Перегляньте відео та поміркуйте: до яких наслідків може призвести булінг? Як йому запобігти та як захиститися?
Блог соціального педагога Енергодарської гімназії №7
Перегляньте відео та поміркуйте: до яких наслідків може призвести булінг? Як йому запобігти та як захиститися?
1) Ознаками психологічного насильства є:
замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
неврівноважена поведінка;
агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну;
уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);
синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);
уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
занижене самооцінювання, наявність почуття провини;
швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
схильність до «мандрів», бродяжництва;
депресивні розлади;
спроби самогубства;
вживання алкоголю, наркотичних речовин;
наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот;
приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект;
інші прояви поведінки чи емоційних реакцій, що не відповідають віковим нормам розвитку дитини.
2) Ознаками фізичного насильства можуть бути:
розповідь дитини, що батьки, інші члени сім’і' застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
намагання дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших дітей; носити одяг, що не відповідає сезону);
зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо;
рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем;
рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
сліди від укусів;
опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми.
3) Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:
постійне голодування через нестачу їжі;
вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
пропуски занять у школі;
втомлений і хворобливий вигляд;
загальна занедбаність;
нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря),
неліковані зуби;
залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння);
залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;
антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
нігті, волосся у дитини нестрижені та брудні;
у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
дитина жебракує, втікає з дому;
відставання дитини в розвитку фізичному, емоційному, розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності тощо.
4) Ознаками сексуального насильства можуть бути:
знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
захворювання, що передаються статевим шляхом;
синдром «брудного тіла»;
уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім'ї;
дитяча або підліткова проституція;
рання вагітність;
вчинення сексуальних злочинів;
сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка;
створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
відмова від гігієнічного догляду за собою;
нашарування великої кількості одягу на тілі або використання одягу, який максимально приховує тіло;
страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів.
інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психологічні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини.
Дистанціювання, виключення, стереотипізація – чому і як ці
шаблони поведінки призводять до конфліктів у дитячому колективі?
Які асоціації виникають у вас зі
словом «толерантність»? Хтось одразу згадає про терпимість до різних соціальних
груп і меншин. Тобто це щось, що вимагає від більшості змін і зусиль заради
блага меншості. Утім, варто відкрити таємницю – більшості не існує. За
певних життєвих обставин кожен може опинитися у вразливій позиції, коли матриця
суспільного виключення і осуду почне працювати проти нас.
Тож насправді толерантність потрібна та певною
мірою вигідна всім нам. Саме тому розвивати її потрібно ще зі школи: це точно
піде на користь усьому учнівському колективу. Він стане більш дружним,
стабільним, зменшиться кількість конфліктів та випадків булінгу. Виховання
толерантності може стати дієвою довгостроковою стратегією для формування
чудового колективу. Головне – не очікувати миттєвого ефекту, запастися
терпінням та послідовно роз’яснювати дітям, як працюють хибні меседжі.
Як працює дистанціювання?
На початку 2022 року всі обгворювали епізод
популярного серіалу «Емілі в Парижі», де персонажка-українка була показана як
простакувата злодійка, яка до того ж вульгарно виглядає. Частина українських
глядачів назвала епізод прийнятним, мотивуючи це тим, що не всі українці
хороші. Проте інша розцінила його як такий, що створює негативні асоціації та
стереотипи про цілу націю. А це неприпустимо.
Як би там не було, але ми не будемо
обговорювати позиції обох сторін. Краще подивимося на літературну сторону
ситуації. Так, саме на літературну, адже прийоми, якими користувалися автори
серіалу, далеко не нові. Вони були актуальні ще наприкінці ХІХ століття, але
тоді їх використовували письменники. Для чого? Для дистанціювання і
дегуманізації своїх персонажів.
Для цього персонажа наділяли дивними
рисами:
Найчастіше дегуманізації та дистанціюванню
підлягали нижчі верстви населення (робітники та селяни), дикуни та іноземці,
образи яких вводилися для екзотики або створення комічного ефекту. Таким чином
автори створювали образ, що був цілковито відчужений від типової аудиторії
їхніх творів. Жорстка критика та насмішки в бік такої людини не викликали
співчуття.
Аби наочно показати дітям те, як працює
дистанціювання, запропонуйте їм виконати вправу. Нехай вони спробують вигадати
персонажа та описати його так, аби у всіх присутніх виникло відчуття дистанції
із ним або нею.
Зауважити: У якості
красномовного прикладу дистанціювання можна пригадати головного героя стрічки
«Борат», у якій автори створили неприємний сатиричний образ примітивного та
дурного казаха. Якщо учні бачили цей (або схожий) фільм, вони можуть
проаналізувати прийоми, завдяки яким відбувається дистанціювання героя.
Як працює виключення?
Чи приходили до вашого
класу нові учні? Якщо так, то як саме ви презентували їх решті школярів? А як
вони сприйняли новачка? Запитайте дітей, на які саме риси новенького вони
звертали увагу? Одяг, поведінка, манера говорити? Чи виникало бажання
попліткувати з друзями про ті чи інші особливості нового учня?
Аби поглянути на цю
ситуацію з іншого боку, запропонуйте дітям своєрідну гру.
Оберіть за допомогою
жеребкування 5-7 учнів. Усі вони – члени племені, що живе за власними законами.
Нехай діти вигадають кілька власних правил і «традицій». Наприклад – носити
штани (ніяких спідничок чи шорт!), бо в лісі, в якому вони мешкають, водяться змії.
Ніколи не стригти волосся, бо воно надає «магічні сили». Ніколи не вдягати речі
синього та білого кольорів, бо вони приваблюють злих духів. Їсти лише лівою
рукою, бо якщо їсти правою, вас спіткає невдача на полюванні. Вчитель має
сказати членам племені, що вони повинні з підозрою, образою, зневагою ставитися
до всіх виключень із правил, навіть глузувати з них.
Тепер запропонуйте 1-2
учням приєднатися до племені. При цьому вони не повинні знати правила. Як за
таких умов пройде перше знайомство племені та чужинців? Якої думки плем’я буде
про новоприбулих? Чи виникнуть конфлікти? Хто з дітей у класі відповідає всім
правилам племені?
Аби розширити експеримент, можна змінити
правила. Наприклад, усі члени племені повинні мати шляхетного предка, останню
модель телефона, носити білі кросівки, любити гучні вечірки, вже встигнути
переглянути останній фільм «Людина-павук» тощо.
Чи розумні всі ці
правила? Звідки вони з’являються і чому такі важливі? Проведіть обговорення у
класі, аби показати дітям суб’єктивність і обмеженість подібних критеріїв при
оцінці особистості.
Як боротись із негативними тенденціями у
класі?
Булінг не виникає
раптово. Все починається з дистанціювання чи виключення, які готують
ґрунт для подальшого знущання. Саме тому варто звертати увагу не лише
на сам конфлікт, а й на те, що йому передує. Тож якщо ви помічаєте у класі
дистанціювання чи виключення стосовно когось із дітей, то це має насторожити.
Але уважним має бути
не лише вчитель! Тож обов’язково навчіть дітей звертати увагу та розуміти такі
явища:
1.
Об’єктивація. Особистість людини зводиться до кількох якостей, рис або
зовнішності. Наприклад, однокласник починає асоціюватись лише з проблемною
шкірою, а однокласниця – з брекетами. Такий підхід призводить до того, що особа
ніби втрачає людські риси, натомість стає більше схожою на предмет. А хто
рахується з предметом?
2.
Пошук відмінностей. «А чому ти так робиш?», «Чому в тебе такий дивний одяг?». Ці та
схожі запитання не завжди є ознакою проблеми, але ризик усе ж існує. Нагадайте
дітям вправу про традиції племені та поясніть, що однокласники можуть
поводитися або вдягатися не як усі, і це має свої причини. Інші люди не мають
відповідати всім нашим очікуванням.
3.
Стереотипізація. Зазвичай вона сприяє створенню замкнених груп та сегрегації,
погіршує взаємодію у класі. Групи, створені за гендерними, національними чи
іншими стереотипами схильні замикатися та всіляко дистанціювати тих
однокласників, які вважаються небажаними персонами. При цьому в цих групах
частіше формується світогляд або «традиції», що виправдовує їхню вищість.
Хороший приклад такої поведінки можна побачити в підлітковому фільмі
«Круті дівчата».
Аби відучити дітей
ставити провокативні запитання та дистанціювати однокласників, бо так
захотілося, запропонуйте учням виконати наступну вправу.
Уявіть, що ви стоїте у
черзі до каси в супермаркеті. Перед вами стоять троє дівчат. Одна з них
несподівано обертається до подруг і каже: «Зачекайте, ми взяли лише три
йогурти, але нам потрібно чотири, адже нас троє».
Якою буде ваша реакція на подібну фразу? Нехай
діти висловлять кілька варіантів. Наприклад: словам дівчини бракує логіки,
вона, мабуть, не вміє правильно рахувати, не вміє добирати слова, просто
дурненька? Чи спробував хтось із учнів виправдати слова незнайомки? Якщо ні,
спробуйте самі пофантазувати і пошукати логіку в її думці. Наприклад: можливо
вони хочуть додати четвертий йогурт у пиріг; одна з дівчат просила купити їй
йогурт на завтра; одна з дівчат має звичку їсти два йогурти за раз. Які ще
варіанти розвитку подій ви могли не передбачити, а може просто не знали про
них?
Найчастіше діти діють
агресивно або вдаються до булінгу несвідомо. Саме тому дуже важливо зробити
негативні патерни поведінки видимими, що стане кроком до усвідомлення причин
власних вчинків. Використовуйте запропоновані вправи, аби продемонструвати
дітям конструктивні шаблони дій у різних ситуаціях.
Патронат – тимчасовий догляд і
виховання дитини в період подолання нею та її батьками складних життєвих
обставин (3-6 місяців).
Які діти потребують патронатного
вихователя? Діти у складних життєвих обставинах, а саме:
- новонароджені, яких
залишили в пологовому будинку чи іншому закладі охорони здоров`я;
-підкинуті, знайдені діти;
- безпритульні діти;
- ті, чиї батьки чи особи,
які їх заміняють, померли або зникли;
-переселені із тимчасово
окупованої території чи зони бойових дій, ООС;
- ті, які зазнали насилля,
жорстокого поводження;
- діти, батьки яких
тимчасово не можуть про них піклуватись.
Особливості соціальної послуги.
Тимчасовість. Термін перебування дитини в патронатній
сім’ї – від 3 до 6 місяців.
Екстреність. Патронатні вихователі допомагають тій дитині, яка з різних
причин потребує їхньої невідкладної участі.
Сімейність. Зазвичай у патронатній сім"ї
влаштовуються діти із однієї сім"ї або є рідними братами та сестрами
Оплачуваність. Оскільки патронатний вихователь – це така
ж робота, як і вчитель чи вихователь, то він також отримує грошове забезпечення
(заробітну плату). При патронаті держава надає щомісячну оплату праці в розмірі
5 прожиткових мінімумів та на кожну дитину по 2,5 прожиткових мінімумів, а на
дитину з інвалідністю-3,5 прожиткових.
Особливості патронату. Патронат вирішує одне
з найскладніших завдань держави – надати дитині можливість зростати в безпеці
та любові.
Вимоги до патронатного вихователя.
- Має відповідні умови для
перебування дитини/дітей (власне житло з окремою кімнатою для дитини);
- особа, яка досягла повноліття та має громадянство України;
- має згоду від усіх членів своєї родини, які проживають у
помешканні, доглядати тимчасово влаштовану дитину;
- має бути працевлаштованим лише як патронатний вихователь і не мати
підробітку, щоб знаходитися поруч із дитиною;
- мешкає спільно з повнолітньою особою (чоловік, дружина, син,
донька, інше), яка дала згоду стати добровільним помічником.
Задачі патронатного вихователя.
Житлові умови. Забезпечити дитину житлом,
одягом і харчуванням.
Створенян атмосфери. Гарантувати дитині доброзичливу атмосферу, допомогти їй пережити травму чи стрес.
Розвиток дитини. Створити дитині придатні умови для навчання, фізичного та
духовного розвитку
Доступ до послуг. Забезпечити послуги чи
надати доступ до тих, що визначені договором про патронат над дитиною.
Щоб стати патронатним вихователем, треба:
- пройти співбесіду (відбір проводиться на основі аналізу документів
та обстеження умов проживання);
- пройти обов’язкове навчання спільно з добровільним помічником –
дружиною/чоловіком/іншим родичем;
- надати пакет документів;
- укласти письмовий договір з органом опіки та піклування за
результатами успішно пройденого навчання.
За більш детальною
інформацією ЗВЕРТАЙТЕСЬ до
Енергодарського міського центру соціальних служб за адресою: вул.Козацька, каб№.3, т. 619 54, 066 153 4739 -Ірина
Олександрівна.
6 небезпек, на які може натрапити дитина в Інтернеті, і способи вирішення цих проблем
Образи,
цькування
Уявіть:
ви йдете вулицею, а назустріч вам, посміхаючись, бабуся з собачкою. І раптом, порівнявшись
з вами, вона починає поливати вас добірними лайками: критикує вашу зачіску,
одяг, ходу, форму носа і взагалі поводиться просто непристойно.
У
житті такі ситуації зустрічаються вкрай рідко, але в інтернеті відбуваються
часто-густо. І ось дитина викладає відеоролик на YouTube або фотографію у
соцмережах, а хтось залишає під ними образливі коментарі
Такі
повідомлення можуть сильно засмутити та зачепити дитину, а також знизити її
самооцінку.
Що робити
Якщо
дитина розповідає, що її кривдять в інтернеті, у жодному разі не відповідайте у
дусі "Ну а чого ти хотіла? Терпи тепер".
Невдалою
буде й інша відповідь: "Байдуже, це ж просто коментар. Дурниця, не бери до
уваги". Так ви лише покажете, що батько не буде возитися з такою "дрібницею",
як переживання дитини.
Обов'язково
вислухайте її. Разом відправте скаргу на коментарі, які її засмутили, або
видаліть їх. Покажіть, як блокувати кривдників і додавати їх до чорного списку.
Небезпечні експерименти
Ви
пішли на роботу, а дитина надивилася відео про те, як зробити гармату, що
стріляє картоплею, або як провести досліди з оцтом, і вирішила
поекспериментувати. У підсумку у кухонному столі дірка, а дитина обпекла собі
пальці. Добре ще, що квартиру не спалила.
Звичайно,
блогерам важливіше зробити веселе та цікаве відео, ніж наукове і серйозне. Тому
вони часто нехтують правилами безпеки і мотивують дітей‑глядачів робити те ж саме. На екрані все
виглядає чудово, але у реальності дитина наражає на небезпеку себе та
оточуючих.
Що робити
Подивіться
такі ролики разом із дитиною. Зверніть її увагу на техніку безпеки і на те, що
такі досліди можна проводити лише попередивши батьків. Заздалегідь обговоріть,
що можна робити без вас (наприклад, досліди з розчиненням солі), а що — у
жодному разі не можна (наприклад, роботи з вогнем).
Те
ж саме може стосуватися і роликів, у яких люди виконують смертельно небезпечні
дії: залазять на висотки, перебігають рейки перед поїздом, що їде, і так далі.
Обговоріть, чим керуються автори такого контенту і чим це може закінчитися для
бажаючих повторити.
Контент для дорослих
Діти
потрапляють на такий контент не завжди усвідомлено. Інколи дитина шукає
картинки з поїздами, а натрапляє на фото наслідків аварії з цим видом
транспорту. А іноді дитина розуміє, що в інтернеті можна знайти що завгодно, і
починає шукати щось цілеспрямовано, наприклад, відверті фото і відео.
Що робити
Ми
радимо враховувати вік дитини. Для дітей до 9 років блокуйте дорослий контент
за допомогою програм батьківського контролю. Якщо діти старші, вибір за вами:
або продовжувати блокувати, або прибрати контроль і прийняти ризики. Це не
означає, що ви повинні закрити очі, і нехай дитина дивиться що завгодно. Це
означає розуміти, що дитина випадково або навмисно може знайти дорослий
контент, і усвідомлювати, що її психіка підготована, щоб це переварити.
Мінімум,
що радимо зробити, — встановити режим безпечного пошуку у Google і безпечний
режим на YouTube. І час від часу переглядати історію пошуку у браузері.
І
звичайно, варто поговорити з дитиною "про це".
Шахрайство
Якщо дитина почала частіше просити покласти їй гроші на телефон, можливо, вона випадково підписалася на платну послугу, яка знімає їх щодня. А може, у неї вкрали сторінку у соціальній мережі.
Діти
не завжди усвідомлюють, що нематеріальні речі — паролі, ключі — мають реальну
цінність. Цим і користуються інтернет‑шахраї.
Потрапити під удар досить просто:
Відправити
СМС повідомлення на певний номер, щоб підключити платну послугу.
Передати
дані банківської картки, щоб зробити покупку в інтернеті. До речі, навіть якщо
у вас налаштоване підтвердження покупок з телефону, то для іноземних магазинів
воно не потрібне — гроші можуть списати і без підтвердження.
Ввести
пароль у відкритій мережі Wi‑Fi
або на чужому комп'ютері.
Що робити
Не
давайте дітям ваші банківські картки, навіть якщо потрібно сплатити заздалегідь
узгоджену з вами покупку. Усі платежі на ігрових акаунтах теж повинен
здійснювати тільки дорослий!
Домовтеся,
що ви регулярно перевірятимете підключені послуги зв'язку на телефоні дитини.
Навчіть дітей створювати надійні паролі до своїх акаунтів (не 12345 і qwerty) і
поясніть, чому їх не можна повідомляти навіть друзям.
Контакти з незнайомцями
Вашій
дитині у соцмережі на початку навчального року пише дехто, що представляється
новеньким однокласником, і просить повідомити домашню адресу, щоб разом піти до
школи. Такий "однокласник" може виявитися ким завгодно. Наприклад,
дорослим, який планує викрадення і для цього дізнається адресу та маршрут до
школи.
Або
дитина вирішує зняти тур домівкою, щоб викласти на YouTube, і у ролику добре
помітна дорога техніка, прикраси й так далі. Після перегляду такого відео
зловмисник зможе скласти схему квартири та спланувати пограбування.
Що робити
Стежте, з ким спілкується дитина у соцмережах. Поясніть, що реальне фото на аватарці не говорить про те, що і людина — реальна.
Якщо
дитина п'ять разів просить сходити з нею у кіно, а ви постійно зайняті, одного
разу вона припинить вас "смикати". І у цьому випадку вона може
зрадіти підтримці незнайомця у Мережі.
Якщо
ви помітили, що дитина з кимось регулярно листується, поговоріть про це, але
максимально спокійно: "Як ви познайомилися? На твій погляд, йому можна
довіряти? Чи бачилися ви у офлайні?" Найгірша реакція — напасти, викривши
дитину у такому спілкуванні, і насварити. Вона закриється і нічого вам більше
не розповість. Якщо дитина не реагує на спокійну бесіду і продовжує листування
з кимось, хто здається вам підозрілим, дуже радимо сходити до дитячого
психолога і порадитися, що можна зробити.
Висновки
·
Проводьте бесіди щодо безпеки у мережі.
·
Послухайте думку дитини, поділіться
своєю. Корисно разом подивитися ролики, які подобаються дитині, і обговорити їх
спокійно, без осуду.
·
Проводьте час особисто з дитиною
·
Присвятіть їй час без братів, сестер і
другого батька. Дітям важливо часом побути лише з мамою або з татом. Займіться
разом чимось цікавим: сходіть у кіно, на екскурсію, поїдьте в одноденну подорож
або просто прогуляйтеся за новим маршрутом.
·
Дотримуйтесь цифрової гігієни
·
Встановіть антивірус, програми
батьківського контролю, перевіряйте історію браузера. Якщо у дитини це викликає
опір, поясніть, що це ваше батьківське право. Коли вона виросте і житиме
окремо, то у неї будуть свої правила, а поки межі визначаєте ви.
·
Інтернет — це дійсно токсичне
середовище, але повністю захищати від нього дітей — не вихід. Краще будуйте
довірливі стосунки, щоб дитина могла поговорити з вами про все, що її бентежить
або турбує.
Джерело: https://ukr.media/science/410221/
Перегляньте відео та поміркуйте: до яких наслідків може призвести булінг? Як йому запобігти та як захиститися?