть звертатися самостійно.

Джерело: Батькам підлітків: відверта розмова про статеве виховання

Як розпізнати психологічне насилля?

Як розпізнати психологічне насильство?

19 серпня 2019, 17:39

Фахівці Головного територіального управління юстиції у Волинській області та сімейний радник Віктор Вальчука підготували роз’яснення щодо того, як виявити та протидіяти психологічному насильству.

Неодноразово у своїх попередніх роз’ясненнях ми наголошували як протидіяти домашньому насильству, розповідаючи, зокрема, про його форми, відповідальність та спеціальні заходи по протидії насильству тощо. Сьогодні поговоримо про одну із форм домашнього насильства, а саме – психологічне насильство.

З чим найперше у вас асоціюється термін «насильство»? Напевно для усіх без винятку із фізичною шкодою. Зазначимо, що сприймання насильства винятково як завдання фізичних ушкоджень не є правильним. Психологічне насильство, на відміну від фізичного, сексуального чи економічного набагато важче ідентифікувати.

Сьогодні ми б хотіли розповісти саме про цю форму насильства, яке може проявлятися у: словесних образах, погрозах, у тому числі, щодо третіх осіб; приниженні, переслідуванні, залякуванні, інших діяннях, спрямованих на обмеження волевиявлення особи; контролі у репродуктивній сфері – якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Особливостями є те, що психологічне насильство відбувається наступним циклічно: якщо воно з’явилось один раз, то обов’язково повториться. Крім того, воно має тенденцію до зростання.

Докладніше читайте за посиланням: Як розпізнати психологічне насилля?

Топ порад з кібербезпеки дітей

1. Спілкування

Говоріть з дитиною про її безпеку в інтернеті. Уважно слухайте дитину та будьте готовими до того, що якісь її відповіді вам не сподобаються. Проте ваша реакція дуже важлива. Від неї залежить, чи ділитиметься дитина з вами тим, що з нею відбувається.

2. Відкритий простір

Нехай дитина у загальній кімнаті користується гаджетами, через  які вона виходить в інтернет. Це допоможе тримати під контролем те, чим займається дитина в мережі. Бо "приватне" користування може спокусити її почати досліджувати те, до чого їй не потрібно наближатися.

3. Вивчення соцмереж

Дізнайтеся, у яких соцмережах зареєстрована дитина та ознайомтесь з ними. Коли ви будете знати, за якими принципами працює певна соціальна мережа, вам буде легше пояснити дитині, звідки чекати небезпеки.

4. Наставник

До певного віку дитину може не турбувати те, що поміж її фоловерів у соціальній мережі є батьки. Проте у підлітковому віці ситуація може змінитися. Почнуть з'являтися інші аккаунти, до яких ви не матимете доступу. Обсудіть із дитиною те, що якщо не ви, то будь-який інший дорослий, якому вона довіряє, буде її наставником в інтернеті.

5. Небезпечні незнайомці

Пояснюйте дитині, що в мережі багато людей, яким не можна довіряти. Дітям часто важко це зрозуміти.

6. Конфіденційність

Попросіть дитину ввести своє ім'я та прізвище у пошуковому віконці Google, і своє заодно теж перевірте. Запитайте її, чи знає вона, як працює налаштування конфедінційності у різних соцмережах. Про це важливо говорити та навчити захищати свої особисті дані.

7.Геолокація

Попросіть дитину вимкнути геолокацію, не вмикати її за запитом мобільних додатків та сайтів. Поясніть, що за зазначеним місцезнаходженням її буде дуже легко розшукати, а, отже, це ризик нарватися на небезпеку.

8. Контент

Обговоріть детальніше з дитиною, що вона постить у мережі. Знову ж таки говоріть про конфеденційність. Зараз фотографії можуть викрадати не лише з особистої сторінки, але навіть із хмари, де зберігаються неопубліковані світлини. Використовувати ці матеріали може будь-хто.

9. Історія переглядів

За необхідності перевіряйте історію браузеру. Так ви зможете напевне знати, які сайти відвідує дитина. Але нехай це буде найостаннішим кроком, якщо ви не можете налагодити розмову з дитиною. Адже важливо не лише захистити дитину, але і зберегти довіру у ваших взаєминах.

І, звісно, схвалюйте дитину за її правильні та безпечні кроки у мережі. Адже діти тільки і чують, що нашу критику на адресу користування гаджетами. Час це змінити. Можливо, коли діти більше довірятимуть батькам, ризик опинитися у небезпеці через користування інтернетом значно знизиться.

Джерело: https://www.4mamas-club.com/porady/top-porad-iz-kiberbezpeki-ditej/?fbclid=IwAR1AnY6eC2jX6_k-VZRiWJCHi7U_AFsUJRwjMHeqzn3QfRAgTMJ7v1E3Dwc