Тиждень толерантності. Як розмовляти з дітьми про толерантність?

 

У якому віці найкраще почати говорити з дитиною про толерантність? Може варто почекати, поки вона сама про все дізнається?

Перший етап — це дошкільний вік.

«Навіть немовля може сприймати різницю в тому, як виглядає інша людина. Потім у три роки дитина потрапляє до соціуму — починає бачити інших дітей. До цього часу вона не дуже розуміє, що таке інша людина — просто якийсь предмет, який рухається. А з трьох років діти сприймають інших дітей, починають розпитувати про все: “А чому вона бігає? А чому він лисий?” тощо. Тобто в цьому віці діти ставлять перші запитання, на які ми можемо відповідати толерантно, пояснюючи інакшість», — каже Катерина.

На цьому ж етапі в дітей формується почуття справедливості, тому потрібно пояснювати, що є справедливим, а що — ні, краще на прикладах. Можна запитати: «А що, якби хтось установив правило для дітей з іншим кольором волосся їсти в садочку не таку їжу, як усі? Чи було б це справедливо?»

Другий етап — це молодший шкільний вік, 8—12 років. У цьому віці дитина вже тісно спілкується з однолітками та може бачити приклади дискримінації на власні очі, до того ж вона вже чітко розуміє, що люди зовні можуть відрізнятися. Тут важливо підкреслювати схожість. Наприклад, сказати: «У твоєї однокласниці руде волосся, але ви обоє однаково захоплюєтесь спортом».

А якщо моя дитина взагалі не ставить таких запитань, усе одно варто про це говорити?

Може бути й таке, що дитина не запитує про інші культури — це нормально. «Якщо ми зненацька візьмемо дитину, посадимо, скажемо: “Зараз ми з тобою говоритимемо про культурне розмаїття”, — це буде не дуже правильно. Якщо ми будемо просто намагатися поговорити серйозно в будь-який час, коли нам заманеться, дитина може злякатися й навіть стигматизуватися. Дитина буде думати, що якщо ми так серйозно з нею говоримо, то вона щось накоїла», — каже психолог.

До того ж, дитина може не усвідомлювати, що стикається з дискримінацією чи цькуванням інших дітей, тому що просто не знає, що це таке. Тож можна почати розмову самому, на простих прикладах. «Ми можемо розповісти якусь історію, де є дві героїні, а потім, наприклад, запропонувати уявити, що одна з них була темношкірою, і запитати, чи щось змінилося для дитини в цій історії. Нічого. Тобто дитина може і сама робити висновки», — вважає Катерина.

Ну гаразд. Із чого мені почати розмову і як це зробити?

Можна допомогти своїй дитині осмислити думки і почуття на прикладі фільмів, запитавши, що вона думає про те, що побачила в кіно, або про що говорять її друзі. Це допоможе вам зʼясувати, що ваша дитина розуміє в питанні толерантності, щоб ви могли заповнити прогалини фактами або підкреслити цінності, яких ви дотримуєтеся у своїй родині.

Визнавайте та зазначайте відмінності — якщо дитина запитує про чийсь колір шкіри, ви маєте визнати, що люди справді виглядають інакше, але вказати на риси, які у нас є спільними.

Будьте відкритими — дитина має розуміти, що ви завжди відповісте на її запитання, заохочуйте дітей приходити до вас із ними. Якщо ваші діти вказують на людей, які виглядають по-іншому, не виказуйте невдоволення, інакше вони подумають, що ця тема — табу.

Говоріть про справедливість, адже діти повинні зрозуміти, що цькування є несправедливим і неприйнятним, і тому нам потрібно працювати разом, щоб усім було комфортніше жити в суспільстві.

Чи варто говорити з дитиною про расові стереотипи? Як це зробити?

Так, дитина може часто стикатися з такими стереотипами. У розмовах з іншими дітьми, в мультфільмах або дитячих шоу. Наприклад, якщо баскетболістка, то обовʼязково темношкіра, а якщо майстер кунг-фу — то азіат. Дітям часто буває важко розпізнати ці стереотипи — для них ці образи зрозумілі. Як же тоді пояснити дитині, що образи занадто спрощені?

Придивіться до персонажів, яких бачать діти. Попросіть порівняти їх з людьми, яких вони знають у реальному житті. Наскільки персонажі відрізняються від людей?

Поясніть дитині, що якщо один член групи показаний певним чином, це не проблема, але коли більшість або всі члени цієї групи показані таким чином, то це вже узагальнення.

Знайдіть декілька прикладів стереотипів зі старих мультфільмів або книг. Поясніть, що змінилося за останні 20 років і розкажіть дитині, як було раніше.

Також памʼятайте, що дитина переймає установки від батьків. «Сприйняття починається з наших батьківських установок, які нам, дорослим людям, ще наші батьки давали: “Не ходи туди, там цигани живуть, вони можуть вкрасти в тебе щось” або: “Не товаришуй з людьми з цієї родини, бо вони погані, тому що в них немає грошей”. Тому, звичайно, треба починати із себе. Треба мати певні внутрішні установки, щоб пояснити дитині, що люди всі різні, що ми маємо бути різними. Але ця інакшість — у кольорі шкіри, розрізі очей чи етнічному походженні — не робить з людини крадія чи бідняка. На це впливають інші фактори — культурні, соціальні, економічні. Будь-хто може опинитися в будь-якій скрутній ситуації, і вона не обов’язково безпосередньо залежить від національності або країни народження чи походження», — каже Катерина Гольцберг

А в шкільних програмах на тему толерантності та різності щось є?

Програми та підручники, які використовують у початковій, середній та старшій школі, уже дають можливість говорити про різноманіття. Але тут багато залежить від особистої позиції та рівня кваліфікації вчителів. Вони можуть і проігнорувати цю тему.

«Важлива й антидискримінаційна експертиза проєктів шкільних підручників. Цей процес координується Інститутом модернізації змісту освіти. Питання толерантності та прийняття різноманіття враховується при створенні освітнього контенту — через вилучення дискримінаційних текстів та ілюстрацій і через включення контенту, який зображує людей і суспільство в усьому його різноманітті», — говорить Олена Масалітіна.

Дитина побачила, як у школі знущаються з дитини, яка відрізняється зовні. Розповіла про це вчителю або батькам. Чи є якась «інструкція»? Що в таких випадках має зробити педагог, а що — батьки?

Кваліфіковані педагоги та шкільні психологи знають, як реагувати на випадки цькування. Якщо дитина розповіла про такий випадок батькам, було б добре, аби батьки одразу проговорили з дитиною, що знущатися з будь-кого в принципі — не гідно, так само не можна байдуже замовчувати такі випадки», — каже Олена.

Залежно від віку дитини можна спробувати знайти спільні й відмінні риси між етнічно різними людьми, починаючи з родини і найближчих друзів та завершуючи однокласниками й знайомими, поговорити про те, що будь-яка зовнішня відмінність людини — її особливість, індивідуальність, а не вада.

«Також варто поговорити про те, що людина протягом життя може в собі розвивати якісь позитивні риси чи, навпаки, позбуватися шкідливих звичок — і тут може ще бути якесь поле для дискусій, різне ставлення до цього. Але є певні ознаки, які людина має від народження і не може їх ані обирати, ані змінити — як-от зріст, колір шкіри, певні риси зовнішності тощо. І спроби оцінювати це або навіть цькувати за них є виявом негідної поведінки людини».

Джерело:https://babel.ua/profit/59820-yak-poyasniti-ditini-shcho-vsi-lyudi-rizni-koli-krashche-pochati-rozmovu-pro-tolerantnist-ta-yakimi-slovami-pro-ce-govoriti-vidpovidayemo-na-prosti-zapitannya

Тиждень толерантності

 

З 15 по 19 листопада в Енергодарській гімназії №7 проходить тиждень толерантності. Міжнародний день терпімості (толерантності) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 2005р. з нагоди 50-річного ювілею цієї організації і відзначається щорічно 16 листопада. 

Кожний з нас має прагнути підтримувати принципи терпимості, плюрализму, взаємної поваги та мирного співіснування, бути готовим до усування стереотипів і спотворених уявлень, виступати на захист жертв дискримінації. 

У Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і будемо прагнути до створення терпимого суспільства, в житті якого вкорениться цей основоположний ідеал.  

В Енергодарській гімназії №7 заплановано проведення різноманітних заходів, спрямованих на розвиток толерантності, навичок ненасильницького спілкування, мирного співіснування та взаємоповаги. 

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=294&year=2021

Якщо у класі дитина з особливими освітніми потребами: рекомендації вчителям

 

Акцент на дитину

Пам’ятайте: перед вами — дитина, а не її особливості. Дитина з інвалідністю — окрема особистість з інтересами й уподобаннями. Нам варто змінити фокус із того, що дитина НЕ МОЖЕ, і сконцентруватися на тому, що вона МОЖЕ.

Вчителям варто сприймати індивідуальні відмінності учнів як корисний ресурс, а не як проблему.

Знайомство

Ще до того, як до класу прийде учень з особливостями розвитку, в колективі слід створити сприятливу й дружню атмосферу. Для цього вчителю варто організувати окрему зустріч чи мінітренінг для батьків класу, щоб пояснити, у чому полягає особливість розвитку чи поведінки дитини з інвалідністю. Можна переглянути разом ролики про інклюзивне навчання чи конкретно про особливості розвитку або психіки саме цього учня-новачка.

Також вчителю добре було б познайомитися з батьками учня та розповісти, як все влаштовано в школі. А ще — детально поговорити про дитину. Адже побоювання вчительки інклюзивного класу теж можна зрозуміти: а раптом щось піде не за планом?

Буває і так, що батьки, наслухавшись різних історій, можуть навмисне приховати частину інформації, мовляв, «щоб дитину взяли до школи». Тож адміністрація школи має потурбуватись про створення атмосфери під час співбесіди з батьками, щоб ті відчули: вони прийшли в дружнє середовище, де їх готові не тільки слухати, а й чути.

Розмова з майбутніми однокласниками

Батькам учнів варто поговорити вдома з дітьми: «До вас прийде дівчинка, яка погано бачить. Вона сидітиме за першою партою, а її зошит буде відрізнятись від твого». Або ж: «Разом із тобою у класі навчатиметься хлопчик з аутизмом. Він користуватиметься спеціальними книгами/картками. Буде добре, якщо ти і твої друзі приглядатимете, щоб ці речі завжди були поряд з ним. Або: «Якщо твоя нова однокласниця говоритиме замість слів певні звуки — це не тому, що вона якась невихована чи «не така». Вона просто не може інакше. У когось низький чи високий зріст, волосся — руде чи кучеряве. Ми різні, і в цьому особливість цієї дитини».

Анкета із секретами

До першого знайомства з учителем батькам учня з інвалідністю варто розробити детальну анкету, яка розповість про всі важливі аспекти в спілкуванні з їхньою дитиною.

Саме так вчитель дізнається, що подобається цій дитині, а що ні. До прикладу, дитина потребує, щоб вчитель сідав поряд з нею, а не навпроти. Або ж не любить гучні звуки, тому треба подумати, як приглушити звук дзвоника в класі, щоб це не стало негативним тригером.

Визначити суперсилу дитини

Гарний спосіб допомогти влитись у клас дитині з особливостями розвитку — визначити її суперсилу. Наприклад, вона вміє робити щось, чого інші не вміють. Дитина з порушеннями слуху користується жестовою мовою. «Чи знаєте ви хоча б одне слово жестовою мовою? Чи можете прочитати щось за допомогою шрифта Брайля? Тоді можете навчитись у нашого нового однокласника».

Спокійно реагувати

Буває, що дитина з особливими освітніми потребами поводиться нестандартно: щось викрикує, ховається під стіл, закриває обличчя руками чи навіть падає. Вчителю варто налаштуватись на спокійну реакцію в таких випадках. Якщо дитина потребує допомоги — надати її і спокійним тоном проговорити: «Все нормально, так буває». Або сказати: «Окей, зараз Олесику комфортніше посидіти під столом».

Командна робота

Дитина з особливими освітніми потребами має бути максимально залучена в процеси, що відбуваються в класі. Якщо це вечірка — дитина може допомогти створити декор, вийти на сцену та проявити будь-який зі своїх талантів.

Якщо це спортивні змагання — дитина з інвалідністю може вболівати за свій клас, тримаючи плакат. Головне — залучати учнів з ООП максимально, не відсторонювати й не ігнорувати.

 

Терміни для освітян, щоб впевнено комунікувати про інклюзію

Особи з інвалідністю

Особи з такими стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, що вони під час взаємодії з різними бар’єрами (архітектурними, освітніми, соціальними) можуть заважати повній та ефективній участі особи в житті суспільства нарівні з іншими (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю).

Інтегроване навчання

Навчання та виховання дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку в установах загальної системи освіти разом з дітьми, які нормально розвиваються.

Корекційне навчання

Вид навчання, що має на меті часткове або повне подолання вторинних відхилень у розвитку учня, зумовлених порушенням розвитку.

Інклюзивне освітнє середовище

Сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей.

Джерело:https://osvitoria.media/experience/ne-invalid-ne-autyst-i-ne-slipyj-komunikuyemo-pro-inklyuziyu-pravylno/

 

Взаємодія з родиною дітей з особливими освітніми потребами: поради для педагогів

 1. Намагайтеся зрозуміти батьків, прислухайтеся до їхньої точки зору;

2. Вмійте бачити в дитині індивідуальність, незалежно від її особливостей;

3. Пам'ятайте: всі члени команди індивідуального супроводу дитини мають рівний статус;

4. Пояснюйте батькам, що навчання і виховання їх дітей відбувається тільки невеликими кроками, але систематично;

5. Спільно з батьками вирішуйте проблеми і плануйте подальшу діяльність;

6. Надавайте чітку інформацію про те, що відбувається в класі: що дитина зробила, що йому (їй) вдалося, а що ні, над чим ще треба попрацювати. 

7. Повідомляйте батькам про успіхи, які зробила дитина. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити. 

8. Не приховуйте погані новини від батьків. Дуже важливо інформувати батьків про всі новини. Якщо ви говорите, що все добре, а насправді це не так - у майбутньому це призведе до непорозумінь та неприємностей. 

9. Не користуйтеся правилом "Я скажу, тільки якщо мене запитають". Будьте проактивними. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть зворотній зв'язок. 

Джерело: https://nus.org.ua/articles/10-pravyl-komunikatsiyi-z-batkamy-ditej-z-osoblyvymy-osvitnimy-potrebamy/

Булінг: що мають пам'ятати діти?

Одразу повідомити батькам

Потрібно пояснити дитині, що навіть якщо батьки заклопотані та мають свої справи — у вас однаково є час на них! Діти не повинні залишатися без вашої підтримки. Тим паче, у небезпечних ситуаціях лише дорослі можуть допоогти ухвалити правильне рішення.

Часто ми, намагаючись навчити дитину самостійності, відвертаємось від неї зі словами: «Вчися розв’язувати проблеми самостійно!». У такому разі дитина ніколи не звернеться до вас по допомогу, як би важко їй не було. Пам’ятайте: наслідки булінгу можуть бути непередбачуваними.

Не переходити межі

Діти, особливо підлітки, не усвідомлюють різниці між  з’ясуванням стосунків за законом і «по поняттях». На цьому етапі вони дуже легко можуть перейти від жертви до агресора, навіть якщо діятимуть з найкращими намірами. У результаті винною може стати саме ваша дитина.

Не вважати себе слабшим

Ставши жертвою булінгу, дитина почувається слабшою за когось. Не даси відсіч — будуть цькувати ще більше. Важливо пояснити дитині, що звертаючись до дорослих, вона навпаки виявляє свою розумність. Мовчати та терпіти знущання — небезпечно для психічного здоров’я.

Не звертати уваги на погрози

Жертв булінгу залякують словами «Розповіси — гірше буде!». Важливо пояснювати дитині, що боятися не потрібно. Будь-якому агресорові можна дати відсіч. Головне — щоб все відбувалося за законом.

Побудувати коло довіри

Дитина має знати, до кого, крім батьків, вона може звернутися по допомогу. Тітка, старший брат, учитель, тренер — будь-хто з дорослих, кому дитина може довіряти. Вона у жодному разі не повинна залишатися на самоті зі  своєю проблемою.

Не пускати все на самоплив

 

Коли виникає ситуація булінгу, одразу починайте діяти. Не чекайте, що все само собою минеться. Зверніться до директора школи, соціального педагога, викличте батьків інших дітей, які беруть участь у цькуванні. Звертатися до поліції (на крайній випадок!), коли ситуація виходить з-під контролю або знову повторюється.

 

Джерело: https://www.4mamas-club.com/porady/buling-yak-navchiti-ditinu-diyati-pravilno/?fbclid=IwAR0Z6wz_vM57GvQuwE7iuc9nvxBevRPSPZrTuhJtAeuVlPwpPjBiXavLZio

Як спілкуватися з батьками, щоб уникнути конфліктів?

 

1. Не приймайте на свій рахунок всі претензії батьків. Об’єктивно оцініть суть проблеми, будьте готові до критики. Якщо ви були не праві, попросіть вибачення.

2. Контролюйте свої емоції. Намагайтеся зосередитися на проблемі, а не на емоціях. З’ясуйте, з якого питання батьки хвилюються, та знайдіть спільне рішення.

3. Дайте батькам можливість висловитися. Не перебивайте їх. Навіть якщо ви з чимось не згодні, пам’ятайте, що дослухати того, хто з тобою говорить – просте правило ввічливості. Можливо, батькам просто потрібно виговоритися.

4. Не копіюйте інтонацію батьків, коли вони роздратовані. Говоріть спокійно та коректно. Обмірковуйте кожне слово. Будьте дружелюбні!

5. Стежте за мовою вашого тіла. Зберігайте невимушену відкриту позу, підтримуйте зоровий контакт із батьками. Не складайте руки на грудях і не відвертайтеся.

6. Цікавтеся дитиною. Дізнайтеся у батьків про її улюблені заняття, інтереси.

7. Зробіть батькам опосередкований комплімент. Похваліть дитину. Це усунить напругу під час спілкування. І лише потім тактовно обговоріть проблему.

8. Будьте терплячими. Звертайтеся до батьків декілька раз, якщо проблема стосується безпеки та реалізації прав дитини.

9. В будь-якому випадку висловіть подяку батькам за те, що вони звернулися до вас.

10. Враховуйте вік. Чим старша людина, тим складніше їй змінюватися. Вона збирала досвід, знаходила підтвердження своїм переконанням все життя. Навчити бачити світ інакше – складне завдання. Можна вплинути на деякі переконання, але робити це потрібно м’яко та поступово.

11. Не загрожуйте. Не варто маніпулювати чи залякувати. Спокійно та коректно ознайомте батьків із відповідальністю за навчання та виховання дитини і наслідками, які виникають через неналежне виконання батьківських обов’язків. Наголосіть на тому, що це передбачено чинним законодавством.

12. Не нав’язуйте власну точку зору. Спробуйте поглянути на проблему з боку батьків.

13. Продемонструйте батькам, що ви їх розумієте. Для цього використовуйте те методи ефективного слухання:

- З’ясування: «Будь-ласка, уточніть це», «Ви вважаєте, що саме в цьому полягає проблема?».

- Відображення почуттів. Покажіть невербально, що ви також стурбовані  щодо того, що повідомляють батьки. Їм варто зрозуміти, що педагог їм співчуває, розділяє їх емоції.

- Резюмування: «Вашими основними ідеями, як я зрозуміла, є…», «Якщо підвести підсумок сказаному, то…», «Отже, ви вважаєте, що…»

- Перефразування  -  власне формулювання повідомлення для перевірки точності розуміння: «Якщо я правильно вас зрозуміла..», «Іншими словами, вас турбує те, що…»

14. Відразу визначіть проблему, з якою звертаються батьки, та запропонуйте шляхи її вирішення – подальші дії школи та/або батьків. Варто докладно пояснити, що саме ви збираєтеся робити для вирішення проблеми. Якщо вам потрібно більше часу, запропонуйте зустріч чи подальшу телефонну розмову.

15. Пам’ятайте, що для кожних батьків їх дитина – найкраща. Повідомляйте про проблеми у поведінці чи навчанні так, щоб можна було зрозуміти, як їх можна вирішити. Не варто вдаватися лише до однієї критики, звертайте увагу і на позитивне у поведінці дитини.

16. Увійдіть у положення батьків. Під час дистанційного навчання буває важко організувати час та мотивувати дитину, а коли школярів у родині декілька і є складнощі із технічним боком – ситуація ускладнюється. Запропонуйте разом подумати, що кожний може зробити для покращення ситуації.

17. Відкіньте негативний досвід. Зрозуміло, що за роки вашого вчителювання траплялися прикрі випадки під час вирішення складних питань з батьками деяких учнів, що наклало негативний відбиток на ваше сприйняття. Але ж це у минулому. Перед вами інші батьки, тому не налаштовуйтесь заздалегідь на негативну реакцію. Зустрічайте всіх з посмішкою та позитивом. Може статися так, що саме ваш піднесений настрій допоможе уникнути конфлікту та зробити спілкування позитивним.

18. Застосовуйте принцип «Тут і зараз». Якщо попередні непорозуміння не стосуються наявної проблеми, не варто їх пригадувати. Запобігайте формулюванням на кшталт «Ви постійно…», «Ви ніколи…», «Ви завжди…».

Джерело: https://emetodyst.mcfr.ua/792101

https://osvitanova.com.ua/posts/1924-komunikatsiia-vchytelia-i-batkiv-8-laifkhakiv

Патронат - тимчасова допомога дітям. які зазнали труднощів

 

    Кожна дитина має зростати  у люблячій сім’ї, де її поважають, захищають, створюють умови для розвитку її особистості, піклуються про здоров’я, навчають любити і бути людиною. Було б дуже гарно, щоб у всіх дітлахів було таке щасливе дитинство, але реалії життя показують іншу картину. Набагато страшніше, коли дитина залишається сиротою при живих батьках. Ці діти потребують великої уваги і підтримки з боку держави та свідомих і небайдужих громадян. Зазвичай, виявлені, знайдені чи вилучені з небезпеки діти, за відсутності близьких родичів, готових тимчасово взяти дитину до себе, направляються до інституційних закладів: притулків, центрів соціально-психологічної реабілітації, будинків дитини, дитячих будинків, інтернатів, де діти, як правило, залишаються досить довго, а інколи і до повноліття.

Послуга патронату дозволяє запобігти інституційному розміщенню дитини й уникнути ризиків бути недоглянутою, дає можливість бути почутою, мати поруч дорослих, які готові професійно та толерантно пояснити що відбувається в її житті, чому це сталося і що буде далі, тим самим убезпечити її від ще однієї психологічної травми. Часто тимчасовими вихованцями патронатних сімей стають діти, які потребують нагальної та невідступної уваги, знайдені на вулиці, місцезнаходження чиїх батьків невідоме, діти з особливими потребами, діти, які пережили травму чи втрату близької людини, мають уповільнення в розвитку, як результат недбалого ставлення своїх батьків.   Головний підхід патронату – забезпечення люблячого сімейного середовища на час вирішення подальшої долі дитини.

            Патронатна форма виховання дітей визначається прийнятою постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року №893 «Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною».

            Патронат над дитиною згідно із статтею 252 Сімейного кодексу України це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин.

            Метою патронату над дитиною є забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом з батьками/законними представниками, надання їй та її сім’ї послуг, спрямованих на реінтеграцію дитини у сім’ю або надання дитині відповідного статусу для прийняття подальших рішень з урахуванням найкращих інтересів дитини щодо забезпечення її права на виховання в сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних.

Кандидатом у патронатні вихователі може бути особа, яка виявила бажання виконувати обов’язки патронатного вихователя на професійній основі, а також має:

повнолітнього члена сім’ї (чоловік або дружина, син чи донька, інший член сім’ї) чи повнолітню особу, які проживають на спільній житловій площі з кандидатом у патронатні вихователі, готові бути добровільним помічником кандидата у патронатні вихователі та разом з ним пройти навчання і надавати допомогу патронатному вихователю у догляді за дитиною, влаштованою до сім’ї патронатного вихователя;

належні житлово-побутові умови за місцем свого фактичного проживання, у тому числі наявність окремої кімнати (крім прохідних кімнат, кімнат мансардного або підвального типу) та побутових зручностей.

Патронат – повноцінно оплачувана робота. Розмір оплати за послугу патронату прирівняний до 5 прожиткових мінімумів працездатної особи; крім цього вихователь отримує соціальні виплати на дітей, влаштованих під патронат, які становлять 2 прожиткових мінімуми на кожну дитину відповідного віку.

На превеликий жаль в м.Енергодар відсутня послуга із термінового влаштування дітей, які не мають статусу позбавлених батьківських прав.

Запрошуємо до співпраці усі небайдужі родини, які готові поділитися сімейним теплом з дітьми, які мають ризик залишитися без батьківського піклування та потребують тимчасової підтримки.

Більш детальну інформацію про сімейний патронат ви зможете дізнатися звернувшись до ЕНЕРГОДАРСЬКОГО МІСЬКОГО ЦЕНТРУ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ за адресою: вул. Козацька, б.17, тел. 6 19 54.

Види домашнього насильства: на що варто звернути увагу?

 

Домашнє насильство може мати місце в сім'ї незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження. Жертвами насильства у сім'ї можуть бути як чоловіки, так і жінки. Але більшість жорстоких та таких, що повторюються, нападів все ж таки здійснюється чоловіками щодо жінок - їх партнерів.

Порівняно з чоловіками, жінки протягом свого життя частіше є жертвами насильства; частіше стають об'єктами віктимізації, що повторюється (поступово опановують психологію жертви, котра крім образ і нападів нічого від оточуючих не очікує); частіше одержують тілесні ушкодження і потребують медичної допомоги; їм частіше погрожують, і вони частіше відчувають страх та занепокоєння у зв'язку з цим. У практичному контексті наслідки насильства в сім'ї через конфлікти відносно житла, фінансового стану та виховання дітей для жінок набагато серйозніші, ніж для чоловіків.

Організація Об'єднаних Націй прийняла низку актів - декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначати та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викоренення насильства щодо жінок" від 20 грудня 1993 р., до якої приєдналася й Україна, вказується, що до насильства можна віднести таке:

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім'ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім'ї, насильство, що пов'язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов'язане з експлуатацією;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

Насильство в сім'ї може мати форми фізичного, сексуального, психологічного характеру та примусу. Погодьтеся, що ми звикли насильством вважати, насамперед, фізичне насильство - тобто нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, спроби удушення, ляпаси по обличчю, штовхання, брутальне поводження, використання зброї. А вже випадки позбавлення їжі, місця проживання, відмова у допомозі хворому чи вагітній жінці не виступає у нашій свідомості як насильство, взагалі нам незвично кваліфікувати такі випадки як неприпустимі, протизаконні дії.

Психологічне насильство тривалий час здавалося нам не таким вже небезпечним. Давайте розглянемо типові ситуації психологічного тиску:

·        не розмовляє чоловік з жінкою місяцями чи роками. (Хіба це насильство?);

·        називає жінка чоловіка кожного дня ні на що не здатним через те, що він недостатньо заробляє. (Це ж їхня справа);

·        знущається чоловік з жінки, насміхається над її віруваннями чи переконаннями. (Погано. Але це ж приватна справа);

·        ігнорує батько сина чи дочку, ніколи з ними не розмовляє чи кожного дня називає дурнем чи бездарою. (Хіба він один?..);

·        забороняють батьки дитині вільно пересуватися, закривають підлітка у кімнаті на кілька годин, ставлять на коліна на гречку. (Ну і що? Це ж батьки вчать дитину жити, привчають до порядку).

А потім ми з вами дивуємось, коли підліток стрибає з 9-го поверху, чи жінка йде з сім'ї світ за очі, чи людина, що була вихована в таких умовах, мас систематичну агресивну поведінку.

Отже, психологічне насильство - це:

·        ігнорування почуттів особи;

·        образа переконань, що мають цінність для особи;

·        образа віросповідання, національної, расової та класової приналежності або походження;

·        приниження особи;

·        знущання над домашніми тваринами або їх знищення на очах особи (часто це жінка або дитина) з метою завадити їй болю;

·        переслідування особи (частіше жінки чи дівчини) через уявлені особою протилежної статі сексуальні зв'язки;

·        покарання кривдником дітей через образу на дружину (чи чоловіка);

·        обмеження свободи дій та пересування особи; погрози спричинити їй фізичну або економічну шкоду.

 

А чим, як не різновидом насильства є контроль за коштами, що витрачає один із членів родини, обмеження людини в одержанні коштів тощо? Скільки разів ми стикаємося з такими випадками, коли дружина виконує всю, й повірте, нелегку роботу по домашньому господарству, вихованню дітей, а її систематично принижує чоловік, даючи їй якихось 10 гривень, а наступного дня роздратовано питає: "А куди вже ти їх поділа?" Чи батько, який після розлучення або зовсім нічого не виплачує на дітей, або дає символічну суму на 3-х дітей? Чи перетворення дискусії щодо економічного стану сім'ї, розподілу фінансів на суцільний конфлікт?

Отже, існує ще й економічне насильство, яке розглядається, як:

·        повне вилучення або обмеження коштів;

·        контроль надходжень та "жорстке дозування" фінансових витрат.

До сексуального насильства можна віднести:

·        гнів на ґрунті ревнощів;

·        образа особи (найчастіше жінки) словами "повія", "нечепура", або "фригідна";

·        примус жінки до сексуальних зносин з чоловіком та іншими людьми проти її волі;

·        примус до болісних або садистських статевих зносин та застосування предметів для цієї мети;

·        применшення значення почуттів партнера в сексуальному відношенні;

·        примус партнера (найчастіше жінки) до спостереження за статевими зносинами, що відбуваються між іншими людьми;

·        застосування погрози насильством для примусу партнера (найчастіше жінки) до згоди на сексуальний зв'язок;

·        примус жінки одягатися всупереч її волі згідно з бажанням партнера. Є ще такий вид насильства як примус.

Маються на увазі різноманітні фізичні та психологічні впливи на особистість з метою примусити особу - чоловіка, жінку, дитину до дій, що можуть нанести шкоду її (його) здоров'ю, фізичному чи психічному.

Досить розповсюдженим видом домашнього насильства є жорстоке поводження з дітьми.

 

 

 

Часто батьки скаржаться на психоневрологічні розлади у дітей -безсоння, енурези тощо, а також соматичні - серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма тощо. У тоталітарних сім'ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання, або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини. В таких сім'ях жорстоке поводження з дітьми батьками не усвідомлюється. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні для дитини і не розуміють того, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров'я.

Самі діти, які зазнають жорстокого поводження і насильства, звертаються за допомогою до психологів вкрай рідко. Насамперед, це випадки сексуального насильства щодо підлітків, їх побиття батьками. А от на вулицю такі діти тікають все частіше. Це як раз ті самі підлітки, з якими повсякденно стикається дільничний інспектор поліції, - чи то як з правопорушниками, чи як зі споживачами клею або наркотиків, чи які є просто нещасними бездомними дітьми Що ж таке жорстоке поводження з дітьми? Як відрізнити послідовні дії батьків при вихованні в дитини дисциплінованості та відповідальності - від насильницьких дій щодо дитини з боку батьків? Які дії слід вважати неприпустимими, тобто які з них підлягаютьпокаранню згідно з чинним законодавством?

Характеристика видів та форм жорстокого поводження з дітьми

Деякі фахівці виділяють 4 типи жорстокого поводження щодо дітей:

1. фізичне насильство;

2. нехтування;

3. сексуальне насильство;

4. психологічне жорстоке поводження.

Жорстоке поводження з дітьми визначають, як навмисні дії (чи бездіяльність) батьків, вихователів та інших осіб, які наносять шкоду фізичному або психічному здоров'ю дитини.Виокремлюють декілька видів жорстокого поводження:

фізичне насильство - тілесні покарання, нанесення фізичних пошкоджень, а також втягнення дітей до вживання алкоголю та наркотиків;

сексуальне насильство - використання дитини для задоволення сексуальних потреб дорослих, залучення в заняття дитячою проституцією, в тому числі використовуючи порнографічну літературу, фотографії, кінофільми і т.ін. з метою одержання прибутку;

психологічне (емоційне) насильство - відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози і т.ін.);

зневажання основних потреб дитини - відсутність умов для нормального життя дитини, турботи про її здоров'я та розвиток.

Внаслідок свого соціального статусу дитина знаходиться в залежності від дорослих і є беззахисною перед найнегіднішими проявами людської ницості.

Жорстокість по відношенню до дітей виникає як результат різних причин:

якщо дорослі мають негативні моральні якості;

якщо вони незадоволені:

- своїм способом життя,

- соціальним станом,

- відсутністю роботи,

- іншими негараздами у житті;

як результат конфліктів у сім'ї

Куди звернутися по допомогу?

·        звернутися до поліції 102 та повідомити про факт насильства. Співробітники поліції «по гарячих слідах» повинні виїхати на виклик, зафіксувати факт домашнього насильства;

·        зателефонувати на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

·        зателефонувати до безкоштовного номеру системи БПД 0 800-213-103 або звернутися  до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або бюро правової допомоги;

·        зателефонувати до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації  0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

Як сприяти протидії домашнього насильства?

1.Поширюйте інформацію про неприпустимість проявів насильства.

2. Не підтримуйте людей, для яких будь-яке насильство є прийнятним.

3. Сприяйте формуванню нульової толерантності до насильства в суспільстві (навчайте дітей ненасильницькому спілкуванню, висловлюйте свою точку зору серед знайомих).

4. Підтримайте людину, яка стала жертвою насильства – розкажіть їй про те, що вважається насильством, чому мовчати не варто, куди можна звернутися по допомогу.

Джерело: https://www.legalaid.gov.ua/novyny/domashnye-nasylstvo-yak-diyaty-ta-kudy-zvertatysya-za-dopomogoyu/

 https://ye.ua/sms/sms_5834.html

https://rozirvykolo.org/